Нас називають скальпелем в руках хірурга – командир «Альфи»
Миколаївський спецпідрозділ Служби Безпеки України «Альфа» в зоні АТО перебуває від самого початку здійснення антитерористичних заходів. На його рахунку – низка успішних операцій по протидії тероризму, затриманню диверсантів та ліквідації ворожих снайперів.
На відміну від військовослужбовців інших підрозділів, свою роботу ці бійці не афішують. Бо інформація, як правило, засекречена. Адже почасти їм доводиться діяти в тилу ворога. Тому й не дивно, що наш співрозмовник – командир миколаївської «Альфи» Сергій Н. всіляко намагається уникнути конкретних відповідей на запитання про успішні бойові операції. Попри це, про деякі деталі роботи альфівців у зоні АТО ми все ж дізналися.
Бойові операції називають відрядженнями
На перший погляд, командир миколаївської «Альфи» – звичайний чоловік спортивної статури, небагатослівний, тримається невимушено. Зустрінеш на вулиці й не подумаєш, що це спецназівець високого класу.
За словами Сергія, в зону АТО їх направляють на ротаційній основі. Але кожен підрозділ перебуває там не просто певний час, а саме стільки, скільки потрібно для проведення конкретної операції.
«Практично з перших годин АТО наш підрозділ був піднятий по тривозі й виїхав на схід України. На сьогодні кожен із нас загалом провів там більше трьох з половиною місяців. І ми готові вирушати туди знову й знову», – розповідає командир. Значна кількість часу, проведеного миколаївцями в зоні АТО, – одне зі свідчень високого рівня їхньої бойової підготовки.
Нинішню діяльність альфівців на Донбасі службова термінологія іменує сухо – оперативно-бойові заходи. Більш детально – це означає протидію терористам і зрадникам Батьківщини, диверсійно-розвідувальним групам (ДРГ) противника та ворожим снайперам. Причому, подібні завдання альфівці виконують як на лінії фронту, так і в глибокому тилу ворога. Поза сумнівом, робота за лінією фронту – більш складне завдання, адже після його виконання ще треба дістатися до своїх. Та й допомоги там чекати нізвідки. Виручає тільки власний професіоналізм і досвід.
Усі без винятку їхні поїздки в зону АТО – це не що інше, як бойові операції, хоча їх прийнято називати відрядженнями. Не дивно, що в одному з таких «відряджень» четверо миколаївців отримали контузії, причому двоє – досить важкі. Врятувати слух військовим вдалося тільки завдяки своєчасній і кваліфікованій медичній допомозі. Під час наступної з бойових операцій був поранений ще один товариш по службі. Але головне – обійшлося без втрат.
Що стосується конкретних справ, то Сергій всіляко намагається про них не говорити, – мовляв, виконуємо свою роботу. Але все ж подробиці деяких бойових епізодів удалося вивідати. Зовсім недавно миколаївські «альфівці» в Донецькій області знешкодили двох терористів, відомих під прізвиськами «Пес» та «Руніч». Останні були добре озброєні, досвідчені й небезпечні. Тому не обійшлося без повноцінного бою. Для наших ситуація ускладнювалася ще й тим, що навколо були мирні громадяни. А ризикувати їхнім життям спецпризначенці не можуть за жодних обставин. І все ж, наші бійці з честю впоралися з цим завданням – спрацювали досить чисто.
Взагалі, альфівцям притаманна скрупульозна точність у всьому. Недарма ж, як каже Сергій, їхній підрозділ часто називають «скальпелем в руках хірурга» – використовують там, де потрібно провести швидкі, точні та безпечні для оточуючих бойові операції.
Трохи розговорившись, Сергій розповів і про трохи комічний випадок. Проводилася операція по захопленню члена ДРГ (позивний «47-й»), який діяв на вже звільненій від ворога території. Раптово побачивши людей у балаклавах зі спрямованою на нього зброєю, диверсант почав нервово кричати: «Ви хто? Ви хто?». Наші у відповідь «представляються»: «Поліція ДНР». Тоді він як закричить: «Я свій, я свій!» — і на мить розслабився. Це й дало змогу його швидко знезброїти.
Але подібні ситуації – швидше виняток із правил. Зазвичай усе набагато складніше, тоді виручають лише високий професіоналізм та підготовка. І, звичайно ж, як на будь-якій війні, дуже багато залежить від «його величності випадку». Тому не дивно, що ці серйозні хлопці використовують свої прикмети. Наприклад, якщо перед операцією їм кажуть, що робота там, мовляв, «фанерна» (тобто, дуже проста), точно треба готуватися до складнощів.
На Донбасі люди страждають не лише від куль, але й від мародерства
Обстановка у зоні АТО значною мірою залежить від ставлення до подій місцевих жителів. А воно, як відомо, різне. Звичайно, більшість війни не хоче, та й прихильників сепаратизму нині явно поменшало.
«Це було в Донецькій області, на вулиці стояла сильна спека. Бабуся років 70-ти, побачивши наших бійців, «швиденько збігала» в придорожній ларьок, купила там каністру води, яку просто змусила нас узяти», – згадує Сергій.
Була ситуація, коли на вже звільненій території сусідньої Луганщини наші бійці захотіли купити яблук на сільському ринку. Але грошей у них за яблука ніхто не взяв. Щоб віддячити, хлопці подарували місцевим український прапор. Коли вже пізніше проїжджали через це село, було приємно бачити, як їхнє синьо-жовте полотнище майорить на вітрі.
«До речі, ми ніде не зустрічали мовного бар’єру. На Донбасі всі чудово розуміють українську. А в селах на північ від Луганська практично все населення говорить на місцевому діалекті – своєрідному «суржику». Все це ще раз свідчить, що мовне питання притягнуте за вуха», – упевнений командир альфівців.
Він також розповідає, що місцеве населення там, на Сході, дуже потерпає від мародерства. Буває, що відстань між нашими позиціями і розташуванням ворога — всього кілька сотень метрів, однак зазвичай ця дистанція сягає кількох кілометрів. Це так звана «сіра зона», в яку потрапляє чимало невеликих населених пунктів. Молодь і майже всі люди середнього віку звідти виїхали. Залишилися в основному пенсіонери. Життя в «сірих зонах» неймовірно важке. Крім того, що над головами постійно літають снаряди практично всіх типів і калібрів, тут ще й особливо лютують мародери. Періодично українські солдати підвозять сюди «гуманітарку». Але вже наступної ночі бойовики практично все відбирають.
Терорист, відстрілюючись, прикрився власними дітьми
За словами Сергія, нині, у порівнянні з початком АТО, терористи стали більш підготовленими, зухвалими та нахабними. «Разом з тим, все більше бойовиків повністю втрачають людську подобу. Так, нещодавно один із них, відстрілюючись, прикрився власними дітьми. Але і в цьому конкретному випадку професіоналізм наших бійців дозволив урятувати невинних. Терориста вдалося на мить відволікти і влучним пострілом поранити. Це дало можливість зберегти життя заручникам та знешкодити ворога», – згадує бойовий командир.
Зростання рівня підготовки ополченців-сепаратистів – це, безсумнівно, справа рук численних російських інструкторів. До всього, кадрові російські військові не тільки всебічно готують терористів, але й самі беруть участь у боях, зокрема й у складі диверсійно-розвідувальних груп.
Трапляються на фронті також вихідці з Кавказу. Це, в основному, осетини і кадировці. «Численні свідчення про «діяльність» кадировців на Донбасі говорять про те, що вони прийшли сюди не скільки воювати, стільки грабувати, гвалтувати, убивати. Так, наприклад, один із популярних у них видів «діяльності» – заснування та «кришування» публічних будинків. А «працюють» там, звичайно ж, жінки з Донецька і Луганська», – розповідає Сергій. І додає, що в разі серйозних бойових зіткнень, кадировці прагнуть поставити поперед себе луганських і донецьких ополченців. Тому і втрати в останніх особливо високі.
«Трапляються у лавах противника і колишні наші колеги – співробітники спецпідрозділів. Це викликає двоякі почуття. З одного боку, ще не стерлися у пам’яті наші спільні тренування й підготовка. Когось із них ми навіть вважали друзями: спілкувалися, зустрічалися, вітали один одного зі святами. Але з іншого боку – вони зробили свій вибір, і тепер це вороги. Разом з тим, не поодинокі й випадки, коли наші товариші по службі з Донецька і Луганська, повивозивши свої сім’ї з захоплених територій, воюють проти проросійських бойовиків», – ділиться своїми спостереженнями мій співрозмовник.
На його думку, попри зростаючу підготовку проросійських сепаратистів на Донбасі, відчувається і їхній стан безвиході. До них, очевидно, потроху починає доходити, що їх обдурили. Вони починають розуміти і безперспективність подальшої війни, й економічну залежність Донбасу від України. У той же час, перейти українсько-російський кордон їм не дають російські прикордонники. Залишається вмирати заради кремлівських афер.
І саме тут чітко помітно разючий контраст із нашими солдатами. Звичайно ж, українським воякам дуже хочеться залишитися живими і повернутися додому. Але вони розуміють, що воюють за свою Батьківщину, за її свободу і незалежність, за свої родини. «Спілкуючись із нашими військовослужбовцями з різних підрозділів, я неодноразово відзначав, що в абсолютній більшості вони сповнені рішучості відстояти незалежність і звільнити нашу землю», – констатує спецпризначенець.
Як уже зазначалося, миколаївські «альфівці» перебувають у зоні бойових дій на ротаційній основі. Але це не означає, що, повернувшись до Миколаєва, вони відпочивають. На безпосередній відпочинок після зони АТО їм дають лише день-два, а потім вояки повертаються до своєї повсякденної служби. Адже і в нашому тилу ворог, як мовиться, не спить. Отож і доводиться увесь час бути на сторожі. Скажімо, нещодавно проросійські сепаратисти готували операцію з викрадення бойового літака із Кульбакинського аеродрому та переправлення його на територію РФ. Так от, затримання диверсантів здійснювали під час так званого «відпочинку» саме герої нашого публікації – бійці миколаївської «Альфи».
