Дві революції в Малі: ланка в ланцюзі переділу ресурсів планети і переформатування регіону

1 квітня 2012 на політичній карті світу де-факто з’явилося ще одне незалежна держава. Це Азавад — територія туарегських племен, розташована на заході Сахари на північ від міста Тімбукту. Одночасно Малі — країна, до якої раніше входив Азавад, переживає наслідки недавнього військового перевороту.

У цей же день туареги здобули важливу перемогу — вони захопили останнє велике місто на півночі Малі — Тімбукту. Туареги вибрали прекрасний момент для свого удару: Північну Африку лихоманить від хвилі Арабської Смути, наслідків війни у Лівії, розвалу і війни в Судані, революцій в Тунісі та Єгипті. Малі уражені внутрішньополітичною кризою — в ніч на 22 березня стався військовий переворот, був повалений президент Амада Тумані Туре. Національний комітет з відновлення демократії і відродження держави очолив капітан Амаду Саного.

Представники військової хунти повідомили, що на даний момент вони не здатні самостійно впорається з туарегським повстанням і попросили військової допомоги у сусідніх країн. Але офіційні представники західноафриканських країн, раніше засудили військовий переворот у Малі і призупинили членство країни в регіональній організації ЕКОВАС, зажадали від хунти негайно скласти владні повноваження і передати владу законному президенту держави. Їх підтримали і західні країни. 2 квітня західноафриканські країни ввели економічні санкції відносно Малі. Про це заявив глава Кот-д’Івуара Алассан Уаттара від імені Економічного співтовариства західноафриканських держав (ЕКОВАС). Лідери 15 держав, що входять у ЕКОВАС, закрили свої кордони для торгівлі з розвалюючою країною і заморозили рахунок Малі у Центробанку держав Західної Африки в Дакарі. Крім того, збройні сили Співтовариства приведені у стан повної бойової готовності. Експерти ЕКОВАС вважають, що дипломатичні, фінансово-економічні заходи сильно вдарять по військовій хунті, оскільки Малі сильно залежить від продажу сировини та ввезення палива, продовольства. Крім того, Республіка Малі входить до регіонального валютного союзу і держава не може довго жити без доступу до рахунку в ЦП країн Західної Африки. Так, валютні запаси всередині країни швидко закінчаться, і військові не зможуть платити зарплати держслужбовцям. Таким чином, мало того, що країна фактично розвалена, так її ще й старанно «топлять». Ясно, що ці заходи не призведуть до стабілізації ситуації. А, навпаки тільки ще більше посилять безвладдя і хаос.

Особливості ситуації

— Проти влади Малі (на даний час на величезній території ця влада просто рухнула) виступають не тільки націоналісти з Національного руху за звільнення Азавада, а й ісламісти з угруповання туарегів «Ансар Дін» («Захисники ісламу»). Туарегів звинувачують у зв’язках з Організацією Аль-Каїди в Ісламському Магрібі.

— Передумовами до активізації руху туарегів стали падіння Лівійської Джамахірії і слабкість Малі. У Лівії при Каддафі вдалося створити якусь політичну формулу, яка з одного боку вирішувала проблему лояльності туарегських племен до існуючої влади, з іншого — забезпечувала їм невтручання влади у їхні внутрішні справи, високий ступінь автономії. Каддафі підтримував туарегів фінансово, допомагав продовольством, надавав лівійську територію як притулок, в разі конфліктів у сусідніх країнах. Лівійський лідер був посередником у вирішенні конфліктних ситуацій, природно не забуваючи й про свій інтерес. В Лівійській війні туареги підтримали Полковника і поразка його режиму, різко змінила їхній статус в Лівії. Їм довелося просто бігти, інакше їх просто б вирізали. Але, з собою вони принесли багато зброї, бойовий досвід і пасіонарність (до того ж є дані про союз туарегів з іншої пасіонарною силою цього регіону — радикальними ісламістами). Це підірвало ситуацію у Малі. Слабкі збройні сили країни не змогли протистояти мобільним, добре озброєним, і маючим значний бойовий досвід загонам туарегів. Армія Малі фактично розвалилася, солдати-туареги перейшли на бік своїх родичів, постачання і зв’язок були порушені, опір звівся до погано організованої оборони окремих населених пунктів.

— Зрозуміло, що туареги не обмежаться територією Малі. До їхнього культурно-історичного ареалу входять землі низки сусідніх країн — Алжиру, Лівії, Нігеру, Буркіна-Фасо. Азавад на території Малі цілком може стати базою для «визвольного походу». Зброї у туарегів цілком достатньо — розграбовані арсенали Лівії, з бойовим духом повний порядок, кордони з сусідніми країнами прозорі. До того ж, сусідня Лівія сама на межі розвалу. Серйозні внутрішні проблеми є в Нігері та Алжирі.

— Цілком чітко простежується зацікавленість Заходу і, у першу чергу, Франції. Париж не відповів різкими рухами на повстання туарегів і військовий заколот в Малі, хоча це традиційна сфера впливу французів. Це означає, що Париж і Захід у цілому зацікавлені у подібному розвитку ситуації — події в Малі відмінно укладаються до планів «модернізації» і переформатування Близького Сходу та Північної Африки. Крім того, туареги цілком можуть нанести перший удар по Алжиру. А Алжир — це вуглеводні, і режим, який не підтримав війну в Лівії. Алжир цілком впишеться в образ жертви постколоніальних хижаків із Заходу і Близького Сходу (монархій Перської затоки). Цікаво й те, що дії туарегів і ісламістів, цілком вписуються у стратегію Заходу — всі дії відбуваються без їхньої видимої участі. Туарегів мотивувати не треба — зброя у них є, бійці теж.

Одночасно завдано удар Китаю — уряд Малі останнім часом проводив прокитайську політику. Удар по Алжиру також стане атакою на інтереси Китаю у регіоні.