Грузія стоїть перед загрозою подальшого дроблення
Грузія стоїть перед загрозою подальшого дроблення. Після війни серпня 2008 року і визнання Росією незалежності Південної Осетії і Абхазії, процес дезінтеграції грузинської держави може отримати подальший розвиток. У країні знову можуть бути активізовані вогнища самого різного сепаратизму.
Причому, мова йде навіть не про традиційні проблемні південні регіони республіки, де компактно живуть національні меншини Грузії — вірмени та азербайджанці. Їх автономні і сепаратистські настрої поки не підтримуються з боку Азербайджану і Вірменії. Це відсуває ймовірність загострення ситуації областях Джавахеті і Квемо Картлі на деякий час. Більш сильні сепаратистські настрої в ряді західних грузинських областях країни, наприклад, в Мегрелії (Самегрело) і Сванетії.
Обидві ці історичні області розташовані на заході грузинської держави, по сусідству з Абхазією. Вони відрізняються тим, що місцеве населення (мінгрел-мегрели і свани) використовують в повсякденному житті свої мови — мегрельську і сванську, які відрізняються від літературної грузинської мови. До перепису 1926 року свани і мегрели вважалися окремими народами, тільки з 1930-х років їх стали включати в число грузин.
Серед вчених-мовознавців, як у Грузії, так і в світі склалася практично одностайна думка, що мегрельська і сванська мови не є діалектами грузинської мови. Це окремі мови, але вони входять в Картвельську мовну сім’ю. Якщо вивчити історію останніх декількох століть цих областей, то видно, що переважна більшість сванів і мінгрелів, говорила тільки на своїх мовах, а грузинською мовою в тій чи іншій мірі володіли лише вищі стани — феодали і духовенство. Така ситуація існувала аж до середини XIX століття, а в деяких сільських містечках — аж до середини XX століття.
Інтеграційні процеси в 19 і особливо 20 столітті — економічний і культурний розвиток регіону, міграції населення тощо, призвели до того, що виникла двомовність. Офіційна сфера, освіта, література, ЗМІ функціонували на грузинській та російській (до розвалу СРСР) мові.
Після ж розвалу СРСР і особливо в 2000-і роки Тбілісі вів політику консолідації нації, будівництва грузинської держави-нації. У цій державі немає місця національним меншинам, всі повинні стати грузинами. Вся система (культурна, мовна, освітня політика) сприяє тому, щоб надавати максимальне сприяння тільки одній, державній мові.
Саме ця політика грузинського націоналізму, багато в чому, стала причиною війни серпня 2008 року і відділення Південної Осетії і Абхазії. Могла, за інших обставин, стати незалежною і Аджарія. Такий тиск не може не викликати зростання напруженості серед частини населення та інтелігенції Мегрелії і Сванетії, орієнтованої на збереження культурної та регіональної самобутності. До того ж певну роль відіграє чинник сусідній Абхазії, у якій також проживають свани і мегрели. Частина з них громадяни Росії, до них не застосовуються звичні заходи залякування і тиску, вони дивляться російські телеканали (заборонені в Грузії). Все це, в поєднанні з культурними, родинними та іншими зв’язками з місцевим населенням Сванетії і Мегрелії, робить ці громади дуже незручними та небезпечними потенційними противниками режиму Михайла Саакашвілі.
Треба відзначити, що фактор етнічної приналежності грав в історії пострадянської Грузії значну роль. Перший президент грузинської держави Звіад Гамсахурдія (1991-1993) був уродженцем Мегрелії і спирався на Мегрелію. Саме ця область стала опорою для сил вірних колишньому президенту. Хоча надія Гамсахурдії на сванів не виправдалася, вони його не підтримали.
Сван Джаба Іоселіані в 1989 році організував воєнізоване націоналістичне угруповання «Мхедріоні» і його рух зіграв ключову роль у приході до влади гурійца Едуарда Шеварднадзе (президент Грузії в 1995-2003 роки). Їх обох ненавиділи в Мегрелії і тому мегрели стали опорою Саакашвілі для т. зв. «Революції троянд» (2003 рік). Михайло Саакашвілі і його команда скористалися тим, що сам майбутній президент був наполовину мінгрелі (по матері) і невдоволенням політикою гурійца Шеварднадзе, який спирався на своїх родичів і вихідців з Гурії.
Саакашвілі розуміє важливість Мегрелії і Сванетії, тому ряд його сподвижників, наприклад, брати Ахалая (один з них Б. Ахалая — міністр оборони), з Мінгрелії. Він регулярно відвідує ці області, демонструючи «близькість» до народу (ночує в будинках місцевих жителів і ін.). Значні кошти йдуть на інфраструктурні проекти, розвивають туристичну сферу. Але є великі сумніви, чи досягнуть проекти Саакашвілі великого успіху. Так ні Сігнагі, ні Кутаїсі, де провели реконструкцію центру не стали туристичними центрами навіть регіонального рівня. Сумнівно, що і місце (Сванетія) і Анаклія (Мегрелія), які посилено рекламує особисто грузинський президент, стануть міжнародними центрами туризму.
З військової точки зору, треба враховувати той факт, що в Сванетію веде всього одна гірська дорога і якщо жителі Верхньої Сванетії побажають, то блокувати її нескладно. В результаті цього під контролем бунтівників може виявитися гребля найбільшій електростанції Грузії — Інгурі ГЕС, а це стане потужним ударом по позиції нинішнього режиму, який і так викликає у частини населення огиду. Це показали порівняно недавні заворушення в Грузії — в травні 2011 року, коли на вулиці Тбілісі вийшли тисячі людей.
Таким чином, ми може в середньостроковій перспективі побачити продовження дроблення Грузії, тому що в західних областях Грузії, в Мегрелії і Сванетії, зараз існує досить значний потенціал для сепаратизму. Таку ж ситуацію можна побачити і в Аджарії. Політика Тбілісі, яка спрямована на асиміляцію місцевого населення і ліквідацію регіональних мов, рано чи пізно може зустріти опір. До того ж місцеве населення незадоволено важкою економічною ситуацією, яка викликана закриттям для Грузії традиційного і найважливішого ринку збуту в Росії. Спроби режиму Саакашвілі змінити цю ситуацію, створивши зони міжнародного туризму, навряд чи приведуть до успіху. Близькість до зони потенційного конфлікту відлякує людей.
