За яким історичним сценарієм розвалиться Росія
У результаті некомпетентної політики нинішнього вищого керівництва країни, Російська Федерація в історично найближчому часі ризикує опинитися на порозі глибокої системної кризи.
Основною причиною кризи є неадекватність амбіцій лідера країни можливостям соціально-економічної інфраструктури та політичного впливу їх забезпечити. Це головна причина проявляється у всіх сферах. Недооцінка можливостей санкційних механізмів, які обвалюють російські державні компанії, а отже, і банківську систему. Прорахунки в зовнішній політиці — ставка на Китай (взагалі незрозуміло звідки узялася), проти якої виступали всі експерти, які елементарно читають контракти, підписані Росією з цією країною. Нарешті, віра в міць російської зброї, яка на ділі виявилася вельми посередньою навіть у зіткненні з українською армією, яка знищувалася до цього 20 років.
На жаль, зараз складно уявити реалістичні механізми запобігання кризі (якщо хтось зможе – нехай, будь ласка, напише в коментарях до статті), тому раціонально з боку сусідів буде готуватися до неї, оскільки радикальні зміни в Росії мають для них, і, особливо для України, прямі наслідки. У цих умовах корисно звернутися до історичного досвіду. Тойнбі відзначив, що «рано чи пізно розум людини, який озброєний великою кількістю даних, дійде висновку, що всі ці факти необхідно деяким способом упорядкувати». Якщо розглядати історію Росії новітнього часу, то стає очевидним, що за цей період країна пережила дві системних кризи, що призвели до катастрофи старої державності — Лютнева революція 1917 року і розпад СРСР в 1991 році.
Наслідки у цих криз були принципово різними, тому спробуємо розглянути перспективи найближчого майбутнього Російської Федерації через призму цих двох історичних явищ.
Отже, по-перше, лютнева революція відрізняється від розвалу Радянського союзу, тим, що у суспільства в момент трансформації відсутній консенсус щодо майбутнього. Навпаки та частина суспільства, яка була політично активною, займала вкрай полярні позиції по відношенню до майбутнього шляху розвитку країни (від конституційних демократів до анархістів). У 1991 році з важливими застереженнями у переважної більшості політичних активних громадян був приблизно єдиний образ майбутнього — розвинене демократичне суспільство, схоже на країни Західної Європи. Чи існує загальна картина майбутнього в сьогоднішній Росії? Швидше, ні! Навпаки суспільство вкрай поляризіроване і практично повністю втратило здатність досягати компромісів і вести цивілізований діалог.
Позначилася робота державної пропаганди, послідовне придушення всіх механізмів незалежного самоврядування, починаючи з Державної думи і знищення в країні масової вільної преси.
По-друге, сильно відрізняються характером трансформації. У випадку розпаду Радянського Союзу процес дезінтеграції був більшою мірою керованим, в той час як за Лютневою революцією послідував некерований хаос. Лютнева революція обрушила всю державну систему, залишивши суспільство наодинці з самим собою. Повністю зникло функціонування держави як посередника між суспільними групами, хоча, як справедливо зазначив філософ Ахіезер: «для забезпечення інтеграції суспільства у складних, постійно мінливих умовах, держава повинна весь час вирішувати медіаційну задачу». Радянські ж соціальні практики, такі як системоутворююча корупція і підлегле відношення влади до суспільства, сильні досі. Непривабливим чином, але саме вони утримали матрицю соціальних відносин.
По-третє, принципово розрізнялися прямі причини радикальної трансформації. У разі розпаду СРСР головною вимогою був запит суспільства на структурні зміни в політичній та економічній системах. Лютнева революція була результатом прямої вимоги миру і хліба, яким скористалися різні політичні сили. Головною причиною подій у Петрограді в лютому 1917-го стала низка випадковостей. Європейську частину Росії накрили сильні морози (до -43◦), які вивели з ладу парові труби більше 1200 локомотивів (запасних труб не було через страйки петроградських заводів.
Рясний сніг завалив залізничні колії, в результаті чого на підступах до міста застрягло 57000 вагонів з хлібом. У місті утворилася ситуація штучного дефіциту хліба, і вже 6 березня розпочався розгром булочних і дріб’язкових лавок натовпами, які скандували «Хліба, хліба», а солдати, які не хотіли їхати на фронт, відмовилися стріляти в натовпи робітників. Важливо розуміти, зрозуміло у освіченої частини російського суспільства в 1917 році існувало безліч «складних» вимог до влади, однак масовими вони не були — селян і солдатів хвилювали не конституція і демократія, але бажання переділу аграрної власності і небажання їхати на фронт. Пізній СРСР же, крім іншого, був часом, коли безліч міської інтелігенції, що сформувалося в результаті декількох десятиліть доступної вищої освіти, породило масовий запит на структурні політичні зміни. У сучасній Росії «путінська більшість», яка реально існує і складає близько 70% населення, політика не цікавить. Як показує досвід останніх місяців, єдине, що його хвилює, це його соціальне благополуччя у вигляді товарів першої необхідності (горезвісна істерія з гречкою). Плюс за історичною аналогією можна прогнозувати різке зростання соціальної напруги у разі великих людських втрат у великій війні. Що важливо, сплеск протестної активності може настати раптово і вкрай складно передбачити, яка саме подія стане спусковим гачком. Це може стати новина про масову загибель людей, брак якогось виду продовольства в столиці, або відсутність комунальних послуг і т.д. Причому, передбачити момент «вибуху» не може ні влада, ні опозиція. Революційна ситуація в сучасній Росії — це не обурення інтелектуалів та середнього класу (Болотяна 2011 р.), але бунт люмпен-бюджетників, тобто умовно — лютий 1917-го.
Останнє, зречення в результаті революції Миколи II для сучасників було ключовим моментом. У державно-міфологічної системі Російської імперії монарх в буквальному сенсі обіймав посаду намісника Бога на землі, за його фігурою ховалася безлика державна машина. Падіння монарха породило в масовій свідомості селянської маси повний вакуум і розгубленість. При цьому особи, які посіли ключові посади в Тимчасовому уряді і Петроградській Раді — Павло Мілюков, Олександр Керенський були набагато харизматичніші нинішніх російських політиків. У разі ж розпаду СРСР, зміщення з усіх посад власне Горбачова, кризи не викликало — влада була схоплена на місцях регіональними рухами і адміністраціями. У сучасній Росії вся система влади замкнута на одній людині, можливо ще більше, ніж у 1917 році.
Таким чином, найбільш ймовірно, що прийдешній російська криза буде проходити не в форматі Перебудова 2.0, але «лютого 1917-го». Що це означає? — Непередбачуваність.
Політичний хаос у його істинному розумінні, в якому до влади може прийти нечисленна на старті політична сила (феномен Леніна в 1917 році). Причому єдиною необхідною для перемоги характеристикою цієї сили буде чітка націленість на взяття влади і готовність застосувати стільки насильства і популізму, скільки буде потрібно.
Ідеологічне ж наповнення може бути будь-яким. У цих умовах українській еліті реагувати по обстановці і не допустити затвердження в Росії реваншистського проекту, але навпаки взяти в свої руки реінтеграцію східно-європейського простору, чого, у свою чергу, можна досягти тільки при 2-х умовах.
По-перше, суспільству повинна бути запропонована більш сильна ідея, ніж простий реваншизм. Раніше на вже писалося про один з варіантів такої ідеї — «просторі розвитку.
По-друге, готовність прихильників це ідеї її захищати від тих, хто прямо заявляє про свою ворожість новому суспільству. У 1917 році і у Петроградської Ради і у Тимчасового уряду було як мінімум 3 можливості покінчити з більшовизмом в зародку — у квітні, червні та липні 1917 року. Причому для цього була, що називається, just cause — справедлива причина. До жовтня 1917 року більшовики зробили 3 спроби збройного путчу. Однак рішучі заходи не були проведені — більшовики прийшли до влади і знищили своїх супротивників. Так 1917-й рік підносить урок, що мабуть домовлятися з екзистенційними ворогами, які відкрито намагаються вас знищити, не виходить.
