Варшавський договір: причини і наслідки

У перші повоєнні десятиліття у світі утвердилася двостороння система міжнародних відносин. Це час, коли було розпочато глобальне протистояння двох наддержав — Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу, а також протистояння двох військово-політичних організацій — Північноатлантичного альянсу та Організації Варшавського договору.

У країнах Східної Європи був підписаний Варшавський договір. Сталося це у 1955 році. Основне завдання його полягало у здійсненні контролю над цими державами, а також у забезпеченні безпеки і миру в Європі. Згідно з Угодою передбачалося надання допомоги країнам-учасницям у разі військової загрози, проведення взаємних консультацій у кризових ситуаціях і формування Об’єднаного командування збройними силами.

Варшавський договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу підписали Албанія, Угорщина, Болгарія, Польща, НДР, Румунія, Чехословаччина та СРСР через 6 років після утворення НАТО. Необхідно відзначити, що співпраця цих держав існувала задовго до підписання документа. Річ у тім, що у більшості з них після закінчення війни встановилася комуністична система керування державою, чому неабиякою мірою сприяли радянські війська, що залишилися на території Східної Європи. І до моменту підписання договору, всі відносини між ними здійснювалися на основі договорів про дружбу і співробітництво. У 1949 році була сформована Рада економічної взаємодопомоги, до складу якої увійшли спочатку Болгарія, Радянський Союз, Угорщина, Румунія, Польща та Чехословаччина, а пізніше й інші країни.

Разом з тим, після 1953 року у деяких країнах Східної Європи намітилися ознаки масового невдоволення, викликані неоднозначною політикою СРСР. Так, у Чехословаччині та Угорщині пройшли масові демонстрації та страйки. А в НДР вони були настільки численними, що радянське керівництво змушене було ввести танки для придушення виступів робітників, незадоволених погіршенням рівня життя. Коли у 1953 році помер Й.Сталін і до влади прийшли нові лідери, ними було зроблено декілька поїздок до країн соціалістичного табору. Результатом їхніх візитів і стало підписання Варшавського договору. До нього увійшли практично всі східноєвропейські держави, за винятком Югославії, яка дотримувалася нейтралітету. Підписання цього документу було викликане, у першу чергу, виникненням військових загроз у результаті ратифікації Паризьких угод 1954 року, які припускали створення Західноєвропейського союзу і приєднання Західної Німеччини до Північноатлантичного альянсу.

Підписання вищевказаного документу оформило створення Організації варшавського договору — військово-політичної організації соціалістичних європейських держав. Її створення стало своєрідною відповіддю на формування НАТО, яке було націлене проти соціалістичного табору.

Цілі Варшавського договору передбачали забезпечення безпеки країн-учасниць. Він складався з преамбули і одинадцяти статей. Згідно з його умовами та Статуту Організації Об’єднаних Націй, всі держави, які підписали цей документ, зобов’язані були відмовитися або утриматися у міжнародній політиці від погроз або прямого застосування сили, а у разі збройного конфлікту — надавати допомогу всіма доступними засобами.

Також країни-учасниці були зобов’язані діяти у цілях зміцнення співробітництва і дружніх відносин для подальшого розвитку культурних та економічних взаємозв’язків, при цьому поважаючи національний суверенітет, і не втручаючись у внутрішню політику одна одної. Але при цьому необхідно також відзначити, що членство в Організації не завжди було добровільним, а рідкісні спроби вийти з неї жорстоко придушувалися (приклади цьому — Угорщина, Чехословаччина та Польща).

Був створений і вищий орган Організації Варшавського Договору — Політичний консультативний комітет, основним завданням якого входило проведення консультацій відносно спірних питань, які виникали у рамках здійснення Договору.

Але діяльність ОВД була достатньо суперечливою і не завжди успішною. Важливо нагадати, що у ході її протистоянні з НАТО, виникли дві великі кризи, які ледь не стали причиною Третьої світової війни: це Берлінська та Карибська кризи.

Причиною Берлінської кризи 1959-1962 років стало масове переселення жителів Східної Німеччини до Західного Берліна. Для того, аби покласти край несанкціонованому переселенню, за одну ніч була збудована знаменита Берлінська стіна, де були встановлені контрольно-пропускні пункти. Але подібні дії викликали ще більше невдоволення населення, біля КПП збиралися величезні натовпи тих, хто хотів покинути межі радянського Берліна. Це призвело до того, що біля Бранденбурзьких воріт і основних пропускних пунктів були сконцентровані радянські та американські танки. У підсумку протистояння двох держав закінчилося тим, що радянська влада змушена були відвести свої танки з цих позицій.

Ще одна кризова ситуація виникла у 1962 році в зоні Карибського басейну, поставивши світ під загрозу початку ядерної війни. А почалося все з того, що американці розмістили свою ракетну базу на території Туреччини. Радянський Союз не міг залишити це без відповіді, тому таємно розмістив свої ракети на острові Куба. Коли у Сполучених Штатах Америки стало про це відомо, там почалася справжня паніка, оскільки дії радянського керівництва були сприйняті як початок підготовки до війни. На щастя, закінчилося все не так вже й погано: радянські війська вивели свої ракети з Куби, американці — ліквідували свою базу в Туреччині і зобов’язалися не вживати яких-небудь заходів проти Куби.

Крім цих конфліктів, усередині самої Організації було чимало інших кризових ситуацій. Основною їхньою причиною було прагнення деяких країн до кращого життя і бажання звільнитися від впливу Радянського Союзу. До таких криз можна віднести повстання в Угорщині, яке відбулося у 1956 році (операція «Вихор»), спроби проведення реформ у Чехословаччині в 1968 році («Празька весна», операція «Дунай»). Всі вони вирішувалися за допомогою радянських танків.

Не варто забувати і про війну в Афганістані 1979-1989 років. У 1979 році там, внаслідок військового перевороту, до влади прийшло нове керівництво, яке мало намір побудувати модель соціалістичної держави, за зразок взявши СРСР. Така політика викликала невдоволення населення, у результаті чого президент Афганістану Амін був змушений звернутися до Радянського Союзу за допомогою. Що було далі — всім відомо. Введення на афганську територію радянського обмеженого контингенту, який повинен був тільки утримувати ситуацію під контролем. У підсумку — 10-річна війна і міжнародна ізоляція Радянського Союзу.

У 1985 році, у зв’язку із закінченням терміну дії Варшавського Договору, він був подовжений на 20 років.

Коли у СРСР почалася перебудова, зміни відбулися у всій зовнішньополітичній діяльності країни. Радянське керівництво не перешкоджало проведенню «оксамитових» революцій у східноєвропейських державах 1989-1990 років. У 1989 році впала Берлінська стіна, а рік потому дві Німеччини були об’єднані в єдину державу. Для Союзу це означало втрату вірного союзника.

Поштовхом для початку розпаду військової радянської імперії стало підписання Будапештського договору 1991 року трьома країнами — Польщею, Угорщиною і Східною Німеччиною. Цей документ підвів риску під існуванням Організації Варшавського Договору.

Організація проіснувала 36 років. Далі, у 1991-1994 роках радянські війська почали поступово залишати території Чехословаччини, НДР, Угорщини та Польщі. Таким чином, в історії існування ОВД була поставлена остаточна крапка.

Сам Варшавський Договір викликає багато запитань. Так, наприклад, що отримав безпосередньо Радянський Союз з його підписанням? Останнім часом багато істориків схиляються до думки, що це був добре продуманий політичний хід М.Хрущова, який прагнув до створення якоїсь спільної організації для забезпечення колективної безпеки. Радянське керівництво почало розуміти той факт, що НАТО починає загрожувати військовій могутності СРСР і його переважно європейській території.

Однак, якщо казати про реально існуючу на той час перевагу Заходу, то воно полягала тільки в методах залякування за допомогою ядерної зброї. Щодо звичайного озброєння і техніки, то незаперечна перевага була на боці саме Радянського Союзу. Більше того, це, на думку багатьох експертів, стало причиною появи Північноатлантичного альянсу.

Америка зі своїми союзниками відразу після закінчення війни приступили до роззброєння і масового звільнення військовослужбовців, а ось СРСР з цим не поспішав. Та й відчувати себе у безпеці американці могли тільки до 1957 року, коли був запущений перший радянський штучний супутник і, таким чином, виникла загроза виведення ядерної зброї на орбіту.

Як би там не було, Варшавський Договір припинив своє існування, втім, так само, як і СРСР. Але негласне протистояння між США і Росією, як і раніше, зберігається.