«NLOS-LS»: ракета в контейнері

 «NLOS-LS»: ракета в контейнері

«NLOS-LS»: ракета в контейнері

У ході здійснення програми Пентагону FCS (Future Combat Systems — Бойові системи майбутнього) було створено безліч цікавих проектів. Однак припинення програми з наступним створенням більш перспективної BCT Modernization призвело до того, що багато цікавих проектів у різних галузях військової науки та техніки було закрито. Серед інших, під важку ходу оптимізації та економії фінансів, потрапив проект NLOS-LS, який мав на увазі створення універсальної пускової установки і керованих ракет «земля-земля». Щоправда, на відміну від багатьох інших проектів, NLOS-LS був закритий, якщо можна так сказати, неповністю.

Згідно з програмою FCS, збройні сили США повинні були отримати ракетний комплекс, який не має залежності від носіїв і дозволяє використовувати його практично як будь-яку іншу техніку. Започаткований наприкінці дев’яностих проект отримав назву XM501 NLOS-LS (Non LineOf Sight Launch System — Пускова установка для стрільби з закритих позицій). Розробку ракетного комплексу доручили фірмам Lockheed Martin та Raytheon. Примітно, що технічним завданням передбачалося створення відразу двох керованих ракет для комплексу NLOS-LS. Одна з них повинна була мати можливість несення боєголовок різного типу і систему наведення, що об’єднувала у собі відразу кілька принципів. Другу, у свою чергу, потрібно було забезпечити всією необхідною апаратурою для того, аби вона могла баражуватися над заданим районом протягом певного часу і одночасно з цим робити пошук цілі.

Головною відмітною особливістю комплексу XM501 стала оригінальна пускова установка. Блок CLU (Container Launch Unit — Контейнерна пускова установка) має форму паралелепіпеда розмірами 1,14 х1, 14х1, 75 метра. У спорядженому стані CLU важить трохи більше півтори тони і вміщує у себе 15 транспортно-пускових контейнерів з ракетами. Кожен ТПК представляє собою квадратний об’єкт з розмірами у перетину підстав у 28х28 см. Висота контейнерів приблизно дорівнює висоті пускової установки. Шістнадцятий контейнер (в CLU вони стоять квадратом 4х4) є апаратною частиною комплексу. У цьому контейнері розміщений акумулятор, що дозволяє комплексу автономно працювати протягом трьох діб, а також системи керування, програмування ракет, зв’язку і т.д. До комплекту системи NLOS-LS також входить мобільний пульт керування, з якого розрахунок вводить інформацію про ціль і здійснює пуск ракет. Завдяки особливій формі блоку CLU, він може бути розміщений практично де завгодно. За необхідністю його можна встановлювати на будь-який автомобіль відповідної вантажопідйомності, на залізничні платформи, кораблі і навіть просто на ґрунт. Порожній ТПК після пуску потрібно демонтувати вручну. Установка нового контейнера теж проводиться силами розрахунку.

Спеціально для пускової установки CLU було створено два типи ракет. Вони отримали назви PAM (Precision Attack Munition — боєприпас для точної атаки) і LAM (Loitering Attack Munition — баражуючий боєприпас). Ракета PAM при стартовій масі у 53 кілограми була оснащена твердопаливним двигуном і такими, що розкладалися під час пуску, Х-подібними крилами. Наведення боєприпасу для точної атаки здійснювалося за допомогою системи GPS і інерційної навігаційної системи (ІНС), інфрачервоної головки самонаведення або за лазером (у даному випадку необхідне додаткове підсвічування цілі). Для забезпечення нормальної ефективності на ракетах встановлювалися відразу інфрачервона та напівактивна лазерна ДБН. ІНС та приймач GPS з супутньою апаратурою присутній для того, аби ракета могла вийти у приблизний район цілі з більшою точністю. При виході у район, ракета починає шукати ціль за допомогою ІЧ-та лазерної ДБН. У майбутньому планувалося встановлювати на ракетах бойові частини різних типів: осколково-фугасні, кумулятивні і навіть бетонобійні. Проте, у ході випробувань запускалися ракети тільки з масогабаритним імітатором осколково-фугасної бойової частини. Запасу твердого ракетного палива вистачає для польоту на дальність близько 40 кілометрів.

Баражуюча ракета LAM за своєю конструкцією була дуже подібна на PAM, хоча і були певні відмінності. Так, в якості силової установки на LAM був встановлений мініатюрний турбореактивний двигун. Відповідним чином довелося вписати у моторний відсік і бак для гасу. Замість чотирьох крил-стабілізаторів LAM отримала два, що зробило її більш схожою на крилату ракету у класичному розумінні слова. Не менш значні зміни були і в електронній начинці ракети. Роботи по цій ракеті значно затяглися через те, що до обов’язків баражуючої ракети, крім безпосередніх атак цілей, була додана нова «робота». Спеціальна головка самонаведення LADAR оснащувалася відеокамерою, лазерним далекоміром і обчислювачем. Завдяки більш складній системі наведення, LAM може не тільки здійснювати патрулювання району перед атакою цілі, але й самостійно розпізнавати цілі різних типів, дальність до них і т.п. Крім того, відеосистема ракети дозволяє використовувати її не тільки для атак, а й для розвідки. На жаль, після зйомки необхідного району, ракета повинна бути перенаправлена на ціль – можливості посадки передбачено не було. Застосування турбореактивного двигуна дозволило збільшити дальність: при прямолінійному польоті вона доходить до 200 кілометрів, а баражування тривалістю до півгодини можливо на відстані близько 70 км від місця пуску.

Обидві ракети у польоті розганялися до дозвукових швидкостей. Такий швидкісний режим був обраний для того, аби забезпечити найкраще поєднання швидкості і дальності, а також певною мірою спростити роботу ГСН з пошуку цілей. Додатково до цього, ІЧ-на лазерна головки наведення вмикається приблизно за вісім кілометрів до передбачуваного розташування цілі, що дає ракеті достатньо часу для її пошуку. За задумом конструкторів, ракета PAM призначалася для атак стаціонарних цілей або для знищення рухомих об’єктів, що пересуваються з невеликою швидкістю, таких як танки. LAM, у свою чергу, призначалася для знищення тільки рухомих цілей, у тому числі і тих, чиє точне місце розташування невідомо.

Перші випробувальні запуски ракети PAM відбулися ще у 2002 році. Більш складна LAM вперше полетіла тільки у 2005-му. Навесні 2007 року ракета PAM вперше була запущена не з випробувальної пускової установки, а з модуля CLU. У наступні три роки було проведено безліч навчальних пусків обох типів ракет у різних умовах і по різним цілям. Ракети, з порівняно невеликими габаритами і стерпними льотними даними, виглядали заманливо для замовника. Контейнер CLU тільки додавав інтересу. Проте, у лютому 2010 року сталася подія, яка багато у чому визначило подальшу долю проекту. Був проведений одночасний пуск шести ракет PAM по шести окремим цілям. Було знищено всього дві навчальні цілі. Інші чотири ракети допустили занадто великі промахи, щоб «дістати» свої цілі хоча б осколками. У Пентагоні такій новині не зраділи.

Невдача з одночасним пуском і триваючі роботи по ракеті LAM вже в квітні того ж року призвели до того, що відповідальні особи з боку замовника ухвалили рішення видати рекомендацію на закриття проекти NLOS-LS. Ще через кілька днів проект був заморожений. Більше того, дійшло навіть до того, що з офіційного сайту військового відомства США відразу ж була видалена сторінка з інформацією про проект. Через рік, у червні 2011 року, було оголошено про те, що сухопутні сили США остаточно відмовилися від проекту NLOS-LS. Однак ракети LAM і PAM, можливо, і будуть прийняті на озброєння, хоча й не армією США. Річ у тім, що ще навесні 2010-го свій інтерес до проекту виявили ВМС США. Згідно з поглядами американських військових моряків, транспортно-пускові контейнери ракет проекту XM501 повинні з’єднуватися у пакети по чотири. Ці пакети повинні як самостійно встановлюватися на спеціальні тумбові установки, так і у шахти ПУ типу Mk19. Крім того, ракети PAM і LAM можуть бути основною зброєю невеликих бойових кораблів.

На даний час Lockheed Martin і Raytheon спільно з науково-дослідними організаціями ВМС США працюють над монтажем пускових установок на корабель для випробувань. Перші повноцінні пуски ракет заплановані вже на літо цього року. До того часу можна буде приблизно говорити про остаточну долю всього проекту NLOS-LS. Є підстави вважати, що флотські все ж схвалять роботи та ініціюють серійне виробництво, адже до цього часу, якщо вірити представникам фірм-розробників, ракета LAM вже доведена до ладу і можна розпочинати її повноцінне випробування.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]