Темні плями в українсько-грузинській «збройової історії»

При всіх спробах України поставити всі крапки над «i» в історії з озброєнням Грузії, у ній залишається чимало темних плям. Більше того: як відомо, Тбілісі посилено намагається зберегти за Києвом образ «військово-технічного друга», при всьому небажанні останнього грати цю роль.

При всіх спробах України поставити всі крапки над «i» в історії з озброєнням Грузії, у ній залишається чимало темних плям. Більше того: як відомо, Тбілісі посилено намагається зберегти за Києвом образ «військово-технічного друга», при всьому небажанні останнього грати цю роль.

Здавалося б, у лютому цього року українська влада розставила всі акценти. Як пам’ятаємо, тоді чималий резонанс викликала заява українським ЗМІ віце-прем’єра і держміністра з європейської та північноатлантичної інтеграції Грузії Георгія Барамідзе про те, що «Україна продовжує поставляти зброю Грузії і виконує свої зобов’язання з обслуговування поставленої раніше техніки». Як уточнив тоді Барамідзе, нинішня українська влада не поділяє позицію Росії відносно того, що такі поставки загострюють ситуацію у Південно-Кавказькому регіоні.

Київ тоді відреагував блискавично. Відразу ж було поширено заяву управління інформаційної політики ГК «Укрспецекспорт», в якій говорилося, що вже близько двох років Україна і Грузія не співпрацюють у сфері надання товарів і послуг військового та спеціального призначення. У компанії підкреслили, що про існує військово-технічне співробітництво з іншими країнами у чіткій відповідності з міжнародними зобов’язаннями України і під контролем Державної служби експортного контролю (ДСЕК) . У свою чергу, ДСЕК, яка контролює всі постачання української зброї за кордон і видає відповідні дозвільні документи, підтвердила інформацію «Укрспецекспорту». Як повідомила прес-служба цієї структури, експортери близько двох років не зверталися до відомства за дозволом на поставку зброї до Грузії.

Начебто все зрозуміло, проте вже через місяць, у березні 2012-го, історія з поставками української зброї Грузії знову була витягнута на поверхню, і цього разу з явно корупційним присмаком. Тоді резонанс отримало секретне повідомлення, оприлюднене на сайті Wiki Leaks, в якому йшлося про те, що американський дипломат, тоді заступник міністра оборони США з питань міжнародної безпеки (до речі, з 15 лютого 2012 року — заступник генерального секретаря НАТО) Олександр Вершбоу здійснив до Грузії і України п’ять візитів менш ніж за три місяці. А також наводяться слова аналітика Лорена Гудрича про те, що за допомогою Ющенко, Вершбоу мав намір «провернути в Україні круті справи».

У цьому зв’язку глава створеної у 2008 році комісії Верховної Ради з перевірки законності поставок зброї в Грузію, народний депутат Валерій Коновалюк заявив, що оприлюднена на сайті Wiki Leaks нова інформація про українські поставках зброї Грузії підтверджує його численні заяви «про незаконні дії попередньої влади у цих питаннях, які здійснювалися під контролем Заходу. Нардеп нагадав, що всі виявлені у 2008 році матеріали очолюваної ним тимчасової слідчої комісії парламенту з розслідування поставок зброї в Грузію, ще тоді були передані до Генеральної прокуратури України. «Зібрані нашою комісією документи доводять, що фінансові махінації, пов’язані з поставками зброї до Грузії, патронував особисто Ющенко. У зв’язку з цими поставками, національний бюджет зазнав втрат на сотні мільйонів гривень. Був нанесений збиток обороноздатності української армії. Грузія так і не розрахувалася до кінця за поставки українського озброєння», — нагадав Валерій Коновалюк. «З кожним роком у цій історії питань з’являється все більше. Тому я залишаюся при своїй думці — у таких справ терміну давності немає. Злочин не може залишатися без покарання, і Генеральна прокуратура повинна поставити крапку у цьому питанні», — вважає Валерій Коновалюк.

Таким чином, з одного боку, обвинувачі Ющенко отримали чергове підтвердження того, що посилена торгівля зброєю з Грузією сильно тхнула махінаціями. З іншого боку, залишається незрозумілим, куди все ж поділися гроші, отримані від неї: стверджувалося, що Київ від продажів отримав не менше 2 млрд. дол., тоді як в український бюджет з них потрапило лише 200 млн.

Однак є в цій історії одна дивина. Комісія Коновалюка передала до прокуратури матеріали розслідування, за якими було порушено, наскільки відомо з офіційних релізів, «кілька» кримінальних справ (за деякими даними, більше десятка). Однак за 4 роки тільки одна з них потрапила до суду — в 2010 році фігурант скандалу фірма «Параллакс», яку Генпрокуратура підозрювала у причетності до операції українських та грузинських військових, в Господарському суді Києва довела, що в 2005 році продала ракети «Укроборонсервісу» ( потім вони і були продані грузинам) законно. Куди поділися інші кримінальні справи, на сьогоднішній день так і не вдалося з’ясувати, і ця туманність викликає законне здивування.

З приводу лютневого заяви Барамідзе варто згадати ще один факт, — а саме, що в українському парламенті, точніше — його профільному комітеті, заява грузинської сторони сприйняли абсолютно спокійно, і навіть підтакували. Так, член парламентського комітету Верховної Ради у закордонних справах Андрій Парубій заявив з цього приводу: «Продаж зброї Грузії є нормальною практикою, адже Грузія не входить до переліку країн, куди заборонений експорт озброєння», — сказав він. «Ми пам’ятаємо, як Партія регіонів звинувачуючи президента Ющенка у цьому, будувала цілу кампанію, у тому числі, це стосується і президентських виборів. А сьогодні всі мовчать, все нормально це сприймають. Це ще раз показує лицемірство цієї влади, Януковича», — зауважив Парубій. «Природно, Україна зацікавлена у тому, щоби вигідно продавати свою зброю. І це абсолютно нормально, що ми це робимо. Це приносить дохід, Грузія — дружня країна. Але Партія регіонів ще раз показала, що ідеологія для неї — це абсолютний фарс», — резюмував депутат. Чи є ця заява непрямим доказом того, що Україна продовжує поставляти зброю Грузії, вирішувати читачеві.

Тепер що стосується безпосередньо військово-технічного співробітництва України та Грузії. Динаміка продажів української зброї Тбілісі, за даними ООН, виглядала наступним чином. У 2005 році між ДК «Укрспецекспорт» та Міністерством оборони Грузії були підписані контракти на поставку Грузії ЗРК «ОСА-АКМ» (1 батарея) і ЗРК «БУК-М1» (1 дивізіон) після виконання ремонту в Україні; РЛС 36Д6 (3 одиниці); станцій радіоелектронної розвідки «Кольчуга-М» (3 комп.); вертольотів типу Мі-24 (3 одиниці) після виконання ремонту в Україні; поставка обладнання та виконання робіт зі створення ЦКП (Центральний командний пункт) Збройних сил Грузії.

У 2006 році український експорт складався з 6808 зенітних ракет і пускових установок, а також 21870 одиниць вогнепальної зброї.

У 2007 році Київ продав Тбілісі 10 800 ракет і пускових установок, а також 19964 одиниць вогнепальної зброї, 74 танки, 6 бойових бронемашин, 9 артилерійських систем, 8 літаків.

У 2008 році — 40 одиниць БМП-1 і БТР-70.

У 2009 році Грузія закупила у Києва всього 5 українських БТР-70.

У 2010-2011 рр. поставок зброї, якщо вірити Регістру ООН, не було, немає інформації і про контракти у 2012 році.

Але тут варто згадати одне «але»: дані, які публікує у своїх щорічних звітах про ринок озброєнь ООН, складаються за тими даними, які дають самі держави. Жодних спеціальних механізмів і структур, які могли б контролювати достовірність цієї інформації, у Об’єднаних Націй немає. І ось тут Київ заганяє себе у глухий кут, даючи зрозуміти, що не надає міжнародній спільноті повну інформацію про постачання своїх озброєнь.

Зокрема, такий великий прокол стався, коли Україні почала спростовувати дані стокгольмського інституту SIPRI з продажу зброї Києвом у 2010-2011 рр.. Мовляв, SIPRI у рази занижує наші обсяги торгівлі, вказуючи трохи більше 200 млн. дол., замість маючих місце 1 млрд., тому що враховує тільки поточні контракти, а у нас цілий візок поставок зброї та надання послуг з ремонту та обслуговування за минулими контрактами.

Здавалося б, у чому проблема? Варто опублікувати весь список наданих послуг і проданого зброї, і суперечка буде вичерпана, а заодно внесе ясність і у питання відносно нинішнього військово-технічного співробітництва з Грузією. Однак Україна не поспішає це робити. І це дивно. Якщо в контрактах все чисто, звідки ж така надсекретність?

Якщо пов’язати минулі «збройові справи» Києва з Тбілісі і нинішню ситуацію, складається дуже цікава ситуація. Отже, Грузія розповідає про те, що військово-технічне співробітництво з українським ОПК йде успішно і щосили розвивається, а українська влада щосили цей факт заперечує. При цьому навіть якщо на даний момент не відбувається поставок зброї, залишається питання, хто ж робить поточне обслуговування, ремонт і постачання комплектуючих до раніше поставленого грузинським військовим українського озброєння? Зазвичай, а особливо, коли мова йде про великі партії зброї, все це передбачається багаторічними контрактами, в яких, у першу чергу, зацікавлені самі постачальники, оскільки це дає не одномоментний дохід від продажу, а багаторічний стабільний прибуток.

Також незрозуміла поведінка й української Генпрокуратури, яка було взялася розслідувати схеми поставок українських озброєнь Тбілісі, але раптом чомусь осіклася і вже 4 роки зберігає інтригуюче мовчання, якщо не вважати однієї повністю проваленої справи. Адже розслідування по цих кримінальних справах дали б вичерпну інформацію про механізми продажів зброї грузинам. І нещодавні документи, опубліковані Wiki Leaks, підтверджують: так, такі махінації були! Але українських слідчих це аж ніяк не стимулює.

Зрозуміло, що таке спускання на гальмах цих кримінальних справ може бути потрібно тільки тим, хто сам ці махінації і провертав (або провертає?). Адже влада в Україні змінилася, але на багатьох ключових посадах в ОПК залишилися колишні люди, та й новим особам, зрозуміло, не завжди хочеться відмовлятися від колишніх контрактів та схем, що приносять прибуток.

І, нарешті, останнє. Ніхто не скасовував широко поширену при спроби приховати поставки зброї якійсь країні (а тим більше, коли проти неї не діють міжнародні санкції, як у випадку із Грузією) схему продажів через треті країни. Так званий «сертифікат кінцевого користувача» — річ, звичайно, хороша, але далеко не завжди ефективна. І ніщо не заважає Києву і зараз продовжувати продавати зброю Тбілісі через ці самі треті країни.

А тому, схоже, історія з українсько-грузинським військово-технічним співробітництвом далека до заврешення. Аж надто багато темних плям і дивацтв у ній спостерігається.

Автор: Борис Такаєв