Самохідний міномет AMOS. Шведсько-фінська «двостволка»
Найбільшою проблемою мінометів на всіх етапах їхнього існування була мобільність. Розрахунок міг не завжди встигав згорнутися і піти з позиції, тож саме через це іноді потрапляв під ворожий вогонь. З розвитком техніки з’явилася можливість встановлення мінометів на самохідні шасі, але і від цього було менше користі, ніж хотілося б. Цього разу «накапостили» засоби виявлення — мінометна міна має порівняно невелику швидкість і специфічну траєкторію польоту, через що противнику стає легше виявити позицію мінометників за допомогою радіолокаційних станцій. Відповідно, після виявлення, незабаром йде удар у відповідь. Вихід був очевидним: зменшення часу на підготовку до стрільби, а головне, швидкий відхід з позиції; поліпшення скорострільності міномета й збільшення швидкості руху боєприпасу.
Швеція і Фінляндія в особі компаній BAE Systems Hagglunds і Patria Weapon Systems відповідно наприкінці 90-х років вирішили спільними зусиллями вирішити всі проблеми самохідних мінометів одночасно. Завдання було, м’яко кажучи, непростим, але обидві фірми з нею впоралися. Обов’язки розподілили наступним чином: фіни роблять самі міномети, а шведи — гарматну башту та супутні системи. Проект назвали AMOS (Advanced MOrtar System — Мінометна система майбутнього). У якості шасі для самохідного міномета спочатку вибрали 8-колісний бронетранспортер виробництва Patria, а згодом башту AMOS встановили на шасі бронеплатформи CV90.
Спочатку створювалося два прототипи гарматної башти. Обидва вони мали по два міномети калібру 120 міліметрів. Усі їхні відмінності ґрунтувалися на тому факті, що зразок «A» мав міномети з дульним заряджанням, а міномет прототипу «B» заряджався з казенної частини. Крім особливостей системи заряджання, були значні відмінності у дальності стрільби: казнозарядний міномет бив на три кілометри далі, ніж дульнозарядний. Таким чином, максимальна дальність бою AMOS на цьому етапі досягла 13 кілометрів. Полігонні порівняльні випробування двох башт-прототипів проводилися на бойових машинах з колісним шасі. Дальність, зручність заряджання і деякі інші переваги прототипу «B» досить швидко не залишили сумнівів, яка з версій AMOS стане основою для серійної бойової машини. Вежу з казнозарядними мінометами встановили на шасі CV90 — шведської перспективної єдиної платформи для цілого сімейства бронетехніки. У черговий раз башта «B» підтвердила свою спроможність. Одночасно з цим вдалося з’ясувати й поведінку гусеничної платформи при встановленій на ній гарматної башти.
Система AMOS, так само як й інші міномети, у першу чергу, призначена для ведення вогню із закритих позицій. З цієї причини башта має тільки протикульове бронювання. Проте, конструктори передбачили й можливість стрільби прямою наводкою: вертикальна наводка обох мінометів можлива у межах від -5 до +85 градусів. Наведення по горизонталі забезпечується обертанням башти; «мертвих» зон при цьому немає. Міномети оснащені напівавтоматичною системою заряджання, завдяки якій можна зробити чергу з десяти пострілів протягом чотирьох секунд. Для самооборони на башті встановлюється 7,62-мм кулемет. Міномети можуть використовувати всі типи 120-міліметрових мінометних мін, які передбачені стандартами НАТО, у тому числі й керованих. Слід відзначити, через особливості балістики існуючих мін та деяких моментів «анатомії» міномета на зв’язці AMOS + CV90 максимальну дальність стрільби довелося зменшити з тринадцяти до десяти кілометрів. На початку випробувань нові спарені міномети могли здійснювати сумарно лише 10-12 пострілів на хвилину. Доопрацювання автомата заряджання згодом дозволила довести цей показник до 26 пострілів на хвилину.
Мабуть, найскладніша частина бойової роботи мінометники — розрахунок параметрів пострілу, таких як кут піднесення. До складу бойового модуля AMOS входить обчислювальна апаратура, що дозволяє порівняно швидко робити наводку мінометів. Також обчислювач може здійснити наводку при стрільбі у русі на швидкості до 25-30 км/год. У такому випадку ефективна дальність стрільби скорочується до п’яти кілометрів. Але головною новою можливістю самохідного міномета, якою «вихваляються» розробники, є підготовка до стрільби на ходу. Іншими словами, всі необхідні розрахунки та наведення мінометів можна робити під час руху. Потім слідує коротка зупинка, серія пострілів і машина продовжує далі рухатися. Стверджується, що точність при такому способі ведення вогню не гірша, ніж при стрільбі з повністю нерухомого положення. Вочевидь, для подібного ведення вогню обчислювач повинен «знати» координати цілі і координати місця, звідки самохідка стрілятиме. При нинішньому найширшому розповсюдженні систем супутникової навігації це виглядає реальним.
В якості боєприпасу до системи AMOS, як уже говорилося, може використовуватися будь-яку міну калібру 120 мм натовського стандарту. Осколково-фугасний боєприпас забезпечує надійне ураження живої сили противника, незахищеної та легкоброньованої техніки. При прямому влучанні у більш важку техніку можливе нанесення серйозних ушкоджень, однак це скоріше виключення, ніж правило. У перспективі можливе створення інших типів мінометних мін, наприклад, термобаричних. Однак поки використовуються тільки осколково-фугасні боєприпаси.
Фінсько-шведське співробітництво у створенні мінометної системи AMOS закінчилося тим, що у другій половині двотисячних років до складу збройних сил обох країн надійшло кілька самохідних мінометів. Фінляндія у 2006-м замовила 24 самохідки AMOS, загальна вартість яких перевищила цифру у сто мільйонів американських доларів. Швеція була «економнішою» і трохи згодом замовила лише два десятки мінометів. Шведське замовлення цікаве не тільки кількістю: перші два десятки AMOS встановлюються на шасі CV90, але у перспективі «носієм» мінометної башти може стати платформа SEP, що розробляється на даний час.
Для тих замовників, які вважають два міномета надмірністю, була створена модифікація бойового модуля під назвою NEMO (NEw MOrtar — Новий міномет). NEMO, на відміну від AMOS, має тільки один ствол. Інші відмінності бойової машини так чи інакше пов’язані з цим фактом. Що цікаво, самохідний міномет NEMO виявився більш популярним і успішним, ніж вихідний AMOS. Свій інтерес до двоствольного міномету, крім Фінляндії та Швеції, проявила тільки Польща, та й то, вона вже не перший рік ніяк не визначиться зі своїми намірами щодо його 1закупівлі. На поставку NEMO, у свою чергу, вже укладено декілька контрактів. Саудівська Аравія замовила 36 модулів NEMO, Словенія зажадала отримати дві дюжини самохідних мінометів, а Об’єднані Арабські Емірати — 12 башт. Причому, Аравія буде самостійно встановлювати башти NEMO на шасі плаваючих БТР, а ОАЕ — на патрульні катери. Дуже цікавий спосіб застосування для міномета.
Як бачимо, модулі AMOS і NEMO можуть встановлюватися на різні шасі. Зокрема, Польща збирається ставити їх на бронетранспортери KTO Rosomak. Самі розробники мінометів стверджують, що їхні башти можна також встановлювати на шасі англійської бойової машини піхоти FV510 Warrior і навіть на російську БМП-3. Для монтажу башти з мінометами особливих змін конструкції не потрібно. З такими невибагливими вимогами до «носія» у систем AMOS і NEMO можуть бути хороші перспективи. Їхнє майбутнє залежить тільки від бажання потенційних замовників.
