37 років тому почалися військові випробування фронтового бомбардувальника Су-24

СРСР був необхідний ударний фронтовий літак для нанесення ракетно-бомбових ударів у простих та складних метеорологічних умовах, вдень і вночі, у тому числі й на малих висотах з прицільним ураженням наземних і надводних цілей у режимі ручного і автоматичного керування, зі спеціальною апаратурою, що дозволяє йому робити політ із згинанням рельєфу місцевості на висоті 200 метрів зі швидкістю 1320 км/год.
Тож у 1963 КБ П. О. Сухого початок вести роботи по двох напрямках:
Модернізація винищувача-бомбардувальника Су-7Б (шифр С-22І).

Новий ударний літак С-6 (Т-58М)

21 серпня 1965 було прийнято постанову ЦК КПРС і РМ СРСР, якою офіційно доручає ОКБ розробку Т-58М. Цією ж постановою передбачалося створення прицільно-навігаційної системи «Пума» та нових авіаційних ракет С-8, С-24, Х-24.

Компонування першого варіанту важкого штурмовика багато в чому повторювала Т-58ВД — трикутне крило малого подовження, комбінована силова установка: маршові двигуни у хвостовій частині фюзеляжу плюс підйомні двигуни у районі центру мас літака. Першу дослідну машину, що отримала позначення Т-6-1, побудували влітку 1967 р.

Силова установка літака включала два маршових двигуна Р27Ф2-300 з форсажною тягою по 7800 кгс і чотирма підйомними двигунами РД-36-35 із тягою по 2350 кгс. Підйомні двигуни встановлювалися у фюзеляжі з нахилом вперед, попарно по обидві сторони силового шпангоута кріплення основних опор шасі. Вперше для вітчизняного фронтового ударного літака спроектували кабіну екіпажу, в якій льотчик і штурман-оператор розташовувалися поруч. Всі три стійки шасі монтувалися на фюзеляжі і мали спарені колеса, що теоретично дозволяло експлуатувати літак з ґрунтових ВПП. Бомбардувальник мав шість вузлів підвіски озброєння: два підфюзеляжних і чотири крильових. Максимальна злітна маса літака за проектом становила 26100 кг.

У процесі випробувань Т-6-1 в 1968 р. двигуни Р-27Ф2-300 були замінені на більш потужні, розроблені в ОКБ А.М.Люльки, двигуни АЛ-21Ф з форсажною тягою по 11200 кг. Під ці двигуни допрацювали хвостову частину фюзеляжу: змінили її конструкцію та зовнішні обводи. З новою силовою установкою передбачалося значно підвищити льотно-тактичні характеристики бомбардувальника. Для поліпшення шляхової стійкості закінцівки крила відігнули донизу та встановили підфюзеляжні аеродинамічні гребені. Гальмівні щитки були демонтовані. На вимогу розробників у радіолокаційній станції змінили форму носового обтічника на радіопрозорий — він став більш коротким (при цьому швидкісні характеристики машини не погіршилися).

У зв’язку зі зміною вимог ВПС до фронтового бомбардувальника, роботи по Т-6-1 були припинені і ОКБ сконцентрувало свої зусилля на розробці бомбардувальника з крилом змінної стріловидності. Надалі Т-6-1 використовувався як літаюча лабораторія.
Еволюція: Т-6-2И — перший політ відбувся 17 січня 1970 р., його підняв у повітря В.С.Ільюшін. Випробування цього літака тривали 6 років, але рішення про запуск нового бомбардувальника у серію під індексом Су-24 було прийнято на першому році випробувань, коли стали очевидними його переваги перед Т-6-1. Наприкінці 1970 р. злетів третій дослідний прототип Т-6-3И

Т-6-3 борт № 61 в Музеї ВПС в Моніно, 18.08.2011 р. (фото Тараса Бажанського, http://russianplanes.net).

Влітку 1971 р. перший політ Т-6-4И.

У 1975 р. літак Су-24 був прийнятий на озброєння радянських ВПС. Випуск тривав до 1993 р., було побудовано близько 1200 Су-24 різних модифікацій.

Кодове позначення НАТО — Fencer-F.

Су-24МК. Тривалий час Су-24/24М поставлявся виключно для радянських ВПС. Однак наприкінці 80-х років бомбардувальник став постачатися до дружніх Радянському Союзу арабських країн. Експортний варіант літака Су-24МК (комерційний) відрізняється від Су-24М тільки апаратурою державного впізнання, його ЛТХ повністю відповідають характеристикам Су-24М. Перший політ експортної модифікації бомбардувальника відбулася у 1987 р., а перший серійний зразок випущений в 1988 р.

За повідомленнями західної преси, близько 20 літаків Су-24МК поставлені в Сирію, 15 — у Лівію, 24 — в Ірак.

Тактико-технічні характеристики бомбардувальника Су-24: Рік прийняття на озброєння — 1974 Розмах крила — 17,64 / 10,37 м Довжина літака — 24,53 м Висота літака — 6,19 м Площа крила — 55,17 / 51,02 кв.м. Маса, кг — порожнього літака — 22320 — нормальна злітна — 36000 — максимальна злітна — 39700 Паливо — внутрішні паливо — 16440 кг — внутрішні паливо — 13000 л — ПТБ — 4 х 1250 або 2 х 3000 Тип двигуна — 2 ТРДФ НУО «Сатурн» АЛ-21-Ф-3А Тяга, — нефорсованих — 2 х 76,49 кН (2 х 7800 кгс) — форсована — 2 х 110,32 кН (2 х 11250 кгс) Максимальна швидкість, км/год. — на висоті 11000 м — 2320 — на рівні моря — 1400 Практична дальність — 4270 км Бойовий радіус дії — 560-1300 км Довжина розбігу — 850-900 м Довжина пробігу — 800-850 м Практичний потолок — 17500 м Максимальна експлуатаційна перевантаження — 6 Екіпаж — 2 чол

Тактико-технічні характеристики бомбардувальника Су-24МК: Рік прийняття на озброєння — 1985 Маса, кг — порожнього літака — 19200 — максимальна злітна — 39700 Тип двигуна — 2 ТРДФ НВО «Сатурн» АЛ-21-Ф-3А Тяга, — нефорсованих — 2 х 76,49 кН (2 х 7800 кгс) — форсована — 2 х 110,32 кН (2 х 11250 кгс) Максимальна швидкість, км/год. — на висоті 11000 м — 2240 — на рівні моря — 1400 Практична дальність — 3800 км Бойовий радіус дії — 410-1300 км Довжина розбігу — 1100-1200 м Довжина пробігу — 1000-1100 м Практичний потолок — 17500 м Максимальне експлуатаційне перевантаження — 7

Озброєння: Вбудована шестиствольна гармата ГШ-6-23М калібру 23 мм (боєзапас 500 снарядів); на 8-ми точках підвіски: кероване і коректоване озброєння класу «повітря-земля» (ракети Х-23, Х-23М, Х-28, Х-25МР, Х-25мл, Х-29л, Х-29Т, Х-31П, Х-58У, Х-58Е, Х-59; авіабомби КАБ-500Л, КАБ-500КР, КАБ-1500л); некероване озброєння (авіабомби ФАБ-100, ФАБ-250, ФАБ-500М62, ФАБ-500М54, ЗБ-500Ш, ЗБ-500ГД, РБК-250, РБК-500, НУРС С-5, С-8КО, С-13Т, С-13ОФ, С -24Б, С-25ОФ, С-25ОФМ); кероване ракетне озброєння класу «повітря-повітря» (до 4 на Су-24/24М і до 2 на Су-24МР/МП ракет Р-60 або Р-60М). У семи точках можуть підвішуватися контейнерні системи типу КМГУ, в 3-х — підвісні гарматні установки СППУ-6 з рухомою шестиствольною гарматою 9А-620 або 9А-768 калібру 23 мм з боєкомплектом 400 снарядів у кожній. Максимальна маса бойового навантаження літака — 8000 кг. Екіпаж: 2 чол.: Льотчик і штурман-оператор.