Війська Варшавського Договору

Протягом більше, ніж 30 років «холодної війни», величезні танкові армії НАТО і країн Варшавського Договору готові були перетворити Європу на якусь подобу поля бою під Прохорівкою, тільки у неймовірно більших масштабах. На щастя, наявність ядерної зброї утримало обидві сторони від розв’язання кривавої бійні. Хоча історія й не терпить умовного способу, багато людей доволі часто задають собі питання «а що було б, якби ..?»

Війська Варшавського Договору

Танковий парк армій країн Варшавського Договору був величезний. За оцінками він налічував 53000 танків Радянського Союзу і ще близько 12000-15000 танків країн Східної Європи. Однак далеко не всі ці машини планувалося застосовувати у можливому військовому конфлікті. Велику частку складали старі машини Т-54А і Т-55, що знаходилися у дивізіях другого ешелону, які дислокувалися у центральній частині СРСР. У разі початку бойових дій їх можна було б перекинути на захід, але брати участь у перших боях вони не могли. Крім того, значне угруповання радянських військ дислокувалася у районі китайського кордону, проте оснащеність далекосхідних частин була не набагато кращою, аніж частин у Центральній Росії.

Війська країн Варшавського Договору представляли із себе досить строкату картину. Загалом, вони ділилися на «північну групу»: НДР, ПНР, ЧССР та «південну групу»: НРБ, УНР і СРР. Армії країн північної групи були краще оснащені та завдяки географічному розташуванню країн, були покликані зіграти помітну роль в передбачуваному конфлікті. Румунія була досить сумнівним союзником, а слабка Болгарія не могла запропонувати ніякої суттєвої допомоги. Багато уваги приділялося оснащеності армій східноєвропейських країн. Розвідка країн НАТО робила відчайдушні спроби визначити оснащення польських, німецьких та чехословацьких дивізій, проте, результати були мінімальні. Радянське командування враховувало досвід Великої Вітчизняної війни, коли радянським зброєю було повністю оснащене Військо Польське. Тому радянське командування цікавило не скільки оснащеність союзних армій, скільки їхня бойова готовність.

Радянські танки можна поділити на три покоління. Машина першого покоління – Т-54А та Т-55 – складали 38% танкового парку Радянської Армії та 85% парку армій союзників. Кожне десятиліття проводилася програма з переробки застарілих танків, які отримували нові лазерні далекоміри, покращені системи управління вогнем, а також додаткові броньові екрани. Перероблені старі танки майже не зустрічалися в радянських дивізіях Західної групи військ, проте їх було цілком достатньо, наприклад, на кордоні з Туреччиною. Танки другого покоління – Т-62 – становили близько 24% чисельності танкового парку Радянської Армії. В армій інших країн Варшавського Договору ці машини практично були відсутні. Танк Т-62 не був кардинально новою машиною, це був поліпшений Т-55, який мав на озброєнні більш потужну гармату.

Першим танком третього покоління був танк Т-64, який становив близько 18% від загальної чисельності парку Радянської Армії. За своїми характеристиками Т-64 перебував на рівні сучасних йому західних танків М-60, Leopard 1 та Chieftain, проте дещо поступався їм у потужності гармати. Випуск Т-64 припинили на початку 80-х років. При можливій війні між НАТО та Варшавським Договором, радянські танки Т-64 були б найпоширенішими. Танк Т-72 був спрощений і здешевлений варіант Т-64, при цьому зберігав бойові характеристики свого попередника. Т-72 став першим танком нового покоління, що постачався Радянським Союзом до армій союзників. Крім того, ліцензійний випуск Т-72 налагодили у Польщі та Чехословаччини. Танки Т-72 складали близько 16% чисельності радянських танкових військ і близько 5-10% чисельності східноєвропейських армій. Останнім новим танком, який з’явився до розвалу Варшавського Договору, був Т-80. Він представляв із себе подальший розвиток лінії Т-64 і Т-72, проте, його важко було порівнювати з сучасними західними танками M1 Abrams, Leopard 2 або Challenger. Танки Т-80 становили менше 10% радянського парку і були сконцентровані головним чином у частинах, що дислокувалися у Східній Німеччині.

Радянські танкові війська були настільки численні, що для їхнього оснащення доводилося використовувати й застарілі машини. Для того, щоб повністю переоснастити Радянську Армію новими танками знадобилося б не менше 20 років. Зрозуміло, застарілі танки періодично проходили модернізацію, хоча це і не вирішувало усіх проблем. Радянські танки мали високу швидкість, хороший бронезахист та потужне озброєння, не поступаючись за цими параметрами західним зразкам. Але у конструкції радянських танків чітко проглядалося прагнення створити технологічну та дешеву машину, придатну для масового виробництва. Тому на індивідуальному рівні радянські танки поступалися американським, але компенсувалося їхньою чисельною перевагою.

Група радянських військ у НДР

Основною ударною угрупованням радянських військ у Східній Європі була група, дислокована на території НДР. Група була оснащена краще будь-якого іншого об’єднання. У мирний час вона складалася з 8 механізованих та 11 танкових дивізій, об’єднаних у складі п’яти армій. Крім того, у складі кожної армії був окремий танковий полк. Усього група мала у своєму розпорядженні 5700 танків, ще 2000 машин перебувало у першому ешелоні резерву, навчальних таборах та інших допоміжних частинах. Штатний розклад радянської танкової дивізії налічував близько 330 танків, штатний розклад механізованої дивізії – 220 танків. Парк групи постійно оновлювався. Наймасовішими танками були машини Т-64А і Т-64Б, що складали близько 65% чисельності парку. У 1981 році почали надходити новітні танки Т-80, чисельність яких з часом досягла 15%. Найстарішим танком Західної групи військ був Т-62, що становив близько 15% парку. Ці машини перебували головним чином у окремих танкових полках, навчальних частинах.

Танк Т-55А (М), Радянська Армія, Київський ВО

Наприкінці 80-х років у Радянській Армії почали застосовувати різнокольоровий камуфляж. Радянське керівництво за рівнем камуфлювання завжди мало на меті застосування багатокольорового камуфляжу, але на практиці раніше він практично не застосовувався. Основний колір – оливковий № 2. Це темно-зелена фарба, за кольором приблизно відповідна американської FS 34077. Спочатку частини використовували й старі фарби, що призначалися для інших цілей. Це були фарби чорна № 2 (призначена для фарбування ходової частини автотранспорту), бітумна чорна № 4 (для забарвлення сталевих поверхонь за винятком ходової частини), сріблясто-сіра № 1 (для зовнішніх поверхонь деталей з легованої сталі), коричнева № 2 (для поверхні з вуглецевої сталі, в т.ч. стволів гармат), жовта № 1 (для сталевих і алюмінієвих частин вантажних автомобілів). Спеціальні фарби для камуфляжу стали використовувати з середини 80-х років. Найчастіше використовувалися емалі: зелена ЗІЛ-508М. чорна ЧВ-714, пісочна ПЧВ-6, червоно-коричнева ПЧВ-26, темно-коричнева ЧВ-113 та біла ЧВ-1. Схеми камуфляжу були традиційними. На основний колір (оливковий № 2) накладали червоно-коричневі (ПЧВ-26) і чорні (ЧВ-714) плями. Тактичний номер робився білою фарбою. Наказ № 50 (1982 рік) наказує наносити на танки тактичний номер, однак вигляд номера можна пристосувати до типу камуфляжу. Згідно зі статутом цифри повинні бути заввишки 20-40 см та завширшки 2/3 від висоти. Влітку цифри повинні бути нанесені білою фарбою, а взимку – червоною або чорною.

Танк T-55A (M)-Kladivo; чехословацька армія, 1988 рік

Чехословацька армія використовувала багатоколірний камуфляж протягом 15 років. Для камуфляжу застосовувалася недовговічна темперна фарба, оскільки камуфляж наносили на час літніх навчань. Найбільш популярні кольори: охровий та червоно-коричневий. Відомі фотографії, на яких видно, що кордон між різними кольорами виділена чорною облямівкою. На ілюстрації зображено танк, який представляє собою хороший приклад машини Варшавського Договору. Танк оснащений додатковою бронею, накладеній по обидві боки башти, а також системою управління вогнем Kladivo чеського виробництва і лазерним далекоміром (все це розміщено над стволом гармати). У задній частині башти змонтовано анемометр. На накладної броні зображені мініатюрні чехословацькі прапори.

Танк Т-64Б, Центральна група радянських військ, Чехословаччина, 1988 рік

Хоча радянські сухопутні війська і використовували на танках камуфляжне забарвлення, камуфляж мали далеко не всі машини, такі як, наприклад, Т-64Б. Танк цілком пофарбований оливковою фарбою № 2. Для швидкого розпізнавання танків використовуються білі смуги, що утворюють хрест при вигляді зверху. Бортове плече хреста видно на ілюстрації, а поздовжня смуга йде уздовж діаметральної лінії танка через лобову броню корпуса, по башті (не зачіпаючи при цьому ствола) і далі по кришці двигуна Ця хрестоподібна емблема досить часто використовувалася Радянською Армією, у тому числі в 1940 році в Прибалтиці, в 1945 році в ході Берлінської операції та в 1968 році в Чехословаччині. Її перевага полягає в тому, що вона дозволяє швидко ідентифікувати танк не тільки з землі, але й з повітря. У мирний час хрестоподібний знак також використовувався під час навчання для позначення танків умовного противника. На танку зображені традиційні геометричні знаки. Верхнє число позначає полк, а нижнє – номер самого танка. Наприкінці 80-х років з’явилося правило, що пропонувало позначати написом бортові ящики та паливні баки на танках Т-64, Т-72 та Т-80. Зазвичай це написи за шаблоном ЗІП (запас інструментів та приладів) та ПАЛЬНЕ. Обидві написи проілюстровано.

Національна народна армія НДР

Національна народна армія НДР (National Volksarmee – NVA) мала найтісніші контакти з Радянською Армією. У разі початку війни, німецькі дивізії просто були б включені до складу радянських фронтів. Це знайшло своє відображення і у рівні оснащеності армії НДР. NVA була оснащена краще будь-якої іншої армії країн Варшавського Договору.

NVA складалася з чотирьох механізованих дивізій та двох танкових дивізій. Ці частини розташовувалися вздовж радянських ліній. Основним танком армії НДР був Т-55, що становив близько 80% парку. Інші 20% припадали на машини Т-72Б та Т-72Г, головним чином польського або чехословацького виробництва. Частка нових танків постійно зростала.

Чехословацька народна армія

Чехословацька народна армія (CSLA) також була оснащена достатньо добре, перш за все завдяки розвиненій оборонній промисловості ЧССР. Оскільки ЧССР мала спільний кордон із ФРН, радянське командування приділяло багато уваги підтримці високої боєготовності чехословацької армії. Не всі чехословацькі частини були повністю укомплектовані. Це насамперед стосувалося частин, дислокованих у Словаччині. CSLA стала першою східноєвропейською армією, яка зайнялася модернізацією своїх танків Т-55. Першим кроком стало оснащення цих танків системою управління вогнем «Kladivo». Далі, танки стали оснащувати накладною бронею. У складі чехословацької армії було п’ять механізованих та п’ять танкових дивізій. Усього ЧССР мала 2650 танків, 80% припадало на Т-55, а 20% – на Т-72 та Т-72Г. CSLA підтримувала Центральну групу військ Радянської Армії, що складалася з двох танкових та трьох механізованих дивізій. Радянські війська в ЧССР мали 1550 танків: 20% – Т-62, решта – Т-72 або Т-64. У разі війни CSLA мала б брати участь у двох різних операціях. Частина сил повинна була б діяти проти армії НАТО на території ФРН, а інша – знаходитися у резерві на випадок вступу Австрії у війну.

Танк Т-72Г, 9-а танкова дивізія НДР, 1987 рік

Армія НДР не використовувала багатобарвного камуфляжу у літній період. Лише взимку поверх стандартного темно-зеленого кольору наносилися плями білою незмивною фарбою. Ніяких офіційних стандартів на зимовий камуфляж не існувало, все залежало від смаків екіпажу. Тому камуфляж кожного танка був індивідуальний. На зразках представлені знаки державної належності НДР, Польщі, Угорщини та Болгарії.

Народне Військо Польське

Народне Військо Польське (LWP) було другою за чисельністю після Радянської Армії армією Варшавського Договору. Але економічні труднощі Польщі негативно позначалися на технічному рівні армії. У разі можливого військового конфлікту Військо Польське відігравало б лише другорядну роль. Польські дивізії передбачалося використовувати на другорядних ділянках фронту: в Австрії та Данії. Військо Польське нараховувало п’ять танкових і вісім механізованих дивізій, а також кілька окремих танкових полків. Усього Польща мала 3100 танків, з яких 300 – Т-72Б рогатка або Т-72Г. На території ПНР розташовувалися тільки дві радянські танкові дивізії, котрі мали 650 танків, головним чином, це Т-62 та Т-72.

Танкові війська інших країн-учасниць Варшавського Договору

Армії трьох інших країн-учасниць Варшавського договору, хоча й мали значну кількість танків, але переважна більшість з їхнього автопарку складали застарілі машини. Угорська армія мала 1300 танків, з яких тільки 100 були Т-72, а інші були Т-54А та Т-55. Угорщина в можливому військовому конфлікті повинна була б діяти проти Австрії. В Угорщині під Кечкеметом та Секешфехерваром дислокувалися радянські 35-а та 102-а механізовані дивізії, а в районі Татабаньї і Веспрема – 2-а та 5-а танкові дивізії. Таким чином, угруповання радянських військ в Угорщині за чисельністю перевищували всю угорську армію і мали майже 1400 танків, з яких майже всі були машини Т-72.

Румунська армія була самодостатнім формуванням, а її участь у можливих збройних конфліктах було вельми проблематичним. Румунія мала вісім механізованих і дві танкові дивізії, загальна чисельність парку бронетехніки становила 1300 танків, з яких майже всі були застарілими Т-54А (або їхніми румунськими аналогами TR-580/TR-77) або достатньо сумнівними за своєю бойовою здатністю танки TR-800.

Болгарія була якнайдалі віддалена від ймовірного театру військових дій. Проте болгарська армія нараховувала вісім механізованих дивізій і п’ять танкових бригад, які мали досить велику кількість танків – 1900, з яких лише 100 були Т-72. У разі війни Болгарія повинна була діяти на південному фланзі проти Туреччини та Греції. Серйозних сил Радянської Армії у Болгарії не було розташовано.

Радянські танкові війська в європейській частині СРСР

Війська Західного військового округу грали роль головного резерву сил, що знаходяться у Східній Європі. Танкові та механізовані дивізії Західного ВО перебували у стані підвищеної бойової готовності. При цьому вони були краще оснащені, ніж дивізії, які знаходилися в глибині Радянського Союзу. Більше того, дивізії Західного ВО були оснащені навіть краще, ніж дивізії Західної групи військ. Справа полягає у тому, що на території СРСР існувала краща секретність, ніж у НДР чи Польщі.

Сили Варшавського Договору, які призначалися для війни у Європі

Як вже говорилося вище, Варшавський Договір мав величезний ударний потенціал, але використовувати всі війська одночасно не представлялося можливим. Радянське командування ретельно приховувало свої плани, тому важко точно сказати про те, де і як планувалося використовувати танкові клини. Найбільш вірогідний план розвитку подій у разі збройного конфлікту у Європі був описаний в 1987 році американським комітетом з вивчення радянських армій (SASO). У матеріалах SASO стверджувалося, що на початковому етапі бойові дії велися б на трьох фронтах, кожен з яких складався б із двох-чотирьох армій першої лінії та однієї армії швидкого резерву. На цій стадії в Європі діяло б 15 танкових та 17 механізованих дивізій, які мали 9000 танків. У перші ж дні мали прибути ще чотири танкові та п’ять механізованих дивізій (3000 танків). Таким чином, сили першого удару налічували б 12000 танків. Відразу після початку війни радянське командування мало б перекидати до Європи резервні сили. Таким чином, у війні в Європі взяли б участь 56% всіх радянських танків (53350 штук), виключаючи машини, що знаходилися у Середній Азії, на Далекому Сході та у Ленінградському ВО. Сили першого удару включали б в себе близько 12% всього автопарку.