НАТО: подайте на афганську армію!
Минулого тижня стало відомо про те, що Генсек НАТО пан Расмуссен висловив пропозицію взяти участь у фінансуванні афганських збройних сил тими країнами, які сьогодні не входять до Північноатлантичного альянсу. У числі таких країн Андрес Фог Расмуссен бачить і Російську Федерацію. Він упевнений, що саме фінансові вливання в афганську армію, після виведення натовського контингенту, стануть запорукою безпечного майбутнього у цій країні, а значить, і в усьому регіоні. Крім того, Расмуссен нагадав, що самі держави-члени Альянсу збираються щорічно «скидатися» і відправляти в Кабул, не багато не мало, 4 млрд. доларів. Згадуючи про таку суму, Генсек побічно натякає на ту цифру, яку було б непогано вносити, наприклад, Росії в якості гарантії власної безпеки.
Ініціатива Расмуссена, судячи зі всього, спрямована виключно на турботу про афганський народ і, головне, афганських селян, які займаються виробництвом сировини для відомого у всьому світі бізнесу. Саме тому натовському Верховному можна сказати величезне спасибі за думку з приводу виділення Росією та іншими країнами круглих сум, але від такої ідеї краще відмовитися — і чим швидше, тим краще.
Для того, аби Андерс Фог Расмуссен і всі його однодумці не заявили, що відкидаючи цю конструктивну пропозицію, не стали справжніми ретроградами і не продемонстрували своє небажання налагоджувати мирне життя в Афганістані, потрібно привести конкретні аргументи.
Уявімо собі, що в 2014 році натовський контингент дійсно залишає Афганістан, при цьому обіцяючи, що з фінансуванням для збройних сил цієї країни всі питання улагоджені і Карзаю (або його наступнику) залишиться тільки перевіряти рахунки і вчасно знімати з них мільярди доларів, аби афганські солдати відчували підтримку Великого Брата. Бути може, десь це цілком могло б і спрацювати — армія держави удосконалювалася, додавала в вишколі, оснащеності та боєздатності, фахівці отримували б образование за рубежом, цены за яке були б нижче, чим в країні. Але от стосовно Афганістану, такі перспективи виглядають більш ніж сумнівно.
Аби продовжити аналіз можливих наслідків, слід було б перенестися у 1989 рік — рік, коли радянські війська покинули Афганістан. Здавалося б, що «ненависний» противник ретирувався, а значить — ось вона перемога, і можна починати нове мирне життя. Але ні … В Афганістані з ще більшою силою розгорілася громадянська війна, яка залишила по різні боки фронту урядові сили на чолі з Мохаммадом Наджібуллою і так званих афганських моджахедів на чолі з Ахмад-Шахом Масудом. Величезна кількість військової техніки, що залишилася, скажімо так, у спадок від Радянського Союзу активно використовувалася обома сторонами. При цьому не потрібно забувати і про західну «допомогу», у результаті якої підрозділи моджахедів могли вести активні бойові дії з відмінно озброєними урядовими силами і проурядовими ополченцями. За найскромнішими підрахунками, у громадянській війні 1989-1992 років були використані близько півтори тисячі танків, до 1000 бронетранспортерів, понад сотні бойових літаків і вертольотів, а також незліченна кількість ракетних комплексів, мінометів, гранатометів і стрілецької зброї. Це стосовно питання фінансування афганської армії …
Про втрати на цьому етапі афганської війни не може сказати жодне статистичне агентство, оскільки в самому Афганістані жодних підрахунків вбитих і поранених бійців з обох сторін фактично не велося. Про можливу загальну кількість жертв може говорити наступний примітний факт: за час так званого Джелалабадської битви 1989 тільки з боку моджахедів було вбито і поранено понад 3-х тисяч чоловік.
Тепер варто торкнутися обсягів фінансування афганської армії у той час, коли Радянський Союз ще брав участь у війні (1979-1989 роки). Сам Радянський Союз тільки за «серединний» період війни (з 1984 по 1987 рік), згідно з опублікованими даними, на підтримку афганської армії витратив близько 1686000000 так званих інвалютних рублів. У період з 1979 по 1990 рік з казни СРСР було виділено і витрачено понад 8000000000 інвалютних рублів на наступні цілі: підготовку афганських військових і цивільних кадрів, на пільгове кредитування різних сфер афганського народного господарства, на придбання військової техніки та техніки загального призначення, на будівництво шкіл і лікарень, а також на так звану безоплатну допомогу афганському народу, яка, що очевидно, переважно осідала на рахунках високопоставлених керівників. Отже, більше 8 мільярдів радянських рублів були передані на розвиток Афганістану … Чим закінчився цей розвиток, ми з вами чудово знаємо.
До речі, не будемо забувати, що в Афганістан вкладався далеко не тільки Радянський Союз, але і його прямі конкуренти. Тим же силам моджахедам антирадянськими союзниками (США, Японія, країни Перської затоки, Пакистан, Європейські держави, Канада та ін.) з 1980 по 1987 рік щороку виділялося близько 1,8 мільярда доларів.
У результаті трирічної громадянської війни, афганські моджахеди скинули комуністичний уряд країни, а далі розгорілася нова громадянська війна, в якій моджахеди вже самі почали ділити владу між собою. У результаті цього етапу афганської війни, у 1994 році на світ з’являється, м’яко кажучи, відомий сьогодні рух «Талібан», який фактично отримав повний контроль над Афганістаном до моменту початку натовської операції у цій країні.
Сьогодні історія очевидно повторюється. Афганістан збираються покинути вже натовські війська, залишивши в країні прозахідний уряд і налагодивши для того вельми щедре фінансування. Очевидно, що виведення натовського контингенту автоматично стане початком активізації ісламістів, які спробують не лише скинути західних ставлеників зі своїх постів (і, найімовірніше, їм це вдасться, згадуючи 1992 рік), а й отримати контроль над грошима, які Андерс Фог Расмуссен закликає «вкладати» в афганську армію.
До речі, потрібно нагадати і про те, що Генсек НАТО закликає поділитися грошима для урядових афганських сил не тільки Росію, але й країни Перської затоки. Але така пропозиція виглядає зовсім вже незрозуміло. Невже Расмуссен думає, що ті, хто так активно підтримує «Талібан» раптом почнуть фінансувати їхніх опонентів з так званої регулярної армії. Очевидно, що тим же катарським та саудівським кураторам афганського та світового ісламізму, зовсім не вигідно, щоб раптом в Афганістані з’явилася потужна урядова армія, яка перевершить за силою формування талібів.
У зв’язку з цим, можна говорити, що натовське командування однозначно видає бажане за дійсне. Будь-яке фінансування афганських сил, якими б вони лояльними світським громадським законам не здавалися, розчинятиметься у внутрішніх усобицях, що стали нормою для Афганістану. Навряд чи Расмуссен та інші прихильники ідеї фінансування афганської армії, після виведення натовського контингенту, не знають про це. А якщо знають, то тоді їхня пропозиція більше схожа на спробу налагодження каналу з відмивання грошей під виглядом «братньої» допомоги.
Радує, що російська влада від такої пропозиції натовського Генсека вже відмовилися. Все-таки історія нас багато чому навчила, аби про неї не говорили. Будемо сподіватися, що чогось вона навчить і Альянс зі своїм завзяттям допомогти Афганістану…
