Чи вийде з піке українська військова авіація?

У квітні цього року до бойового складу Збройних сил після заводського ремонту повернулися два винищувачі МіГ-29, — після ремонту на Львівському державному авіаремонтному заводі вони прибули до Криму на аеродром бригади тактичної авіації повітряного командування «Південь» Повітряних сил ЗС України. Як повідомили в Міністерстві оборони України, саме ці літаки будуть залучатися до забезпечення безпеки повітряного простору під час проведення фінальної частини Євро-2012.

За планом контрольно-відновлювальних робіт, львівські авіаремонтники провели повне розбирання літаків, здійснили дефектацію і ремонт агрегатів, блоків та вузлів бойових машин. Після випробувальних польотів та укладення відповідної комісії літаки передані військовим льотчикам. «Це результати ефективної співпраці оборонного відомства з науково-дослідними установами та авіаремонтними підприємствами концерну» Укроборонпром «, — зазначив міністр оборони України Дмитро Саламатін, коментуючи даний факт.

Перед цим Департамент преси та зв’язків зі ЗМІ МО України повідомляв, що в кінці березня цього року військові льотчики Миргородської авіабригади отримали із запорізького заводу «Мігремонт» іменний Су-27 «Валентин Каленов», ще один модернізований літак Су-27 вже проходить льотні випробування, після чого в квітні повернеться до складу авіації. Наступну партію з двох відремонтованих літаків Су-27 завод «Мігремонт» передасть Повітряним силам ВС України до кінця поточного року.

До кінця травня після ремонту з Львівського авіаремзаводу також повернуться ще два МіГ-29. Завершуються роботи на військово-транспортному літаку Іл-76 і модернізація бомбардувальника Су-24М. У червні завершиться ремонт двох літаків Л-39, а до кінця року планується відремонтувати 12 і модернізувати 4 літаки цього типу. У найближчих планах Міноборони — ремонт вертольотів Мі-8, Мі-24 і Мі-2. Завершуються державні випробування модернізованого на підприємстві «Авіакон» вертольота авіаційної підтримки наземних військ Мі-24П.

Подібна активність військового відомства в плані модернізації парку Повітряних сил не може не вселяти оптимізму. При цьому на тлі загального нинішнього стану авіатехніки в складі ЗС той факт, що мова йде по суті про одиничне повернення в лад «бортів», не особливо затьмарює радість військових авіаторів. Адже варто тільки задуматися над тим, що залишилося від української військової авіації на 21-му році незалежності, щоб все встало на свої місця.

Зовсім недавно, 17 березня цього року українські Повітряні сили святкували своє 20-річчя: в цей день у 1992 році згідно з директивою начальника Головного штабу Збройних Сил України були створені Військово-Повітряні Сили України з Командуванням ВПС на базі штабу 24 Повітряної армії у м. Вінниця . На той момент на території України знаходилося 4 Повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилій, різні установи та заклади. В цілому це всього близько 600 (!) військових частин, 2800 літальних апаратів, більше 120 тис. військовослужбовців. Парк бомбардувальників становили 30 Ту-16, 30 Ту-22, 36 Ту-22М; винищувачів-бомбардувальників — 150 Су-24; винищувачів — 80 МіГ-23, 220 МіГ-29, 40 Су-27; у складі розвідувальної авіації — розвідувальні модифікації Ту-22 (30 літаків), МіГ-25 (15 од.), Су-17 (30ед.), Су-24 (12 од.). Також «додавався» авіаційний полк радіоелектронної боротьби (РЕБ) у складі 35 Як-28 і 4 авіаційних центру — 240 МіГ-21, 60 Су-24, 550 Л-39 «Альбатрос» / Л-29 «Дельфін». За висновком експертів, таким чином, на початку свого існування українські ВПС за кількісним показником були найчисельнішими в Європі (!), У світовому масштабі поступаючись лише авіації США, Росії та Китаю.

Для початку зі складу української військової авіації «пішли» (були ліквідували або передані Росії) 38 стратегічних бомбардувальників Ту-160 і Ту-95МС, а також «порізані» 487 крилатих ракет повітряного базування Х-55, — хоча об’єктивно ці засоби озброєння і військової техніки були Україні без потреби. Але, мабуть, самої ганебною сторінкою в наступній «демілітаризації» українських ВПС була відправка під ніж далеких бомбардувальників Ту-22М3, на ліквідацію яких наполягали американці, і які виділили на це кошти. А наприкінці вывоз строительного мусора контейнерами прходив з місць утилізації літаків під сльози льотчиків.

У січні 2006 року на аеродромі під Полтавою був розрізаний останній український Ту-22 (присутнім на цьому шоу довелося побачити гірку картину — сльози на очах українських військових льотчиків, які були присутні на «заході»). Разом з «бортами» пішло на металобрухт і штатне їх озброєння — крилаті ракети Х-22. Що цікаво, американці підвели «обескрилювання» наших ВВС під двосторонню «Програму спільного зменшення загрози», хоча видимих причин для цього точно не було, — дана програма була спрямована на ліквідацію на берегах Дніпра стратегічних наступальних озброєнь, якими Ту-22 ніколи не були. До речі, за часів підписання знаменитого договору ОСВ-2 між США та СРСР про скорочення озброєнь Конгрес США влаштовував спеціальні слухання з питання, вважати чи ні Ту-22 стратегічним. Однозначно вирішили — ні, але Україну їх все-таки змусили ліквідувати.

Далі Україна розвалювала свою військову авіацію вже без сторонньої допомоги. До приходу до влади в Україні Віктора Януковича українська військова авіація представляла собою сумне видовище, причому це стосувалося як Повітряних сил, так і морської та армійської авіації. Згідно експертних даних, до кінця 2009 року з 200 бойових літаків по штату 88 не могли піднятися в повітря. У пам’яті залишився той факт, як в липні 2010 року президент відвідав авіаційну бригаду у Криму, і не без здивування дізнався, що з 20 бойових літаків у повітря здатний піднятися лише один. З цього приводу було проведено екстрене засідання РНБО під керівництвом президента, на якому були поставлені завдання щодо термінового виправлення ситуації.

На жаль, ці завдання залишилися на рівні декларацій. За даними Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння, станом на кінець 2011 року з 112 літаків бойової авіації справних налічувалося лише 18, з 80 бойових вертольотів у повітря піднятися могли теж тільки 18. Зауважимо, що на сьогодні українська військова авіація — це штурмовики Су-25 і Су-25М1, розвідувальні Су-24МР, навчально-бойові Л-39 і Л-39М1, транспортні Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ту- 134, Іл-76МД, вертольоти Мі-8МТ. Вся ця техніка — радянська. Офіційно ще в 2000 році прийнято на озброєння Ан-70, але його у військах бачили тільки на випробуваннях.

Якщо говорити навіть не про боєготовність, а просто про чисельний склад, з наведених даних видно, що за 20 років існування української військової авіації від колись вражаючої сили залишилися жалюгідні уламки. При цьому, як відомо, Збройні сили продовжують скорочуватися, — за час перебування при владі Віктора Януковича останній подав у парламент і потім затвердив вже три закони, згідно з якими Збройні сили «урізаються». Останній був підписаний жовтні 2011 року. Це Закон України № 3742-VI «Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік», згідно з яким загальна чисельність Збройних Сил України протягом 2012 року зменшиться на 8 тис. осіб, у тому числі 5 тис. військовослужбовців. Всього в українській армії за станом на 31 грудня 2012 року буде 184 тисяч осіб, у тому числі 139 000 військовослужбовців.

Але насправді в скороченнях які відбуваються до останнього часу, в т.ч. в Повітряних силах, є дуже цікавий момент, на якому чомусь не загострюють увагу експерти. А саме, варто проаналізувати такі цифри. Так, на початок 2010 року в складі Повітряних сил перебувало 49 тис. чоловік особового складу, 208 бойових та 39 транспортних літаків. На даний момент в складі Повітряних сил знаходиться три Повітряних командування (ВК), в кожному з яких знаходяться частини і підрозділи ВПС і ППО. У першому ВК — 2 бригади тактичної авіації, 2 зенітно-ракетних полки і радіотехнічна бригада. У другому — 2 бригади тактичної авіації, тактична група, 2 зенітно-ракетні бригади, 2 зенітно-ракетних полку і 2 радіотехнічні бригади. У третьому ВК — 2 бригади тактичної авіації, 2 зенітно-ракетні бригади, 2 зенітно-ракетних полку, 2 радіотехнічні бригади. Плюс в кожному ВК частини і підрозділи забезпечення. У безпосередньому підпорядкуванні командування Повітряних сил знаходиться 2 бригади транспортної авіації, полк дистанційно керованих літальних апаратів (БПЛА), Державний науково-випробувальний центр, Об’єднаний навчальний центр та частини безпосереднього підпорядкування. Всього це 43 100 чол. особового складу, 208 бойових літаків, 39 транспортних літака.

Як бачимо, при істотному зменшенні кількості особового складу на даний момент в порівнянні з початком 2010 року, комплект озброєнь і військової техніки в авіації практично не змінився, — кількість особового складу зменшилася на 5900 осіб, але кількість літаків залишилося колишньою. Цілком очевидно, що керівництво Міноборони і Генштабу намагається виконати завдання вищого військово-політичного керівництва і скорочувати армію, але при цьому повністю зберегти бойову міць армії (повторюся — ми говоримо про кількісні показники, а не про боєготовність, тобто технічну справність техніки та озброєння і рівень підготовки особового складу). Однак, згідно даними в ЗМІ, пропонована нині Міноборони Концепція реформування та розвитку Збройних сил України до 2017 року передбачає скорочення армії до 70 тис чол., тобто відразу в 2,5 рази, з розформуванням цілих бригад. Зрозуміло, що в цих умовах чисельність літаків — і бойових, і транспортних, — у складі Повітряних сил зберегти ніяк не вдасться.

Що стосується технічної справності авіапарку Повітряних сил (і особливо це стосується бойових літаків, які український авіапром не виробляє), то мова поки не йде про закупівлю нових зразків, тут дай Бог хоча б здійснити їх модернізацію. Арифметика дуже проста: вартість, наприклад, нового винищувача МіГ-29 становить від 40 млн. дол., тоді як модернізація — 4-5 млн. дол. При цьому на підприємствах українського ОПК розроблені схеми модернізації більшості типів літаків. Але поки у Повітряних сил, на тлі хронічного недофінансування армії, головна проблема — не модернізувати, а хоча б відремонтувати і поставити в стрій наявні як бойові, так і транспортні літаки.

Таким чином, в умовах розпочатої «ремонтної епопеї» (звичайно, добре, що хоч вона все ж отримала старт), модернізація парку літаків Повітряних сил з доведенням їх характеристик до сучасних показників залишається мрією військових льотчиків. Що ж стосується оновлення авіапарку, тобто закупівлі нових літаків, то цього, на жаль, немає навіть в найсміливіших планах.

Дмитро Тимчук