Залізнична артилерія Радянського Союзу

У Радянському Союзі, в 30 роках почали створювати платформи ТМ-1-180 з гарматами калібру 180-мм «Б-1-П», використовували гармати від берегової установки морської артилерії «МО-1-180» з невеликими змінами. Був зменшений броньовий листовий щит, лобова частина стала 38-мм, з боків і зверху 20-мм. Зменшений калібр і установка восьми опорних ніг, допомогли добитися залізничній артилерійській установці кругового огляду і обстрілу, гармата оберталася на центральному опорному штирі. Дрібна нарізка ствола 1.35-мм, була особливістю перших платформ, надалі використовували глибоку нарізку «3.6-мм», артилерійські снаряди взаємозамінними не були.

Виробництво самих залізничних платформ «ТМ-1-180» здійснював Миколаївський завод № 198, а самі гармати Б-1-П виробляв завод «Барикади». Випуск платформи почався в 1934 році, в боєзапас установок входили осколково-фугасні, полубронебійні і бронебійні снаряди, гранати з дистанційним підривником «ВМ-16», з однаковою вагою 97.5 кг.

Основне призначення артилерійських батарей на залізничних платформах боротьба і знищення надводних кораблів противника. На початку Другої Світової війни Фінська затока була повністю прикрита вогнем залізничних батарей, трьох батарей калібру 356-мм, трьох батарей калібру 305-мм і восьми батарей калібру 180-мм. Вони доповнювали стаціонарні морські артилерійські батареї калібру 152-мм і 305-мм. Але так як війська вермахту не планували захоплення затоки за допомогою надводних кораблів, залізничні батареї виявилися без справи.

У перші дні війни нелегко довелося артилерійським залізничним батареям № 17 и № 9, фінські війська заблокували їх на півострові Ханко. Батареї були використані для ведення вогню по укріпленим фінським позиціям і обстрілу Фінської Таммісаарі. В кінці 41 року, коли Радянські війська залишали півострів, батареї знищили, гармати калібру 305-мм підірвали, опорні ноги зламали і втопили разом з платформами.

Але Фіни, все-таки відновили батареї, платформи витягли з води, опорні ноги були відновлені, гармати доставили з лінійного корабля «Олександр III» через окуповану Європу. Залізничну батарею калібру 305-мм ввели в дію, а 180-мм увести в дію не встигли й після укладеного перемир’я з Фінляндією в 1944 році, СРСР отримала назад всі батареї. У 1945 році вони увійшли до складу Радянських Збройних Сил в якості батарей залізничної бригади.

З п’ятим травня 1936 пов’язана історія створення новітніх артилерійських установок дуже великого калібру, Рада народних комісарів затвердила постанову про створення залізничної артилерії великого та особливо великого калібру.

У 1938 році видається технічне завдання на виробництво залізничних платформ «ТП-1» з гарматами калібру 356-мм і «ТГ-1» з гарматами калібру 500-мм. За проектом «ТП-1» створювалося з метою протидії лінійним надводним кораблям і моніторів противника і для застосування батарей в наземних операціях з бетонних комплексів проекту «ТМ-1-14». «ТГ-1» призначалося використовувати тільки в наземних операціях.

У роботі зі створення цих колосальних бойових залізничних батарей брали участь кілька десятків заводів з усього Радянського Союзу. Гармати на ТП-1 і ТГ-1 встановлювали лейніровані, поршневі затвори відкривалися двотактно вгору, платформи були ідентичні ТМ-1-14. Швидкість руху по залізничних коліях до 50 км/год, була можливість перебудови руху по залізниці західного зразка.

Для ТГ-1 з гарматою 500-мм було передбачено два снаряди, бронебійний посиленої потужності (бетонобійний) вагою в 2 тонни і мав 200 кг вибухової суміші і фугасний, вагою в півтори тонни і який мав вибухової суміші около 300 кг.

Бронебійної снаряд посиленою потужності (бетонобійний) пробивав бетонні стіни товщиною до 4,5 метрів.

Для ТП-1 з гарматою калібру 356-мм були передбачені далекобійні, фугасні, бронебійні і комбіновані снаряди. Фугасний і бронебійний були однакової ваги — 750 кг і відрізнялися кількістю вибухової суміші. Далекобійний боєприпас відрізнявся від бронебійного тільки зменшеною вагою — 495 кг, і відповідно дальністю, 60 км проти 49 км.

Комбінованим боєприпасом в 40 роках вважали подкаліберний боєприпас, вагою в 235 кг (вага самого снаряда 127 кг), дальністю ураження 120 км.

Радянський союз планував до кінця 1942 року побудувати в цілому 28 гармат на залізничній платформі даних проектів, але через постійну завантаженість заводів створенням надводних кораблів, було побудовано тільки одна ТП-1 і одна ТГ-1. А після початку війни роботи по проектам були перервані.

Повоєнні роки Радянський Союз починає проектування нових артилерійських комплексів на залізничних платформах різного калібру.

Ще в 43 році, «ЦКБ-19» спроектувало артилерійську систему з калібром 406-мм. Проект «ТМ-1-16» з хитним вузлом Б-37. У 51 році вже «ЦКБ-34» використовуючи ці напрацювання, розробило проект «СМ-36». У проекті вперше використовували систему подвійного відкату, спеціалізована ПУС «Б-30» і радіолокаційна станція «Редан-3». РЛС почали розробляти ще в 48 році і в ній застосували новий індикатор для точних координат по сплесках від влучень снарядів. Але наприкінці 54 роки проект був зупинений.

Припинення розробок артилерійських систем на залізничних платформах носило політичний характер. Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов звів роботи над створенням великої артилерії нанівець.

Але важка артилерія ще довго перебувала на озброєнні флоту. На початок 84 роки у складі Військово-Морського флоту Радянського Союзу число 13 установок. Вісім ТМ-1-180 знаходилися у складі Чорноморського флоту, військово-морська база в Ленінграді мала в своєму складі три ТМ-1-180 і дві ТМ-3-12.