Колісний БТР «Страйкер»
БТР «Страйкер» – це родина колісних броньованих машин, створена американською компанією «GeneralDynamicsLandSystems» і перебуває на озброєнні американської армії. Дані бронетранспортери створювалися для оснащення механізованих бригад «Страйкер», створених на початку 2000-х років і призначених для застосування в конфліктах з низькою бойової інтенсивністю. Дані бригади повинні були зайняти проміжне положення між «важкими» механізованими з’єднаннями, що мають на озброєнні танки М1 «Абрамс» і БМП М2 «Бредлі», і легкими піхотними бригадами армії США. Всього за даними на 2010 рік армія США використовує 2774 подібних бронетранспортера.
БТР «Страйкер» був розроблений спільно американською компанією «GeneralDynamicsLandSystems» і канадським відділенням компанії GMC «GeneralMotorsDefence» на базі канадського ж бронетранспортера LAV III «Кодіак» з колісною формулою 8х8, яка у свою чергу має швейцарські коріння. Створений БТР повинен був відповідати новій концепції «Армії нового типу».
Управління перспективних розробок Міноборони США за підтримки сухопутних військ розробили і прийняли у 2000 році рішення про створення спеціалізованих механізованих бригад, оснащених колісними бронетранспортерами «Страйкер». Вибір на користь 19-тонної, восьміколесной броньованої машини, створеної на базі LAV III, забезпечував її аеромобільність. Даний БТР можна перекинути у будь-який проблемний регіон за допомогою транспортного літака С-130 (1 одиниця на борту), С-17 (2 одиниці на борту) і С-5 (4 одиниці на борту). У той же час, більш важкі танки «Абрамс» і БМП «Бредлі» неможливо транспортувати за допомогою транспортника С-130. Таким чином, стратегічна рухливість у бригад збройних БТР «Страйкер» вища. Вже у листопаді 2000 року армія США уклала чотирьохмільярдний контракт строком на 6 років, який передбачав придбання 2131 машини різних модифікацій для озброєння ними перших 6 механізованих бригад.
Машина була названа «Страйкером» на честь двох військовослужбовців армії США Стюарта і Роберта Страйкерів, які відзначилися і загибли. Перший – під час Другої світової війни. Другий – під час та в’єтнамської війни. На озброєнні механізованих бригад знаходяться «Страйкер» двох основних типів – БТР і БМТВ (бойова машина з важким озброєнням), остання озброюється 105-мм знаряддям. Крім цього, були створені БРМ, інженерні та командно-штабні машини, машини передових артилерійських спостерігачів, санітарно-евакуаційні машини, самохідні міномети і машини, оснащені ПТРК ТОУ-2. Американські фахівці вважали, що за своїми бойовими можливостями новостворені механізовані бригади не будуть поступатися вже наявним у складі армії США «важким» підрозділам.
БТР «Страйкер» має характерну для даних машин компоновку: двигун розташовується спереду праворуч, механік-водій знаходиться ліворуч від нього, а вся середня та кормова частина відводяться під бойове відділення для десанту. БТР має екіпаж з 2 чоловік (командир та водій). Він здатний перевозити 9 чоловік десанту. Потужна броня дозволяє захистити екіпаж і десант від вогню зі стрілецької зброї калібром до 14,5 мм. з бортів та корми, а також від 30-мм снарядів з голови корпусу на відстані понад 500 метрів. Кулетривкі шини мають систему централізованої підкачки.
Основне озброєння БТРа розташоване у дистанційно керованій установці, змонтованої над командирською баштею. Ця установка має уніфікований тримач, що дозволяє досить швидко встановлювати необхідну зброю. Воно може складатися з 12,7-мм кулемета М2 (боєкомплект 2000 пострілів), 40-мм гранатомета Мк19 (боєкомплект 448 гранат) або 7,62-мм кулемета М240 (боєкомплект 4500 пострілів). На цій же установці знаходиться 4 блоки четирьхствольних димових гранатометів. БМТВ має окрему башту з 105-мм гарматою (боєкомплект 32 постріла) та збільшений до 3 чоловік екіпаж.
Командир «Страйкера» використовує спеціалізовану систему цифрової передачі даних Force XXI BattleCommandBrigadeandBelow (FBCB2), яка дозволяє обмінюватися графічної та текстовою інформацією між окремими батальйонами і машинами. Пристрій відображення тактичної обставин дозволяє командиру машини відповідно до цифрової мапи місцевості наносити місцерозташування власних сил та сил супротивника, при цьому всі дані автоматично передаються всім машинам підрозділу. Для точного позиціонування на місцевості БТРи обладнані навігаційною системою «Raytheon» AN/TSQ-158. У розпорядженні водія знаходяться три перископічних прилади М17, а також прилад нічного бачення AN/VAS-5. У свою чергу, командир машини спостерігає за бойовими діями через сім перископів М45 та окремими дисплеями відеокамери та тепловізора.
БТР рухається за допомогою дизельного двигуна виробництва фірми «Катерпіллер» потужністю в 350 к.с. Даний двигун розганяє 19-тонну машину до максимальної швидкості по шосе до 97 км/год. У зв’язці з двигуном працює 6-ступінчаста автоматична трансмісія виробництва компанії «Аллісон». Однак плавати БТР не взмозі.
У 2003-2005 роках дані бронемашини пройшли бойове хрещення в Іраку. Їхній бойовий дебют вийшов не найвдалішим, у військових накопичилося до них безліч претензій. Військових не влаштовують великі розміри БТРа при відносно невеликому заброневому об’ємі, ходова частина швидко виходить із ладу, досить слабке бронювання, нездатність протидіяти сучасним засобам протитанкової зброї. За наявною інформацією військові армії США схиляються до думки про те, що «Страйкер», та й інші колісні бронетранспортери, будуть не в змозі повністю замінити більш важкі гусеничні машини в найближчому майбутньому.
Оцінка ефективності машини за результатами бойових дій в Іраку
За оцінками бойового застосування БТРа «Страйкер» в Іраку американськими військовими була складена спеціальний доповідь, яка присвячувався ефективності використання машини. На думку військових експертів, дана машина не відповідає завданням, які перед нею ставилися, що її подальші модифікації для застосування у військах будуть маловірогідними.
На думку солдатів, яким доводилося мати справу з даною машиною в Іраку, вона проявила себе дуже ненадійною, погано захищеною від протитанкової та стрілецької зброї, має невисоку вогневу міць, а також – істотні конструкційні недоліки. Серед переваг бронетранспортера було відзначено лише плавність руху та комфорт при пересуванні пересічною місцевістю, який є візитівкою всіх колісних бронеавтомобілів у порівнянні з гусеничними машинами.
За словами солдатів, яким довелося повоювати на «Страйкер», БТР може бути знищений при одному вдалому попаданні зі звичайного гранатомета РПГ-7. Для того щоб хоч якось захистити БТР від даної дуже поширеної зброї, всі машини, що знаходяться в Іраку, були обладнані спеціальними противокумулятивними решітками. Ці решітки покликані були підривати кумулятивні боєприпаси ще до досягнення ними броні. При цьому такі решіткі, які насправді може зупинити лише близько половини гранат, досить серйозно перевантажують БТР. Через що механіки-водії змушені перевіряти тиск у шинах по 3 рази за день.
При активному використанні такого посиленого БТРа протягом одного дня виникала реальна потреба заміни всіх покришок, що також було пов’язано з серйозними проблемами із постачанням, оскльіки американські конвої доволі часто страждали від нападів іракських партизанів. Збільшена вага машини додвала серйозних проблем і під час сильних дощів. У таких умовах «Страйкер» взагалі намагаються не використовувати, оскільки він не тільки не в змозі пересуватися по пересіченій місцевості, але і грузне на розкислих грунтових дорогах, а відносно слабкий двигун машини в таких умовах досить швидко виходить із ладу.
Були у військових претензії і до озброєння. Їх зокрема не влаштовув варіант озброєння з гранатометом Мк19. Крім того, з нього практично неможливо вражати цілі вночі, а в умовах поганої видимості і в русі. Таким чином він сам стає небезпечним і для самих військовослужбовців. Вся справа в тому, що місце командира розташоване саме навпроти гранатомета і у випадку самовільного пострілу офіцер може загинути. Викликала нарікання і система управління вогнем «Страйкера». Зокрема використовується чорно-білий монітор, по якому здійснюється наведення гранатомета. Цей монітор не дозволяє розрізняти кольори автотранспорту, що в умовах проведення поліцейської операції є досить важливим фактором.
Крім цього, машині властиві й інші дрібні недоліки, серед яких військові помітили незручну конструкцію ременів безпеки. Даний дрібний на перший погляд недолік, став причиною загибелі 3 військовослужбовців, в результаті ряду ДТП з перекиданням БТРів.
В цілому ж втрати серед екіпажів «Страйкров» були досить невеликі – всього 17 чоловік. Однак варто мати на увазі, що машини почали застосовуватися в Іраку після закінчення активної фази війни наприкінці весни 2003 року. Всі напади на них здійснювалися лише за допомогою дорожніх мін та застарілих гранатометів. Крім цього, після того як стало зрозуміло, що дані бронетранспортери небезпечні, у першу чергу, для своїх же екіпажів, їхнє використання було максимально обмежено.
Незважаючи на настільки невтішні відгуки військові від «Страйкер» не відмовилися. У серпні 2008 року армія США уклала новий контракт на поставку 615 машин до кінця 2011 року на загальну суму 1,2 млрд. доларів. Усі нові бронетранспортери, судячи із всього, отримають систему динамічного захисту, яка буде покликана замінити сітчастий захист, який застосовувався у зонах бойових дій. Постачання такої системи до «Страйкера» у війська було заплановано на 2010 рік, вартість контракту склала 150 млн. доларів. Система динамічного захисту представляє із себе спеціальні плити, що закріплюються на броні «Страйкера» із зовнішнього боку. Такий захист істотно підвищує захист БТРа від використання різного виду зброї, в першу чергу РПГ.
