Перемир’я без примирення: що буде після 27 червня?

У п’ятницю спливає період перемир’я, оголошеного Верховним Головнокомандувачем, Президентом Петром Порошенко. Далі глава Української держави повинен чітко показати, як він збирається вигравати війну на Сході, вважають експерти.

Петро Порошенко закликав українців обрати його Президентом у першому турі, що повинно було, за його словами, швидше покласти край війні. Проте досі невідомо, яким чином він збирався досягти поставленої мети.

Третій тиждень спливає після інавгурації Президента, а його дії не дають нам однозначної відповіді про конкретні плани вирішення конфлікту на Сході. З одного боку, Порошенко заявляє про безкомпромісність боротьби з сепаратистами. З іншого — він не провів якісних змін у керівництві силових відомств, керівництві антитерористичної операції. Поки залишається невирішеним питання поліпшення забезпечення українських військових і координація дій різних підрозділів. Але більш дискусійною стала ініціатива Президента про тижневе перемир’я. Як і прогнозувалося, бойовики ігнорують мирні ініціативи Президента і продовжують вести вогонь.

Невдоволення пацифістикою глави держави наростає з кожним днем. Після того, як під Слов’янськом збили вертоліт з 9-ма українськими силовиками на борту, Петро Порошенко заявив про можливе дострокове припинення перемир’я. Втім, його слова починають сприймати, як «китайські попередження», які не мають наслідків. Як далі розвиватимуться події, «Коментарям» розповіли експерти.

Леонід Поляков, військовий експерт

Якщо Захід не здійснить санкцій, які суттєво вплинуть на економіку Росії, то ситуація залишатиметься без змін. Росія продовжить дестабілізувати Україну: підтримувати терористів, організовувати провокації, як і минулими вихідними у Харкові та Одесі.

Москва не буде зупинятися. Вона і надалі називає українців «фашистами», зомбує своє населення на війну, що призведе до появи нових найманців на території України. Це буде тривати до того моменту, допоки Росія не знайде ще якийсь шлях підірвати українську економіку і посіяти тут хаос на якісно іншому рівні. Не виключено, що Кремль захоче військовим шляхом вирішити питання поставок Криму через Запорізьку та Херсонську області. Тобто можна очікувати пряму агресію.

Нашим збройним силам цілком реально вдасться придушити сепаратистський рух, якщо тільки не буде прямої агресії з боку Росії. Потрібно тільки продовжувати розпочате Порошенком: налагоджувати діалог з легальними представниками місцевої еліти Сходу, назвемо їх так, нарощувати гуманітарну допомогу населенню в зоні бойових дій, стимулювати економіку регіону до розвитку і паралельно поширювати зону контролю урядових сил. Тільки це слід робити швидше, ефективніше і більше дбати про резонанс на міжнародній арені, залучаючи союзників. Поодинці буде важко воювати проти Росії.

Олександр Майборода, в.о. директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Кураса

Постійні розмови про необхідність збереження миру і життів людей призводять до ще більших жертв. Згадайте, з чого все почалося. З захоплень п’яною шпаною адміністративних і військових об’єктів. Вартові не відкривали вогонь, хоча мали це зробити за військовим статутом. У результаті це призвело до колосальних жертв.

Далі все залежить від того, наскільки волі вистачить у нашого Президента. Наскільки він і його бізнес залежимо від Росії. Важливо, чи здатні наші ЗМІ мобілізувати суспільство на війну з агресором. Адже потрібно говорити не тільки про можливі жертви, а й те, що за незалежність треба заплатити певну ціну.

Багато залежить від того, як поведе себе українська еліта. Вона свого часу обібрала суспільство. Нехай тепер шукають кошти на озброєння! Нехай скинуться, віддячать людям, які дозволили їм стати багатими.

Зрозуміло, Путін продовжує підтримувати бойовиків, принижувати Україну і доводити її неспроможність. Він прагне довести на практиці свої ж слова — української держави як такої немає. Українському народові та його еліті за будь-яку ціну потрібно довести зворотне. Діяти за принципом: перемог без жертв не буває.

Сергій Головатий, народний депутат I-VI скликань

Рішення Головнокомандувача не може бути критикованим. Його треба сприймати як єдино правильне за теперішніх часів. Не потрібно критиканства, пліткування, давати коментарі аматорів. Треба прийняти, що мирний план — це умова, без якого не можна обійтися. А далі два шляхи: або вирішення проблеми мирним шляхом, або йти на знищення ворога. Як буде — я не знаю. Все в руках нашого Верховного Головнокомандувача. Це його особиста відповідальність. Вище нього немає.

Треба усвідомлювати, що війна Росії проти України триває. Ознак її припинення не видно. Але ми обов’язково переможемо — з Донбасом, а в перспективі і з Кримом.

Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України

За всіма ознаками, і терористи, і російський спецназ не мають наміру вгамуватися. Це означає, що мирне врегулювання не входить в мирні плани Путіна. Порошенко, очевидно, сподівався примирливо-дипломатичним ходом показати, що Україна робить все для вирішення ситуації. І досить було дати три дні на припинення вогню і виведення збройних людей з території України.

В України немає іншого виходу, як завершити АТО і відновити правопорядок в східних областях. Думаю, далі операція буде проводитися більш інтенсивно і рішуче. Сили для цього є. Не треба враховувати всілякі провокації, заперечення російської сторони. Якщо мирні жителі застосовують зброю, грабують місцеве населення і поводяться, як варвари, їх треба розглядати, як кримінальних злочинців, і діяти відповідно. Другої Чечні на Донбасі не буде. Занадто мала підтримка терористів місцевим населенням.

Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства

Потенціал «голуба миру» Порошенко вичерпає 27 червня. Далі він завдає удару. Адже ми вже бачимо, що диверсанти перетворюють на зону бойових дій Харків, Одесу, Запоріжжя.

Жодного разу не вдалося утихомирити міжнародного агресора. Добре, що мирному населенню дозволили виїхати із зони конфлікту. Є час створити ще кілька батальйонів, ударних груп, краще озброїти людей, показати світовій спільності, що ми країна цивілізована. На цьому все. Розраховувати, що Путін піде на примирення — утопія. Далі буде війна. І війна довготривала.

Щоб Росія відмовилася від своїх планів, треба, щоб в ній щось кардинально змінилося. Наприклад, Росія розвалилася. Поки ж вся російська еліта вважає, що в Україні потрібно ввести війська. Вони хочуть воювати. Їхній Ізборський клуб (збори російських експертів, які підтримують і обґрунтовують політику Путіна. — ред.), аналог гітлерівського Ананербе (організація в гітлерівській Німеччині, яка вивчала «спадщину німецької раси». — ред.), чітко вибрав напрямок — потрібно захопити Україну. У цьому клубі зібралася вся нинішня російська еліта: Алфьоров, Глазьєв, Охлобистін. Вони хочуть воювати, і це бажання зашкалює. Інтервенція вже йде у формі нелінійної мультивійни. І дуже висока ймовірність того, що Путін піде війною відкрито. Приводом може послужити якась потужна провокація. Її можуть організувати за допомогою, наприклад, священнослужителів Московського патріархату. Адже ми знаємо, що монастирі МП переповнені агентами ГРУ і Зовнішньої розвідки Росії.

Віталій Кулик, політолог

Буде відновлена активна фаза АТО. Будуть завдаватися удари по опорним базам бойовиків, а потім повертатися до точкових домовленостям про припинення вогню на певних територіях. Рішення повинні бути прозорими і публічними. Мова повинна йти про коридори для біженців, вирішення питань продовольчої безпеки, діяльності комунальних служб, звільнення заручників, виведення російських бойовиків. Треба ставити питання до так званого політичного крила бойовиків: наскільки вони готові навести порядок серед своїх прихильників і чи відповідають за власні слова. Ми ще чітко не почули, чого вони конкретно хочуть.

Рейтинг Президента високий. Запас міцності у нього є, але потрібно показати ефективність. Насамперед, у налагодженні нормального життя на територіях, які силовики взяли під контроль. Тоді Порошенко отримає кредит довіри на подальші дії. Поки я бачу хаотичність рішень щодо призначень у силовому блоці, відновленні контролю кордонів, переозброєнні, покарання винних у закупівлях неякісних товарів для армії.