Операція «Туман» — провал «Цепеліна»
Зовсім недавно був знятий гриф «цілком таємно» з однієї з операцій періоду Другої світової війни, яка мала кодову назву «Туман». Ідея проведення радіо-гри з’явилася відразу ж після того, як стало відомо про намір німецького диверсійно-розвідувального органу «Цеппелін» організувати замах на життя Й.Сталіна. Ідея замаху належала самому Гітлеру. Шелленберг, начальник головного управління імперської безпеки Німеччини, в своїх мемуарах писав про те, що в 1944 році про проведення секретної операції йому повідомив Ріббентроп, попередивши про те, що вона міститься в повній секретності, і знають про неї тільки сам Гітлер, Гіммлер і Борман .
Гіммлер прийняв рішення відправити до Москви двох агентів, яких передбачалося забезпечити вибуховою дистанційною технікою. Планувалося, що бомба повинна бути встановлена в машині, яка возила самого Сталіна. Здійснити акцію фашисти хотіли, використовуючи знайомство диверсанта з водієм спецгаража. Однак задум не вдався, а що сталося з лазутчиками, німцям так і не вдалося дізнатися.
Тому була зроблена нова спроба. В цей раз вбити вождя було наказано Петру Тавріну, справжнє прізвище якого була Шило, і який був запеклим рецидивістом. Йому двічі вдавалося втекти з-під варти, і стільки ж разів він змінював прізвище. Навіть незважаючи на те, що Таврін знаходився в розшуку, йому неодноразово вдавалося займати дуже значимі посади, в тому числі і слідчого Воронезької обласної прокуратури. У 1941 році Тавріна призвали до лав Червоної Армії, а через рік він добровільно здався фашистам і відразу ж потрапив у руки німецької розвідки. У 1943 році його привезли до Берліна і представили начальнику «Цепеліна», яким був Грефе Гейнц. Підготовку диверсанта проводили за особливою програмою в «Цеппелін-Норд», який перебував спочатку в Пскові, а потім в Ризі. У його навчанні активно брав участь і Отто Скорцені, досить відомий фашистський терорист.
З метою конспірації Таврін жив у Пскові. На цей же час припадає його знайомство зі своєю напарницею за завданням і майбутньою дружиною Лідією Шилової, яка повинна була виконувати функції радистки.
Таврін отримав фіктивні документи майора, Героя Радянського Союзу та заступника начальника контррозвідки «СМЕРШ». А Шилова отримала документи молодшого лейтенанта того ж відділу.
Для того, щоб перекинути диверсантів через лінію фронту, на заводі «Мессершмідт» був спеціально виготовлений літак «Арадо-232». Цей літак використовували тільки в разі нічних польотів для висадки диверсійних груп на радянській території, при цьому він абсолютно не потребував спеціально підготовленому майданчику. Машина була обладнана 12 парами ковзанок-гусениць, мають каучукове покриття, що давало можливість здійснювати посадку навіть в болотистій місцевості.
5 вересня 1944 Таврін і Шилова були перекинуті в Смоленську область. Проте льотчики не зуміли зорієнтуватися в темряві, тому вибрали невдалий майданчик для висадки. Літак був тричі обстріляний радянськими артилеристами, що призвело до займання одного з двигунів. Тому льотчики були змушені здійснити аварійну посадку. З літака відразу ж викотили мотоцикл, на якому й поїхали на світанку Таврін з Шилової. Льотчики, не бажаючи привертати зайвої уваги, порушили інструкцію, вирішивши не підривати літак. Незабаром їх спіймали. Один з них був убитий в перестрілці.
Заарештовані льотчики на допитах показали, що вони є співробітниками німецької розвідки, а також і те, що були попереджені про особливу важливість успішної перекидання Тавріна на радянську територію. У 1945 році весь екіпаж німецького літака був засуджений до розстрілу.
Тавріна і Шилову заарештували і доставили в Москву. Під час обшуку у них було виявлено спец-апарат «Панцеркнаке» з 9 набоями. Пізніше було встановлено, що заряди ці мали калібр 30 міліметрів, довжину 17 сантиметрів і вагу 235 грамів і були бронебійно-фугасними гранатами кумулятивного дії, які здатні вразити ціль на відстані близько 300 метрів. Апарат мав дистанційне керування. Апарат був виготовлений таким чином, що легко поміщався в рукаві пальто. Також було виявлено кілька пістолетів, серед яких і «Скотт» з 15 розривними кулями з швидкодіючим отрутою. Також диверсанти мали при собі магнітну міну з дистанційним підривником.
Крім того, при арешті у терористів були виявлені таблиці з кодами і шифри, а також способи оповіщення, розроблені спеціально на випадок провалу. Пізніше вдалося встановити і ще одну особливість шифровки, обережність, про яку знав тільки Таврін. Як виявилося, перед закиданням Таврін погодив з «Цепелін» умовний сигнал, який необхідно було передати в центр в разі свого арешту. Але детально пояснити принцип застосування шифровки він відмовився.
27 вересня 1944 Шилова під контролем радянських контррозвідників вийшла в радіоефір і передала першу шифрограму, що містила інформацію про нібито успішне прибуття диверсантів за місцем призначення. 25 жовтня з Німеччини надійшла відповідь з проханням вказати координати, де залишився літак і екіпаж.
На наступний же день була передана ще одна радіограма, в якій Шилова повідомляла, що разом з Тавріна влаштувалася в одному з передмість Москви, в селищі Леніно. У відповідь шифрограмі німецька розвідка поставила задачу терористам: влаштуватися в Москві і почати підготовку до виконання завдання, а також передати дані про загальний стан справ в Москві і в Кремлі.
Тоді стало зрозуміло, що німці не здогадалися про те, що шифровки відправлялися радянськими чекістами. Саме тому було прийнято рішення про початок радіо-гри, що отримала назву «Туман». Санкцію на її проведення видав особисто нарком Внутрішніх справ СРСР Л.П.Берія. Основна мета радіо-гри зводилася до того, щоб викликати на радянську територію якомога більше німецьких агентів і заарештувати їх, а також до отримання явок з іншими диверсантами фашистської розвідки.
Радянська контррозвідка робила все можливе, щоб німці повірили в успішність дій Тавріна в Москві і переконалися в тому, що Таврін цілком здатний виконати поставлене завдання. Таким чином, вони намагалися не допустити ще однієї спроби німецької розвідки усунути Сталіна. Також чекісти прагнули переконати німців в тому, що необхідно підпорядкувати всіх діючих в радянському тилу агентів Тавріна. Саме тому була відправлена чергова шифровка, в якій Таврін повідомляв про труднощі, а також про те, що збирається влаштуватися на роботу. Пізніше була передана інформація про те, що Тавріну вдалося налагодити контакт з однією жінкою-лікарем, у якої були знайомі в лікарні Кремля. У відповідь німці надіслали повідомлення про те, що в тому ж районі працюють інші німецькі агенти, і було запропоновано налагодити з ними зв’язок. Радянська розвідка почала підозрювати, що у німців з’явилися якісь сумніви, і таким чином вони намагаються перевірити, чи не працює Таврін на НКВД. Тому, замість позитивної відповіді, до Німеччини була відправлена радіограма, в якій Таврін надав центру можливість приймати рішення з даного питання.
Таким способом кілька місяців радіо-гра давала відчутні результати. Операція тривала до кінця війни. Пізніше захоплений в полон один із співробітників Головного управління імперської безпеки повідомив про те, що до самого кінця про Тавріна говорили, як про великий шанс для «Цепеліна» забезпечити собі не тільки почесті і звання, а й необмежені повноваження у майбутній розвідувальної діяльності.
Остання шифровка в «Цеппелін» була відправлена в квітні 1945 року, але відповіді на неї не було. Так і закінчилася радіо-гра «Туман». 16 серпня 1951 Таврін постав перед судом. Йому було пред’явлено звинувачення у всіх злочинах, які він зробив, а 1 лютого 1952 терористів засудили до розстрілу. 28 березня був розстріляний Таврін, а 2 квітня — і Шилова.
