Навіщо Україні «російський бізнесмен» на посту міністра оборони?
Перші кроки Дмитра Саламатіна, призначеного всього зовсім недавно на пост міністра оборони України з голови концерну «Укроборонпром», просто вражають. Враховуючи, наскільки цей пан далекий від армійських справ, варто було очікувати, що перший час у нього буде під зав’язку зайнято вивченням складного механізму, яким є Збройні сили, аналізом їх стану і системи життєзабезпечення, незліченних і кричущих проблем і пошуком шляхів їх вирішення.
Однак, схоже, ні стан озброєння і військової техніки, ні рівень бойової підготовки військ, ні знищуючі армію і флот соціальні проблеми нового главу Міноборони особливо не хвилюють. По крайній мере, не встигнувши запам’ятати дорогу до свого нового кабінету, новий міністр кинувся в бій за зовсім іншими, знайомим йому напрямами — все, що можна, продати, а що не можна, то від того хоча б шматок відщипнути і теж продати.
Перші розпорядження нового керівництва в екстреному порядку визначити землі, об’єкти, техніку і майно, які будуть виставлені на продаж, потрясли війська. Армію розпродавали всі без винятку міністри оборони, до цього людям в погонах не звикати. І, власне, до 20 річниці існування Збройних сил України все, що тільки можна було вилучити з майна і техніки, щоб це не вплинуло критично на і без того убогу обороноздатність держави, давно було вилучено і продано. В цих умовах перманентного стану розпродажу військові, як і вельми сумнівно захищена держава, жили лише очікуванням міністра, який нарешті перестане дивитися на армію як на дійну корову, а візьметься за її розвиток.
Але головна риса попередніх глав МО складалося, в тому, що вони шукали надлишки (часом знаходячи їх там, де ними, здавалося б, і не пахло), і заганяли їх комерсантам. Виняток становили лише, мабуть, деякі землі — при всьому прагненні глав Міноборони торгувати через хитромудрі схеми земельними ділянками, це був останній актив, яким володіє армія. Однак нині вперше стали «різати» по живому, наказуючи вилучати майно, об’єкти, землю і техніку у несучих службу підрозділів і частин, включаючи ті, які не збираються скорочувати ні в яких планах. Такого армія ще не знала.
Варто зауважити, що тепер нарешті стала зрозуміла таємниця перших заяв Саламатіна, який зовсім недавно бив себе кулаком в груди: «Ми проведемо тотальну ревізію всього того, що є!». Тоді, оскільки ця заява звучала в контексті обіцянок вирішити соціальні проблеми військових і припинити деградацію армії, довірливим слухачам здалося, що новий міністр хоче провести інвентаризацію, щоб зрозуміти, чого армії не вистачає для її розвитку. Виявляється, не вгадали — інвентаризація потрібна для того, щоб зрозуміти, скільки можна заробити на розпродажу.
Ще один цікавий момент стосується продажу земель Міноборони та комерційних талантів нового міністра. Попередній глава МО Михайло Єжель, як відомо, теж рвався торгувати землею. Кілька разів через Верховну Раду його команда намагалася протягти законопроект про те, щоб повноваження по такій торгівлі отримало безпосередньо Міноборони. Тоді, з відкриттям ринку землі в Україні, військове керівництво в лічені хвилини заробило би багато мільярдів. Втім, і без того вистачало спроб розпродати земельний фонд відомства, але, як відомо, далеко не завжди вони закінчувалися у колишнього адмірала вдало.
Як би там не було, парламент так і не пропустив цей закон. Цю помилку Єжеля, очевидно, і врахував Саламатін, який зрозумів, що залізо треба кувати, поки гаряче, і не чекаючи відкриття ринку землі намагається терміново розпродати землі через нинішні сумнівні схеми. Дійсно, чого чекати? Не факт, що Міноборони в результаті дадуть повноваження такої торгівлі, та й до самого відкриття ринку ще дожити треба.
Правда, у Дмитра Саламатіна, очевидно, є труднощі з розумінням сенсу військової служби. Недавно він пообіцяв, що «почнеться реальна робота, заради якої чоловіки йдуть служити в армію». Але проблема в тому, що торгівля землею, майном і технікою — це як би не зовсім головне завдання армії, навіть української. Чоловіки — по крайній мірі, основна їх частина, — йдуть в армію зовсім не для цього.
Не зайвим буде звернути увагу на ще одну заяву Саламатіна. За твердженням глави оборонного відомства, Міністерство оборони працює в найтіснішому контакті з «Укроборонпромом». «Напевно, такої щільної роботи не було ніколи за роки незалежності», — зазначив Саламатін. В цьому випадку ми теж сподівалися, що мова йде про переозброєння української армії, в якому вона настільки кричуще потребує. Виявилося, і тут ми промахнулися: цілком очевидно, що «співпраця» з недавно очолюваним самим Саламатін «Укроборонпромом» потрібна зараз військовому керівництву лише для того, щоб через нього реалізовувати відібрані у армії озброєння і військову техніку.
Куди не плюнь, скрізь торгашество.
Але бог з ними, з озброєннями і технікою. Дайте армії нормальний бюджет, і за пару років нові ОВТ можна закупити. Ще 3-5 років, і при знову таки нормальному фінансуванні можна навчити особовий склад ними користуватися. Біда в тому, що зараз пустити на аукціон пропонується активи «кузні кадрів» — військових вузів. Та ще й яких! Мова йде, як повідомляла «Хвиля», про Національний університет оборони України та унікальному військовому вузі — ЖВІНАУ, Житомирському Військовому Інституті ім. С.П. Королева НАУ (раніше ЖВІРЕ), що готує висококласних фахівців для військ ППО та космічної сфери .. На їх відновлення буде потрібно десятки років, якщо взагалі вдасться здійснити «бек ап».
Особливо дивує контраргументації на заперечення, що ніде буде готувати фахівців (а мова йде в т.ч. про вищу командну ланку — оперативно-стратегічного рівня, і фахівцях військ ППО, яких просто не стане де готувати в Україні). Мовляв, будемо готувати в Росії …
Ця заява просто бентежить. У якій Росії? Звичайно, з РФ Україну пов’язують стратегічні відносини, від яких нікуди не дітися, і ми трьома руками за плідну співпрацю та взаємовигідні відносини між Києвом і Москвою. Але подивимося правді в очі і запитаємо: нове військове керівництво хоча б телевізор дивиться і газети читає? За будь-якої української влади ми чуємо лише про «газові» та «торгові» війни між Україною і Росією, докори з приводу «неправильного» зовнішньополітичного курсу України (раніше — на НАТО, зараз і на ЄС), та є свідками безперервної інформаційної війни з боку північно-східного сусіда. І від цих партнерів керівництво МО України хоче критично залежати в плані підготовки найпотрібніших військових фахівців?
В будь-якій нормальній країні світу за такі «пропозиції» міністра і його оточення взяли б під білі ручки і супроводили в буцегарню. Бо це — державна зрада в чистому вигляді. А якщо згадати, що сам пан Саламатін все свідоме життя був громадянином Росії, і відносно недавно отримав український паспорт, то й зовсім нехороші думки просяться. Ті самі, які неминуче повинні порушити українську контррозвідку.
Нарешті, задамося останнім питанням: чи є у нового керівництва Міноборони якийсь запобіжник, який утримував би від бездумного розпродажу армії на шкоду обороноздатності держави? Згадавши недавні події, з гіркотою можемо констатувати: в деякій мірі, при нинішній владі таких запобіжників немає. Приклад перед очима — згаданий екс-міністр оборони Єжель. Вже скільки скандалів з явно корупційним душком прогриміло навколо Міноборони під час перебування його міністром — починаючи «продовольчими», і закінчуючи згаданими «земельними» та махінаціями з покупкою квартир для військових. СБУ і Генпрокуратура посилено займалися деякими з цих оборудок (на дуже багато сили не вистачило), рапортуючи про розтин, скажімо так, не зовсім законних схем.
І чим все закінчилося? Єжель нині — радник президента Януковича! Круте покарання, чи не так?
Так що нинішньому керівництву Міноборони явно нічого боятися. При цій владі якщо і постраждаєш «за корупцію», так тільки від нелояльності. А якщо служиш чесно господарю — в усьому іншому можеш бути нечесним до мозку кісток. Господар все спише.
