Лівія запрограмована на багаторічну громадянську війну
На минулому тижні сайт «Правда.Ру» опублікував інтерв’ю з провідним арабістом Інституту стратегічних оцінок і аналізу Сергієм Демиденко. Спеціаліст поділився своїм баченням майбутнього Лівії після повалення Каддафі: «Ворожнеча між різними кланами і племенами Лівії досягла такого напруження, що тепер їх примирення просто не представляється можливим. Наприклад, ісламісти почали справжню різанину серед туарегів … Я не стану вдаватися в подробиці цілого ряду характерних для сучасної обстановки моментів з приводу вбивства Каддафі та його родичів, які неодмінно будуть відомщені. Особливо я зупинюся лише на тому, як люди з місуратского клану осквернили могилу матері Каддафі. Могила була розкопана, останки були витягнуті і вивезені з метою їх обміну на сина Каддафі Сейіфа. А це вже неймовірне за своїм нахабством образа, завдану всьому племені Каддафі, за яке його представники будуть довгі роки мстити кров’ю».
Міжплемінна ворожнеча в Лівії, наявність якої давно не викликало ні в кого сумнівів, підігрівається також наступними моментами.
-Відносини між племенами Місрата і Каддафі ніколи не були теплими. Місрата-берберські плем’я, яке сильно втратило свою ідентичність в період правління Каддафі. Плем’я Каддафі — арабське. Таким чином, конфлікт можна вважати не тільки міжплемінним, а й міжетнічним.
-Конфлікт не вичерпується тільки відносинами між племенами Каддафі і Місрата. Проблема посилюється тим, що населення Лівії ділиться більш ніж на 140 племен, що протиставлені один одному протягом декількох століть. Тільки тепер їх ворожнеча підігрівається проблемою контролю над ресурсами, до якої додасться проблема розподілу гуманітарної та грошової допомоги та вільної «непрістроеної» зброї.
-Враховуючи традиційну ворожнечу західних і східних племен Лівії, в цій країні можна прогнозувати довгу і кровопролитну війну. Каддафі убитий, і тепер ніхто і ніщо не зможе перешкодити їм влаштувати справжню бійню.
Те, що Лівія запрограмована на багаторічну громадянську війну — факт незаперечний. Прикладом тому вже зараз може служити крайнє невдоволення жителів Кіренаїки з приводу планів ісламських фундаменталістів встановити в країні шаріатське право. У зв’язку з цим з усією впевненістю можна сказати, що в Лівії слід очікувати повторення іракського сценарію. Згадаймо причину провалу Аз-Заркаві в Іраку, спочатку сприйнятого іракцями як визволителя. Він прогорів саме на тому, що примушував іракців жити за правилами, встановленими ісламістами.
Проте в Лівії позиції ісламістів більш міцні. На їхньому боці виступає більшість берберських кланів, в тому числі Місрата. Причина підтримки ісламістських ідей берберами полягає в тому, що при Каддафі ці племена піддавалися етнічному тиску з боку арабів, адже іслам як міжнародна релігія згладжував гострі кути, пов’язані з національним питанням.
Каддафі насправді вдавалося згладжувати вікові протиріччя, що існували між племенами, і не допускати масової міжнаціональної різанини. В результаті краху законної влади Лівії і посиленої «демократизації» країни, нав’язуваної Заходом, представники різних племен почали активне з’ясування стосунків між собою.
Незважаючи на те, що заслуги Каддафі у справі підтримання громадського миру в Лівії незаперечні, деякі західні аналітики звинувачують у складанні нинішнього стану справ саме його. Каддафі нібито навіть не намагався згладжувати племінні протиріччя а, навпаки, лише сприяв посиленню міжкланової і міжплемінної ворожнечі, діючи за принципом «розділяй і володарюй». Західні експерти стверджують, що Полковник відстоював інтереси тільки свого рідного племені Каддафі та ряду інших союзних йому кланів і племен, не допускаючи до управління державою всіх інших.
Каддафі з моменту свого приходу до влади чітко усвідомлював небезпеку, що криється в збереженні в країні трайбалізму, і тверезо оцінював пов’язані з цим ризики, що стосуються збереження громадянського миру у своїй країні та власної безпеки.
Каддафі навіть намагався запустити в країні пропагандистську акцію, спрямовану на створення єдиної лівійської нації за образом і подобою американської. Ця ідея полягала в подоланні національних бар’єрів між арабами, берберами і негроїдними племенами шляхом заохочення укладення міжетнічних шлюбів і надання їм масового характеру. Проте сталося так, що Каддафі не зміг протистояти історичній племінної ворожнечі, яка не припиняється ось уже кілька століть, і його ідея зазнала фіаско. Погодимося, проте, з її утопічністю.
Керуючи такою строкатою з точки зору етноплеменного складу країною, Каддафі, при всьому його бажанні та вірі у власні ідеї, був просто не в змозі задовольнити інтереси кожного племені і клану. При цьому допустити до влади представників ворожого клану означало для нього нанесення образи власним племенам, що могло закінчитися для нього втратою не тільки влади, але і власного життя. Каддафі регулярно доводилося розбирати постійні сварки між племенами, і він, звичайно, навряд чи завжди брав соломонове рішення, яке задовольняло б усіх.
Хто ж відповідальний за країну тепер, коли Каддафі повалений і убитий? Навряд чи хтось із організаторів перевороту наважиться взяти на себе відповідальність за долі всіх без винятку громадян Лівії і, не дивлячись на племінні протиріччя, почати відновлення країни, догоджаючи одночасно всім. Природно, коли розгром організованого опору прихильників законної лівійської влади в особі Каддафі завершений, Захід постарається умити руки і перекласти відповідальність за встановлення миру в цій країні на плечі ООН. Виникає риторичне запитання: а чи зуміє ООН, яке неодноразово доводить свою неспроможність навіть при плануванні простих гуманітарних операцій, вирішити настільки складне питання, яким є лівійське врегулювання?
