Білоруський слід в іранських подіях

З часом історія про перехоплений іранцями американський безпілотник якось забулася. Можливо, аудиторію цієї новини перехопили більш свіжі події, а може бути, справа у крайній убогості наявної інформації. Тим не менш, за ті кілька тижнів, які пішли на ретельне вивчення іранського прес-релізу, було висунуто безліч версій. І їхня кількість повільно, але безперервно збільшується.

Незабаром після оголошення про захоплення БПЛА RQ-170 Sentinel, у виданні The Christian Science Monitor з’явилося інтерв’ю з таким собі інженером, який нібито мав безпосереднє відношення до перехоплення. Цей матеріал у підсумку й послужив основою для більшості версій, здогадок та пропозицій по темі. За словами цього джерела, перехоплення було виконано у два етапи. Спершу за допомогою апаратури радіоелектронної боротьби (РЕБ) був заглушений радіоканал, по якому відбувалася передача даних між безпілотником і його пультом керування. Переставши отримувати команди, RQ-170 включив автопілот. Стверджується, що у разі втрати сигналу, ці апарати самостійно повертаються на базу. Для навігації при цьому використовується супутникова система позиціонування GPS. Іранці, стверджує той інженер, знали про це й у потрібний час «підсунули» безпілотнику неправильний сигнал про координати. У результаті цих дій Sentinel помилково став «думати», що один з іранських аеродромів є американським, розташованим в Афганістані. Відсутність інерціальною системи навігації зіграло з безпілотником злий жарт — якщо іранський інженер дійсно мав відношення до операції, то орієнтування виключно по GPS стало головним фактором, що вплинуло на все перехоплення у цілому.

Але американці заперечують такий варіант розвитку подій. За офіційними даними Пентагону, безпілотний апарат був втрачений через збій у роботі бортового обладнання, а не розбився він через вдалий збіг обставин. Хоча чимало американських військових, у тому числі й з «великими зірками», відверто сумнівається у тому, що представлений Іраном апарат дійсно є робочим RQ-170, а не майстерно зробленим макетом. Крім того, версію анонімного інженера можна спростувати за допомогою архітектури системи GPS. Нагадаємо, вона має два рівні — L1 і L2 — призначені для цивільного і військового застосування відповідно. Сигнал у діапазоні L1 передається відкрито, а в L2 шифрується. Теоретично існує можливість зламати його, але наскільки це доцільно у практичному відношенні? У той же час, невідомо, який діапазон використовувала апаратура американського безпілотника, військовий або цивільний. Іранці ж могли заглушити шифрований сигнал перешкодами, а цивільний власним, з потрібними параметрами. У цьому випадку автопілот «Сентінел» став би шукати будь-який доступний сигнал від супутника і прийняв би за нього той, що йому «підклали» іранський радіоелектронник.

І тут ми приходимо до найцікавішого аспекту всієї цієї безпілотної епопеї. Іран досі не був помічений у створенні військової електроніки світового рівня. Сам собою напрошується висновок про допомогу з-за кордону. У контексті іранської операції вже неодноразово згадувався російський комплекс радіоелектронної розвідки 1Л222 «Автобаза». Але чи тільки Росія може бути «причетна» до перехоплення? Комплекс 1Л222, за великим рахунком, є лише елементом великої та складної радіоелектронної системи. За радянських часів створенням подібної апаратури займалися не тільки підприємства, розташовані на території РРФСР. Так що після розпаду СРСР, напрацювання з відповідних тем, могли залишитися у тепер вже незалежних державах. Не всі подібні підприємства змогли пережити лихоліття дев’яностих, але ті, які залишилися, продовжили роботу. Зокрема, кілька конструкторських бюро залишилося в Білорусії. Відразу слід зробити невелику обмовку: ця країна розглядається в якості можливого «співучасника», у першу чергу, через те, що вона, як й Іран, нерідко відноситься до числа неблагонадійних. Ну а в цілому, непогана апаратура у даному випадку є деякою мірою доповненням до політичної сторони справи.

Провідним білоруським підприємством у сфері радіоелектронної апаратури військового призначення є мінське конструкторське бюро «Радар». Номенклатура його продукції досить широка: від станцій виявлення джерела радіосигналу до систем глушіння стільникового зв’язку. Але з усіх «глушилок» у контексті історії з RQ-170, найбільш цікаво виглядають комплекси «Оптима-3» і «Туман». Вони спочатку призначалися для глушіння сигналу американської супутникової системи позиціонування GPS. «Оптима-3» створює двочастотний перешкоджаючий сигнал складної структури, що дозволяє надійно заглушати всі компоненти супутникового сигналу. Однак «Оптими» могли й не використовуватися іранцями. Річ у тім, що білоруські станції глушіння GPS мають компактні габарити і пристосовані до швидкого перекидання з місця на місце. Це зазвичай позначається на потужності сигналу. За наявними специфікаціями, «Оптима-3» видає сигнал більше 10 ват. З одного боку, кіловат теж більше десяти ват, але заявлених цифр може бути недостатньо для надійної дії по цілях, що знаходяться на великій висоті. У той же час, заявлена дальність дії до 100 кілометрів.

А от згаданий «Туман» виглядає більш реальним варіантом придушення навігаційного сигналу. Система «Туман» призначена для дії на частотах навігаційних систем GPS і ГЛОНАСС. Її модифікація під назвою «Туман-2» — для придушення супутникової телефонії Inmarsat і Iridium. Основна відмінність «Туманів» від «Оптими» криється у способі монтажу. «Оптима-3» є суто наземною станцією постановки перешкод, а «Туман» встановлюється на вертольоти, літаки або навіть на безпілотні літальні апарати. За структурою випромінюваного сигналу система повітряного базування приблизно аналогічна наземній. Дальність дії «Туманів» складає все ті ж сто кілометрів. При правильній підготовці до операції, обидві білоруські системи придушення GPS могли з рівною ефективністю перешкодити навігації американського безпілотника, хоча є певні сумніви, що стосуються практичного застосування і характеристик.

З підозрюваними, начебто, розібралися. Проте не все так просто. Якщо той анонімний іранський інженер дійсно є іранським інженером і дійсно пов’язаний з перехопленням RQ-170, то залишається знайти ту систему, яка «підклала» безпілотнику невірні координати. Теоретично, станція постановки перешкод може не просто забивати ефір шумом, але й передавати сигнал певних параметрів. Це теорія, а наскільки вона прийнятна відносно білоруських «глушилок» — невідомо. Цілком ймовірно, мінські інженери передбачили таку можливість, але намагаються про неї не розповсюджуватися.

Як бачимо, апаратура власного виробництва для глушіння або підміни сигналу супутників GPS є не тільки у Сполучених Штатів та Російської Федерації. Але з якоїсь незрозумілої причини більшість американських військових і аналітиків продовжують підозрювати застосування російського обладнання. Одна тільки історія з «Автобазою» чого варта. Так, наприклад, колишній посол США в ООН Дж. Болтон нещодавно дуже добре оцінив характеристики російської апаратури РЕБ, щоправда, зробив він це досить опосередковано. Його заява виглядала приблизна таким чином: якщо російське обладнання для постановки перешкод потрапить до Ірану, то в Америки будуть дуже серйозні проблеми. Про білоруську електроніку він чомусь не обмовився. Може бути, він просто про неї не знає. Але про неї можуть знати у Тегерані. Або навіть не тільки знати, а й експлуатувати. А значить, грудневий RQ-170 може стати не тільки першим, але й не останнім.