Кузькіна-мати і радянська цар-бомба

П’ятдесят років пройшло з тих пір, як на Новій землі був проведений вибух термоядерної бомби величезної потужності. Навіть сьогодні не можна однозначно дати оцінку цій події без розгляду ситуації, що передує цій демонстрації сили Радянським союзом.
Друга світова війна закінчилася. Народ-переможець приступив до відновлення країни. Але подальший розвиток світових подій змусило країну, найбільше постраждалу від фашистської навали, знову задуматися про свою безпеку.
Вже в березні 1946 мова британського лідера Черчілля у Фултоні, який звинуватив СРСР у необмеженій експорті своїх ідей і впливу в країни світу, привела до початку «холодної» війни.
У вересні 1947 року на нараді компартій озвучено спільну думку, що світ розділився на два протиборчі табори: лідером імперіалістичного визнані США, антиімперіалістичний очолив Радянський союз.
В результаті погіршення взаємин між колишніми союзниками минулої війни, керівництвом СРСР в 1948 році розпочинаються здійснюватися заходи з обмеження вільного пересування між окупаційними зонами східній і західній частині Німеччини.
Освіта НАТО в 1949 році значно зміцнив позиції блоку, очолюваного Вашингтоном. Члени, сформованого союзу (США, Великобританія, Люксембург, Франція, Канада, Нідерланди, Португалія, Італія, Данія, Бельгія, Ісландія, Норвегія), домовилися про спільні дії в разі агресії. Ніхто і не сумнівався, що агресором виступали країни радянського блоку.
У 1949 році СРСР пройшли випробування атомної бомби.
Починаючи з 1950 року, за вказівкою президента США Трумена, форсується розробка нового і потужного зброї — водневої бомби. Трумен проводить через конгрес рішення про значне збільшення фінансування на військовий мети. У цьому ж році Трумен, погрожуючи застосувати в Кореї атомну зброю, дає зрозуміти СРСР, що вже має зброю небаченої потужності.
У лютому 1952 році Черчілль офіційно повідомляє МРОВ спільноті про створення атомної бомби. І в листопаді цього ж року на атолі Еніветок американцями був здійснений вибух першого термоядерного заряду. Пристрій не було бомбою і являло собою конструкцію, наповнену рідким дейтерієм і розміщену в триповерховому будинку. Потужність вибуху становила 10 мегатонн. Потік нейтронів виявився настільки великим, що фізикам, які беруть участь у цьому проекті вдалося при дослідженні продуктів вибуху відкрити нові трансуранові елементи: ейнштейній і фермій. Експеримент щодо вибуху заряду був посередником кроком американських вчених зі створення водневої зброї.
Радянським вченим 12 серпня 1953 вдалося здійснити вибух реального водневого заряду. В експерименті була застосована унікальна схема, запропонована А.Д. Сахаровим — так звана «слойка», а в якості пального використаний літій у вигляді твердого хімічної сполуки. Застосування літію дозволило значно збільшити потужність заряду. Велике значення мав і той факт, що заряд був готовий до транспортування — тобто представляв собою вже реальну бомбу. Успіху передувала ідея радянських учених-фізиків: Ю.Б. Харитона, І.І. Гуревича, Я.Б. Зельдовича і І.Я Померанчука, викладена ще в 1946 році, і яка полягала в наступному:
— В ролі детонатора вибухової реакції необхідно використовувати атомний вибух;
— Ядерна реакція в дейтерії в разі створення високої температури всієї маси буде протікати не затухаючи;
— Потужність вибуху буде значно збільшена при створенні найбільшої щільності дейтерію;
— Для посилення ядерної детонації необхідна розробка масивної оболонки.
Оскільки ця ідея виникла при вивченні джерела енергії зірок, вона не була засекречена і зберігалася в архівах Курчатовського інституту. Керівництво країни, запропонований проект, не зацікавив, але даний факт є підтвердженням того, що радянськими вченими не викрадалися секрети західних вчених в галузі розробки новітньої зброї (як стверджують досі американські засоби масової інформації). Ще один факт підтверджує хибність твердження про першість США в розробці водневої бомби. У 1950 році американські фізики визнають помилковим напрямок по водневій бомбі, яким вони займалися в період 1942-1950 рр.. Суть, як виявилося, безперспективних розробок в тому, що заряд був контейнер циліндричної форми, заповнений рідким дейтерієм (на сленгу розробників «труба») і така конструкція виявилася непрацездатною.
У 1948 році радянські вчені, на підставі наявної у них інформації про роботи американців в області створення водневої бомби, виробили основні ідеї, визначили шляхи вирішення поставленої урядом завдання щодо якнайшвидшого створення термоядерної зброї.
Саме з ім’ям Сахарова пов’язаний розробка нової технології по створенню термоядерного пристрою. Вчений запропонував конструкцію, що складається з чергуються шарів важкого речовини U (238) і легкого (тритій і дейтерій), названу «слойкою».
Розроблялися паралельно два варіанти створення зброї — «труба» і «слойка». Оскільки у варіанті з «трубі» використовувалися ізотопи водню в їх рідкої стадії — дослідники прийшли до спільної думки про безперспективність цього рішення. Проблема полягала в тому, що нейтрони занадто розносили енергію по «трубі», а не концентрувалися в одному місці. Тому саме проект «слойка» став основою проекту по успішному випробуванню термоядерного заряду в 1953 році.
«Слойка», що пройшла випробування в 1953 році, мала ряд недоліків:
— Велика кількість і висока вартість використаного тритію;
— Заряд мав обмежений термін живучості (не більше півроку).
Розробники розуміли, що для удосконалення бомби потрібно знайти спосіб максимального стиснення термоядерного пального (атомне обтиснення). І вихід був знайдений. Його запропонував у своїй записці Я.Б. Зельдович: для максимального атомного стиснення пального необхідно застосувати атомний вибух. Потім схему допрацювали: стиснення головного заряду повинно здійснюватися за рахунок впливу продуктів самого вибуху і конструкційних матеріалів. Для цього використовувався масивний кожух, що дозволяє здійснити посилення стиснення заряду за рахунок відбиваються від кожуха частинок.
Робота над термоядерним зброєю призвела до виникнення багатьох наукових і технічних дисциплін, наприклад, фізики високих температур і тиску. Також великий стимул для розвитку отримали математичні дисципліни, оскільки для розрахунків потрібно нове математичне забезпечення. Інститут прикладної математики здійснював розробку математичних програм і розрахунки по них.
Колективи вчених, що займаються різними аспектами створення термоядерної зброї, працювали дружно, з ентузіазмом, використовуючи спільний «мозковий штурм» при вирішенні проблем.
До середини 1955 року були завершені основні розрахункові роботи та спеціальні підприємства приступили до виробництва самого виробу. Роботи проводилися з високою точністю і використанням найсучасніших матеріалів. Для зниження потужності вибуху частина термоядерного пального була замінена на інертна речовина. Це було пов’язано з необхідністю забезпечення безпеки літака, який доставляв бомбу до місця вибуху, а також у зв’язку з тим, що в 70 кілометрах від випробувального полігону знаходився житловий містечко.
У 1955 році 22 листопада радянськими вченими був випробуваний новий зразок заряду, який не містив тритій. Можна з упевненістю сказати, що після цього успішного випробування Радянський союз володів недорогим, термоядерною зброєю, яке можливо транспортувати в будь-який куточок землі.
Гонка озброєння, здійснювана двома протиборчими таборами, політичні розбіжності по великому колу світових питань, призвели до того, що керівництвом Радянського союзу було прийнято рішення демонстрації військово-промислової могутності держави за допомогою здійснення самого великого вибуху в історії. Місцем вибуху стала Нова земля. Бомбу назвали «Цар бомбою» (за прикладом Цар-гармати, Цар-дзвона). У підготовці до вибуху брали участь високопрофесійні фахівці. Літак, який повинен був доставити бомбу до місця вибуху, було реконструйовано, оснащений необхідним обладнанням та захисними засобами. Пілоти пройшли спеціальну підготовку. Ніхто не міг дати гарантію льотчикам благополучного повернення після скидання бомби. Навіть вчені, які прораховували всі можливі варіанти наслідків від вибуху такої потужності, не могли точно сказати про те, що реально відбудеться. Фахівці побоювалися, що після вибуху може виникнути неконтрольована термоядерна реакція в атмосфері.
Вранці 30 жовтня з військового аеродрому злетів літак, що несе термоядерну бомбу. Потужність бомби становила 50 мільйонів тонн тротилу. За паралельного курсу летів літак-лабораторія.
При підльоті до місця вибуху спрацювала автоматика і бомба, відірвавшись від корпусу літака, пірнула в сіре місиво хмар. Для того, щоб дати можливість літакам подалі відійти від місця вибуху, бомба була забезпечена парашутом. Вибух стався на висоті 4000 метрів над землею в 11 годин 32 хвилини. Очевидці розповідали, що початок вибуху супроводжувалося потужною світловий спалахом, цей нестерпно яскравий колір заповнив весь простір, а знизу з’явився величезна куля оранжевого кольору, який поступово перетворювався на гігантський гриб, який, здавалося, втягував у себе всю землю. Електромагнітні хвилі, викликані вибухом, відключили радіозв’язок, і спостерігачі протягом години не могли зв’язатися з екіпажем літака-носія. Спалах від вибуху було видно на відстані 200 кілометрів від епіцентру. У кинутому селищі, розташованому на відстані 400 кілометрів від епіцентру, були вирвані дерева, вибито скло і знесені дахи будинків. Тричі вибухова хвиля обігнула земну кулю.
Натхнені результатом вибуху «Цар бомби» «сахаровци» запропонували Хрущову проект підводного вибуху в Атлантиці (кодова назва «Армагеддон»). Передбачалося, що вибух викличе гігантську хвилю, яка змете з лиця землі частину американських міст. Хрущов подумавши, відмовився від цієї ідеї.
Тепер, коли минуло п’ятдесят років, можна сказати, що вибух не тільки продемонстрував світу наукову і військову міць радянської держави, але й був мудрим політичним рішенням, що дозволив запобігти початку третьої світової війни. Не виключено, що завдяки саме цій події п’ятдесятирічної давності, пострадянські держави існують як самостійні країни.