Російська балерина на службі Третього рейху
Навесні 1940 року в англо-французький штаб поблизу невеликого порту Нарвік граціозною легкою ходою ввійшла висока і дуже красива жінка. Блакитні очі і світле волосся відразу видавали слов’янське походження, а легкий характерний акцент явно свідчив про петербурзьке коріння відвідувачки. Відмовити красуні, яка представилася городянкою, в відвідуванні сера Клода Окінлека офіцери не змогли, сліпуча усмішка і вишукані манери пані підкорили всіх без винятку. Та й чому б не пропустити настільки милу особу в такий щасливий день. Німці в кількості близько двох тисяч осіб блоковані більш ніж двадцятитисячну армією союзників і незабаром будуть остаточно розгромлені. Ще трохи і Дітль ганебно переступить межу Швеції і буде інтернований. Перемога союзників здається очевидною. Війна за Норвегію майже закінчена, а слава про потужність англійських солдатів і талантах командування настільки велика, що місцеві жінки вже приходять привітати їх генерала.
Про те, що відбувався в кабінеті головнокомандуючого історія замовчує. Немає даних і про те, скільки разів відвідувала струнка довгонога красуня штаб, і чи були зустрічі поза його стінами, але раптом німецькому командуванню блокованої армії стали достеменно відомі всі плани і деталі наступальної операції Окінлека. В результаті Дітль зумів розгромити супротивника, і німці стрімко окупували північну країну.
Сьогодні у пресі можна зустріти серію шокуючих статей про те, що блискавичне захоплення фашистами країни вікінгів в 1940-му році пояснюється не стільки військовими талантами і тактичним мистецтвом німецького командування, і навіть не вдачею, а … допомогою радянської балерини.
Легенди про найбільш секретного агента, що коли-небудь діяв на території Норвегії, мають свою політичну підоснову. Однак розглянемо спочатку офіційну точку зору Європи на події 40-го року, що розгорнулися в Нарвік. Як повідомили представники британських спецслужб, виною скандального провалу англо-французьких військ в північній країні, стало зовсім не невміння сера Окінлека і підлеглих йому офіцерів, а підступні дії радянської шпигунки Марини Лі.
Марина Олексіївна Лі, в дівоцтві Губоніна, за відомостями радянських архівів, народилася в 1902 році в Санкт-Петербурзі. Молодою дівчиною Марина поступила в балетне училище і освоїла це мистецтво. Краса і молодість дозволили дівчині виїхати за кордон, що в роки сталінського режиму було практично неможливим. Норвежці впевнені, що поїздка і навіть сам шлюб спочатку були легендою радянської розвідниці для виконання поставленого перед нею завдання. Норвезький чоловік Марини був комуністом, проте це не заважало йому мати власний успішний бізнес. В результаті чого Марина Лі покинула свого чоловіка, історія замовчує, однак ще в 1936-1937 роках вона з гастролями приїжджала в Радянський Союз. Крім того, поїздки проходили і по неспокійній Європі. Достеменно природа таких концертних турів не відома, проте більшість дослідників схиляються, що саме в цей період і здійснювалася агентурна діяльність балерини.
За твердженням окремих істориків, уже в 1938 році Лі активно співпрацювала з Бео Бенеке, тому до моменту зустрічі з офіцерами британського штабу це був уже досвідчений і дуже хитрий розвідник. Матеріали, представлені МI 5, свідчать про те, що щомісяця Марина Олексіївна отримувала гонорар від німецьких спецслужб за свою діяльність, причому називається конкретна сума в п’ять тисяч песет. З одного боку, докази, наведені Великобританією, досить переконливі, але з іншого, у позиції англійців є серйозні суперечності.
Отже, як доказ агентурної роботи Марини Лі в інтересах Третього Рейху представлені свідчення відразу трьох іноземних шпигунів. Кожен з них був допитаний спецслужбами або в момент викриття, або перевербування. Так, Герте ван Війк розповідав на допиті про якусь російську шпигуну, дуже привабливу, що мала шведський паспорт. Саме від ван Війка були отримані відомості про ім’я та національну приналежність шпигунки. Подібні відомості надав і фон Фінкельштейн, а також Джон Долар. Всі троє називали загадкового агента російським ім’ям Марина, вказували на її сліпучу зовнішність, радянське походження і зв’язок з гітлерівською Німеччиною.
З чуток, довіряти яким навряд чи можна, російській балерині навіть мали намір вручити нагороди за заслуги перед Третім Рейхом, однак цьому завадила відсутність у неї підданства. Нібито сам Гітлер займався цим питанням. Такі розповіді недостовірні тільки тому, що німецький паспорт насправді у балерини Марини Лі все ж був. Крім того, документальних доказів з цього факту не було представлено світовій спільноті.
Версія про причетність радянської агентури до окупації Норвегії та військовому краху союзницької компанії Великобританії і Франції не витримує критики. В висловлених припущеннях дуже багато суперечностей, які можна виявити при найближчому розгляді питання. Почнемо з самого початку цієї дивної історії перемоги радянської жінки над потужною армією двох держав. Дійсно в СРСР існувала гарна балерина Марина Губоніна, яка вийшла заміж за норвежця і виїхала з ним на його батьківщину. Не можна також заперечувати той факт, що гастролі молодої жінки і знання нею шести іноземних мов робили балерину відповідною кандидатурою для секретної фашистської або радянської місії. Однак якщо хоча б на хвилину припустити, що документи були дійсно викрадені і передані Дітлю, виникає безліч невирішених питань. Так, абсолютно незрозуміло, яким чином розголошення плану одиночної операції настання стало причиною розгрому союзницької армії і остаточної окупації Норвегії. Також виникають обґрунтовані сумніви в реальності зберігання документів, здатних повернути хід усієї війни в штабі без належної охорони.
Наштовхує на певні роздуми явне небажання британської розвідки з’ясувати місце розташування підступної шпигунки після 1945 року, щоб залучити її до справедливого покарання за таке підступне злодіяння. Затвердження представників МI5 про те, що слід загадкової балерини втрачається задовго до закінчення війни, просто неспроможне, оскільки в 1954 році нею спільно з найвідомішим в Європі Мігелем Новарро була відкрита школа танців. Не знаходить пояснення і відсутність в архівах фотографій фатальної красуні. Такий факт, як повне зникнення зображень людини, зазвичай характерний для секретних агентів самої Великобританії. Фотографії такої відомої людини як Марина Лі в будь-якому випадку повинні були зберегтися, а їх відсутність може означати лише небажання британської розвідки відкривати обличчя таємничої героїні. Слова представників МI5 про відсутність будь-яких відомостей про подальшу долю Марини Олексіївни легко можна спростувати дані про те, що останньою країною її перебування була Іспанія. У Барселоні відома балерина і померла на сімдесят четвертому році життя в 1976 році.
Чому ж європейська громадськість з такою насолодою впивається неспроможною легендою про те, що радянська шпигунка дозволила Гітлеру окупувати Норвегію? Якщо проаналізувати політичну ситуацію в сучасній Європі, стає ясно, що це всього лише чергова спроба перекласти провину за розв’язану Другу Світову не тільки на фашизм, а й на радянський режим. У більшості західних газет до опублікованих даних додаються багатослівні здогади про те, що Марина Лі могла діяти не тільки за дорученням Бенеке, а й по таємному розпорядженню Сталіна. Для додання цієї абсурдної думки переконливості нерідко розповідають про нібито особистому знайомстві великої балерини з Йосипом Віссаріоновичем, а також згадують про міжнародну угоду територіального розділу між СРСР і Німеччиною в кінці 30-х років.
Проте, згадуючи сталінські репресії, а також політику приховування фактів СРСР післявоєнного періоду, залишається лише дивуватися тому, що радянський розвідник, який має такий компрометуючий країну матеріал, вільно доживає в Іспанії до глибокої старості. Показання фон Війка, фон Фінкельштейні і Дж. Долара також не можна вважати незаперечним доказом зв’язку Марини Лі з німецькою розвідкою, так як самі британці отриманими даними не довіряли ні по одному з пунктів.
Однак якщо подивитися більш детально на результат поразки союзницьких сил на території північної країни, можуть з’явитися певні сумніви в правдивості офіційної точки зору англійців і достовірності їх доказів. Так, після ганебного розгрому двадцятитисячного загону під командуванням Окінлека, у Великобританії стався великий урядовий переворот. В результаті відставки Чемберлена до влади прийшов Вінстон Черчілль, який уже мав у той час чималий вплив у вищих ешелонах влади. Нелогічну поведінку спецслужб і їх відверте небажання розслідувати злочини нацистської злочинниці Лі, який її сьогодні показують в пресі, можуть свідчити також і про те, що жінка, найімовірніше, працювала на певні сили самій Великобританії. Однак цей факт — лише здогад, хоча і не єдиний серед дослідників.
