Управління Україною під час війни: армія, постачання, висвітлення

Як же керувати країною під час війни? Адже якщо все неправильно, то треба говорити — як правильно. Не розбираючись у війні, військовий операціях, дислокаціях і постачаннях, тим не менш, можна висловити ряд пропозицій цивільного характеру. Тим більше, три рівня управління країною ніхто не відміняв.

Отже, рівень перший. Війна, постачання, висвітлення

Військова цензура

— Під якою у нас розуміють казна-що. Насправді, це заборона на висвітлення журналістами військових операцій (крім працюючих на МО), заборона на публікацію фотографій та імен загиблих до дозволу МО, заборона на піар-поїздки політиків у зону не тільки АТО, але і туди, де знаходяться тилові бази, об’єкти постачання і т.д. Хіба мало яку політичну інфекцію вони занесуть.

Один відомий політик отримав цілий літак (!) з професійною відео-командою колишніх / нинішніх працівників одного з центральних каналів (!!) на додачу, щоб самому стати джерелом новин. У подарунок від одного бізнесмена, звичайно.

На жаль, доведеться заборонити і публікацію в соціальних мережах всієї інформації звичайними учасниками, командирами, без дозволу МО. Волонтери отримають спецрежим допуску на зону, прилеглу до АТО. Кожен десятий / сотий солдат — офіційне право на постинг інформації.

І — деталі операцій засекречуються на 10 років.

Приклад: Ізраїльська військова інформ-політика.

Критика. МО такі дурні, що заборонять висвітлювати взагалі всім. Ну що ж, тоді Гелетея у відставку, з точки зору народу — бізнесмен Аваков куди більше «рубає фішку». Муженко — консультантом. Бутусова, Машовця або Семенченка — главою Генштабу. І т.д. але це — залишимо фахівцям. Ну, а Бірюкова — куратором інформаційної політики та волонтерства на посаді зам.мін.обор. З МВС впорається і Геращенко.

Військове висвітлення

Висвітлюємо офіційну інформацію, не брешемо (привіт «перемогам на карті» авторства РНБОУ), ведемо онлайн-архів (держ.) доказів, переводимо на іноземні мови і раз на тиждень розсилаємо по урядам інших країн та редакціям газет. Така розсилка отримає популярність.

Реєструємо журналістів, обмежуючи право на поширення інформації в газетах, телебаченні і радіо, залишаючи вільним Інтернет.

Вводимо спеціальний словник, щоб всі головні ЗМІ називали однаково:

Ополченець — неправильно, один рік умовно. Правильно – терорист.

Загиблі (від рук терористів) — неправильно, півроку умовно. Правильно — вбиті.

Сепаратисти — неправильно, один рік умовно. Правильно — колаборанти, агенти.

Так званий Міністр чогось там ДНР, ЛНР — неправильно, штраф. Правильно — ватажок чогось там.

— І т.д.

При цьому цитати не спотворюємо, в т.ч. коли експерти вживають неправильні терміни (вони — не працівники каналу / газети). Просто попереджаємо від МО, і при повторах — вносимо в чорний список.

Все інше в ЗМІ залишаємо як є. Окремо моніторимо тихих незлобних руйнівників нашої стратегії – як, наприклад, ведучий програми «говорить Україна», який працює в Росії над сумнівними сюжетами про Україну.

По російським ЗМІ — включаємо глушилки, і реєструємо все супутникові антени за 1 грн. (телевізори ж у Британії реєструють для оподаткування).

Окрема тема — Інтернет. Комунікації тут треба проводити по-іншому. Сайти не вміємо блокувати, та й не вийде толком. А з репост боротися — це свій «Вконтакте» створювати.

Зараз Україна — одна з перших у світі мережевих держав. Це коли є мережа (людей) — і є держава. Як приклади — Ізраїль, Росія, Китай, Індія. Тобто, є мільйони людей, які готові нам допомагати грошима, отримувати громадянство, переїжджати, воювати, підтримувати в своїй країні. Тому — чинимо інакше, ніж зараз. Слід створювати багатомовні сторінки — і показувати, в першу чергу, не факти (їх опублікують закордонЗМІ по нашій розсилці, читайте вище). А яка у нас гарна армія, які нові офіси держ. послуг відкриваються, як населення бере кредити на новий бізнес, як народ тащиться (в У. і за кордонами) від такої класної країни.

Взагалі-то, формула — «Класно, красиво, вау». І звичайно — беремо приклад з американців — інформаційні меми та віруси.

Організація армії

Що стосується військової організації — відразу варто сказати, що до цього ми прийдемо все одно. Це — об’єднання всієї армії. Добровольчі батальйони повинні влитися до складу нашого Цахала, як це було в Ізраїлі — коли після протистояння (збройного, до речі) Льохи, Хагани та інших, Менахем Бегін (лідер Льохи) відступив перед Гуріоном, і була створена єдина армія. Тут перехід Авакова на іншу роботу зіграє хорошу роль.

МВС же розпустити, а прикордонну службу (військові формування) теж передати армії. Міліцію нехай створюють облради, самі фінансують і стежать за порядком — а то розумних облдепутатів як багна. А центральними розслідуваннями нехай займається наше НБР (передати їм архіви МВС), і під собою тримає всі ці спец. загони для зачистки протестувальників, вибачте, «ліквідацію ОЗГ».

Також очевидною підтримкою користується все ж не «швейцарський», а «ізраїльський» варіант організації армії. Нам не ствол вдома потрібен — а готовність швидко мобілізувати великі з’єднання (з важкою технікою і т.д.), і звичайно — армія як інструмент соціалізації. Напевно, саме це має на увазі Гелетей, не дуже глибоко описавши на «ТСН» 24 серпня «швейцарський варіант», коли війну з нами ведуть — не європейські феодали, а справжній Халіфат.

Військове постачання

Як вже вказувалося вище, зареєструвати толком всіх волонтерів, нормально організувати з ними роботу, вести загальний список ресурсів з ними, скасувати норми «6 підписів + Яценюк для отримання снаряда» (знає багато, той Яценюк; але підписує говорять швидше за всіх) та інше — описано добре і без нас. Але, загалом, не маючи спеціальних знань, можна точно сказати, що війна — це «швидкість отримання / якість інформації» + «виразна політика керівництва країни» + «швидкість / якість планування» + «швидкість доведення наказів та потрібної інформації» + «швидкість / якість зворотного зв’язку» + глибина / якість підтримки населення» + наявність ресурсів» + швидкість / якість доставки ресурсів / озброєнь». Тому, все, що прискорює швидкість реакції нашої армії — від зброї до керівництва — повинно бути доставлено. А швидкість управління армією прискорює політика і політики, а через них — народ. Особливо в тому випадку, коли служать (професійно) — всі.

Також треба відкрити другий фронт — офіційно створювати ПВК (приватні військові корпорації), брати гроші у SHELL на охорону їхніх сланцевих родовищ (Слов’янськ-Краматорськ — вони там).

Резюме. Правильна військова політика з обмеженням інформації призведе, звичайно, до зростання всіляких чуток в країні, більше, ніж в Ізраїлі. Але з чутками боротися треба правдою, а не стрілочками на картах. І правда ця — в людях. Які самі максимально задіяні в нашій військовій машині.

Відсутність нормальної системи підготовки армії призвела до кримського краху. Адже військові повідомляли уряду: «ми готові воювати» — вони не були впевнені, що політики їх підтримають. А політики не були впевнені, що армія може — аж до останнього часу.

Щоб народ, політики не боялися армії — народ сам повинен стати армією. А Рудик — даремно втік. Міг зробити запаморочливу кар’єру в штабі (далеко не дурень).

Тилова робота — та ж армія. Природне запитання — якщо це реалізувати, що ми отримаємо в результаті?

Ми не отримаємо чесного суспільства, скоріше отримаємо демократію, суди та громадянську активність. Але навіть в нечесному суспільстві ми будемо мати куди більше поваги до країни, яка змогла. А ця країна — ми.

Ми не отримаємо розвиненої економіки. Взагалі, рідко мілітаризована країни стають Швейцарією. З розвинених — тільки Ізраїль (найближче до нас), і загадкові Сінгапур, Тайвань, Республіка Корея (південна звичайно). В основному — Африка.
Але, будучи народом-армією, ми зможемо навіть перевершити успіхи відновлення Союзу після другої світової війни.

Ми не отримаємо міжнародного визнання. До нас з підозрою ставитимуться навіть сусіди. Адже наявність такого великого військового потенціалу, який ми переведемо із сплячого в активний стан, налякає ЄС. У відповідь на агресію Путіна на дві області — ми перетворимо 22, що залишилися, на справжні мільйонні полки (згадаймо останні статті Семенченка і Покальчука). Зате зможемо на століття забути про агресію сусідніх держав.

Головне, що ми отримаємо — ми доведемо хоч одну справу до Криму, тобто, пробачте, до кінця.