Черга під водою

Так вже сталося, що типів вогнепальної зброї, призначених для використання під водою, було розроблено небагато. До того ж, не всі вони змогли дійти до серійного виробництва. Головна проблема, з якою доводилося битися конструкторам-зброярам, полягала в щільності води. Чи жарт, вода майже в 800 разів щільніше повітря і її взаємодія із кулею відповідне. Опір води просто не дає змоги кулям наявних патронів розганятися до більш-менш пристойних швидкостей і летіти (або пропливати) хоч більш-менш прийнятну відстань. Так що бойовим плавцям доводилося задовольнятися тим, що є – на повітрі користуватися «звичайною» зброєю, а під водою діставати ножі.

Але в 1971 році на озброєння радянських спецпідрозділів надійшли пістолет СПП-1М і патрон СПС. Головна їхня особливість, яка, власне, і дозволила отримати необхідні характеристики вогню – куля. Для більш стабільної поведінки у воді її зробили довгою і схожою на цвях.

Трохи пізніше, в середині 70-х, Климовський ЦНДІТочмаш розробив свій варіант «голкового» патрона. Конструктор В. Симонов на базі гільзи патрона стандартного 5,45 х39 мм створив патрон МПС. Як і у СПС куля Климовського патрона завдовжки є близько 120 мм. Також характерною особливістю кулі є затуплення головної частини – при русі у воді вона створює кавітаційну порожнину, яка різко знижує опір води. Таким чином була вирішена проблема стабілізації кулі під час руху у воді. Після низки досліджень було вирішено змінити калібр кулі з 5,45 до 5,66 мм. Точніше, нічого змінювати не довелося. Ствол автомата, призначеного для патрона МПС, повинен був бути гладким, а справжній калібр кулі патрона 5,45 х39 мм дорівнює саме 5,66 міліметрів. Це дозволило також поліпшити герметизацію стику «куля-гільза». Трохи пізніше був створений патрон МПСТ, що відрізняється від оригіналу наявністю трасера.

Одночасно з патроном МПС в розробці знаходився автомат підводний спеціальний (АПС). Цей автомат був побудований на основі газовідвідної схеми. Замикання у АПС здійснюється обертанням затвору. На перший погляд, нічого незвичайного, проте конструкторам під керівництвом В. Симонова довелося замислитися над деякими особливостями. По-перше, над подачею набагато довшого патрону. Друге питання: забезпечення працездатності АПС як під водою, так і на повітрі. Першу проблему вирішили за допомогою специфічного магазину на 26 патронів і довгого ходу затвора. Через це запобіжник-перевідник вогню довелося розмістити не праворуч від ствольної коробки, як у автоматів Калашникова, а зліва. Для можливості функціонування зброї у двох середовищах конструктори ввели у газовідвідну систему автоматичний газовий регулятор. Під час стрільби на повітрі він скидає частину порохових газів. У воді, відповідно, кулю розганяє повна кількість газів. Газорегулятор знадобився з тієї причини, що при підводній стрільбі кулі потрібно більше енергії для вильоту зі ствола – куля повинна виштовхнутися з останнього у воду. Ударно-пусковий механізм має одну зворотно-бойову пружину і дозволяє робити як поодинокі постріли, так і черги. Вся механіка автомата пристосована для роботи у «зв’язці» з водним середовищем.

Прицільні пристосування АПС найпростіші: відкритий нерегульований цілик на ствольній коробці і мушка на газовідвідній трубці. АПС також має висувний приклад. Що цікаво, в повністю прибраному положенні рамка плечового упору повністю лягає в спеціальні вирізи на рукоятці керування вогнем. Спускова скоба і гачок були зроблені відносно великими, щоб боєць міг стріляти, не знімаючи рукавичок.

Що ж дали всі ці кулі-цвяхи, газорегулятори і т.п.? Під водою, на глибині близько 5 метрів, ефективна дальність вогню становить 30 м. Глибше, на 20 метрах, стріляти можна вже тільки на 20. При цьому, в обох випадках енергії «цвяха» вистачає на пробиття гідрокостюма з підкладкою із паролону або окулярів з оргскла (до 5-7 мм) і на подальше пораження тіла супротивника. Що цікаво, зазвичай під водою видимість не перевищує дальність стрільби АПС. На повітрі забійна сила кулі зберігається на дальності до ста метрів. Проте куля, яка непристосована для повітряного середовища, на великих відстанях дає просто непристойне відхилення. Так що реальна дальність бою для АПС на повітрі не сильно відрізняється від аналогічного показника у воді, що для більшості випадків замало. Ще один аргумент проти використання АПС не у воді – це ресурс. Автомат, здатний вистрілити під водою 2000 разів, тоді як на повітрі може зробити тільки 180 пострілів – данина оптимізації для роботи під водою.

Майже відразу АПС був прийнятий на озброєння. Виробництво налагодили на Тульському збройному заводі, і воно ведеться невеликими серіями. На даний момент офіційно автомат перебуває на озброєнні тільки у Росії. Закордонні країни мають можливість замовити АПС через Рособоронекспорт, проте до цього часу вони тільки висловлювали можливість закупівель.

Незважаючи на свою унікальність, АПС має і недоліки. Зокрема, брак тактичний: озброєні ним бойові плавці, у випадку, якщо їм доведеться вести і «сухопутний» бій, змушені нести зайву вагу у вигляді ще одного автомата. На перший погляд рішення було очевидним – зробити автомат-амфібію, але насправді все було складніше. На створення такої двосередовищної системи пішло забагато часу, і перший такий примірник був представлений тільки наприкінці 90-х років минулого століття. Експерименти з «схрещування» АПС і АК-74 велися в Тульському проектно-конструкторському технологічному інституті машинобудування (ТПКТІМаш) під керівництвом конструктора Ю. Данилова. Від підводного попередника новий автомат, названий АСМ-ДТ «Морський лев», отримав більшу частину елементів конструкції, а від автомата Калашникова патрон 5,45 х39 мм та магазин. Затвор, газовідвідна система і УСМ перекочували з АПС на АСМ-ДТ без змін, зате був доопрацьований патрон. У ту ж саму гільзу, на основі якої був зроблений МПС, була вміщена нова куля, також схожа на цвях, також із затупленим кінцем, але меншого калібру. З 5,6 міліметрів її зменшили до 5,45. І ось чому. Оскільки автомат спочатку розроблявся як двосередовий, конструктори врахували його можливості для бою на повітрі. Патрон 5,45 х39 мм для нормальних характеристик зажадав нарізного стволу. Саме тому було вирішено «стиснути» кулю-цвях до таких розмірів, за яких вона могла би просто не врізатися у нарізи ствола.

Боєпостачання АСМ-ДТ під водою здійснюється з магазинів автомата АПС (26 патронів). На повітрі, відповідно, застосовуються магазини від автоматів Калашникова 74-й серії (30 патронів). Оскільки ці магазини, як і патрони, мають різні габарити, приймач магазинів отримав вельми цікаву конструкцію. Якщо потрібно пристикувати «підводний» магазин, спеціальна підпружинена кришка (закріплена внизу ствольної коробки на лівій стороні) відводиться у бік, магазин вставляється на посадкове місце і фіксується засувкою. Якщо боєць збирається стріляти патронами 5,45 х36 мм, то клямка магазину зсувається до упору вперед, а підпружинена кришка закриває «зайву» частину вікна приймача магазина. Крім захисту механіки автомата від бруду, кришка не дає клямці магазину зрушуватися назад. Ще один нюанс двосередовищногсті полягає у наступному: при пострілі на повітрі частина порохових газів перенаправляється до ствола перед кулею, щоб продути його від можливих залишиків води.

Прицільні пристосування «Морського лева» у цілому аналогічні з АПС, але є можливість встановлення оптичного, нічного або каліматорного прицілу. Також конструктори передбачили місця для підствольного гранатомета, тактичного ліхтаря або ЛЦУ і багнет-ножа.

Тим не менш, «народжений» автомат-амфібія АСМ-ДТ до серійного виробництва так і не потрапив. Основні претензії стосувалися необхідності оперувати двома типами патронів і магазинів. Взявши за основу «Морський лев», на ТПКТІМаше почали розробку нового автомата АДС. Головною його відмінністю від АСМ-ДТ була компонування буллпап.

У 2005 році тульське КБ Приладобудування продемонструвало новий універсальний патрон під позначенням ПСП. Він, як і попередні підводні боєприпаси, робився на базі гільзи «сухопутного» патрону 5,45 х39 мм. Співробітники КБП змогли втиснути у неї нову кулю. Сталева куля має вагу 16 грамів. Її довжина – 53 мм. При цьому конструкторам вдалося зберегти бойові характеристики кулі за рахунок великого подовження і плоскої носової частини кулі. Як і «цвях» СПС та МПС, нова куля у воді створює навколо себе кавітаційну порожнину. У той же час, у повітрі куля від ПСП поводиться так само, як і стандартна. Крім того, ПСП має ті ж габарити, що і стандартний патрон 5,45 х39 мм, що дозволяє використовувати його не тільки у новому підводному автоматі. Також був створений патрон ПСП-У з бронзовою кулею вагою 8 грамів, призначений для навчальних цілей.

Після появи ПСП колектив Ю. Данилова вирішив остаточно відмовитися від двох різних боєприпасів для різних середовищ і робити новий автомат під єдиний патрон. Одночасно з цим для нової версії АДС був обраний і новий прототип – автомат А-91, розроблений Тульським КБП на початку 90-х. Автомат-амфібія отримав від А-91 загальне компонування схеми буллпап і велику кількість пластикових деталей. Також конструктори залишили трубку, яка відводить стріляні гільзи, що дозволяє користуватися автоматом як правшам, так і лівшам. Затвор і УСМ також не зазнав сильних змін, крім доопрацювання для експлуатації у воді. Проте була перероблена газовідвідна система: на ствольній коробці, з’явився перемикач режимів «вода-повітря». Як і АСМ-ДТ, АДС в режимі «повітря» скидає надлишкові для надводної стрільби обсяги порохових газів і продуває ними ствол перед кулею.

Завдяки габаритам патрона ПСП на автоматі АДС використовуються магазини від АК-74 на 30 патронів. У тому числі і завдяки цьому АДС може використовувати не тільки ПСП, а й патрони 7Н6, 7Н10 і т.д., з тією різницею, що останні не можна використовувати під водою. Підводні характеристики АДС з патронами ПСП залишилися на рівні АПС – дальність в 28-30 метрів на глибині 5 м і 18-20 на глибині в 20 метрів. «Сухопутні» цифри, в свою чергу, виросли і трохи поступаються характеристикам автоматів Калашникова 74-ї серії. Так, наприклад, прицільна дальність АДС на повітрі становить не 30 метрів, як у АПС, а всі 600.

Зважаючи на компонування буллпап на автоматі А-91 і, як наслідок, на АДС присутня ручка для перенесення. На ній також встановлюється відкритий цілик. Мушка розташовується на стволі. На саму ручку можливо встановити оптичний, коліматорний або інший сумісний приціл. Ще одна деталь, яка дісталася АДС у спадок від А-91 – інтегрований гранатомет калібру 40 мм. Гранатомет може використовувати всі модифікації гранат ВОГ-25. Спусковий гачок гранатомета розташований під однією скобою зі спусковим гачком автомата. Якщо бойцю не потребен гранатомет, можна демонтувати його ствол із розташованим на ньому прицілом. При знятому стволі гранатомета на ствол автомата можна встановити прилад безшумної стрільби або насадку для холостої стрільби.

Таким чином, інженери ТПКТІМаша створили цілий комплекс, який у перспективі може замінити одразу кілька типів зброї спецпідрозділів: автомати АПС і АК-74М, а також підствольні гранатомети ГП-25 і ГП-30. При цьому єдиний комплекс АДС, при схожих з іншими типами характеристик, має переваги у масогабаритному відношенні: один автомат з декількома деталями «обважування» транспортувати і використовувати зручніше і простіше, ніж відразу декілька різних видів зброї. І, схоже, тульським майстрам дійсно вдалося догодити спецназу: у 2009 році АДС потрапив на випробування у спецпідрозділ флоту і як стало відомо, цей комплекс отримав чимало позитивних відгуків.