Чи хоче Путін війни?

Безперервна агресія Росії проти України спонукає до серйозної реакції.

Враховуючи відмову Москви допомогти реалізувати Женевську заяву від 17 квітня і її войовничий тон, все важче стає уникнути висновків про бажання президента Росії розпочати війну зі своїм сусідом.

Сполучені Штати та Європа повинні негайно застосувати більш жорсткі санкції, якщо вони ще розраховують на можливість переконати Путіна відмовитися від агресивних дій.

Росія незаконно силою окупувала Крим у березні. Кремль, однак, хоче більшого, ніж Крим. Він прагне отримати слабкого і поступливого українського сусіда, державу, яка буде рахуватися з думкою Москви, і не буде розвивати відносини з Європейським Союзом

З моменту анексії Криму Москва не зробила нічого, щоб розрядити напругу. Натомість, вона прагне дестабілізувати тимчасовий уряд у Києві, посилюючи економічний тиск і тримаючи десятки тисяч своїх військових на кордоні з Україною. Кремль підтримує — судячи з усього, військовослужбовцями свого спецназу — збройні захоплення урядових будівель в Східній Україні. Під час цих операцій зникають місцеві політики і журналісти, і принаймні одного з них було вбито.

Зустріч 17 квітня міністрів закордонних справ США, Росії, України та ЄС дала шанс на дипломатичне врегулювання. Але з цього, здається, нічого не вийшло. Через тиждень після зустрічі Росія не зробила нічого, щоб примусити незаконні збройні формування в таких містах як Донецьк або Слов’янськ скласти зброю або звільнити будівлі, які вони займають. Дійсно, згода Кремля на підпис під заявою, здається, мала на меті лише відтягнути накладення подальших санкцій Заходом. Водночас, Кремль продовжує керувати заворушеннями на сході України.

Путін минулого тижня спростував присутність російських солдатів в захоплених будівлях. Його запереченню не треба вірити. Воно прозвучало під час того самого телемарафону, на якому він визнав, що російські війська захопили Крим — на відміну від своєї прес-конференції 4 березня, на якій він приписав захоплення Криму «місцевому ополченню» і заперечував причетність російських солдатів.

Якби Москва справді хотіла деескалації кризи на сході України, вона явно могла б досягти цього. Зате, міністр закордонних справ Сергій Лавров погрожує військовими діями уряду України, якщо той спробує гарантувати безпеку у власних містах. Практично здається, що Росія хоче отримати привід для застосування сили.

Військове вторгнення Росії у Східну Україну сильно відрізнятися від операції в Криму. Українським військовим, можливо, і не вистачає ресурсів і зброї, але вони будуть воювати. Частина цивільних теж візьме в руки зброю. Останні опитування показують, що переважна більшість людей в Східній Україні не хоче введення російських військ. Вторгнення може стати огидним і кривавим.

У цьому випадку Захід майже напевно наклав би на Росію більш жорсткі санкції. Але буде вже занадто пізно, щоб допомогти Україні або запобігти повного згортання відносин між Заходом і Росією.

Деякі санкції з боку США та ЄС, що стосуються окремих росіян і накладені переважно після анексії Криму в березні, вже діють. Вони мають певний вплив. За словами російського міністра фінансів, економіку Росії цього року може спіткати нульове зростання, зате, відтік капіталу в першому кварталі цього року склав 50 мільярдів доларів. Центральний банк Росії витратив мільярди доларів для захисту рубля.

Але санкції досі не досягли свого основного призначення. Агресія Путіна проти України триває. Він, мабуть, розраховує, що політикою доконаних фактів на місцях, яка ведеться таємними методами, він може забезпечити собі більш слабку реакцію Заходу, яку він зможе витримати.

Якщо Вашингтон і Брюссель хочуть змінити цей розрахунок, вони повинні зараз же застосовувати додаткові і більш серйозні санкції.

По-перше, Сполучені Штати і Європейський Союз повинні значно розширити список окремих росіян — як з уряду, так і поза нього — яких стосуватимуться візові та фінансові санкції. Санкції повинні поширюватися і на членів їхніх сімей.

По-друге, Захід повинен застосувати санкції щодо ключових галузей російської економіки, починаючи з її фінансового сектора. Він повинен покарати мінімум кілька російських фінансових інститутів.

Європейський Союз, зокрема Великобританія, повинні приєднатися до цих заходів для припинення кредитування міжнародними інститутами і ринками російських компаній. Це сприятиме подальшому уповільненню російської економіки.

По-третє, Сполучені Штати і Європейський Союз мають заборонити своїм енергетичним компаніям починати нові інвестиційні проекти з розробки нафтових і газових родовищ у Росії. Оскільки 70 % доходів Москви від експорту припадає на продажі за кордон нафти і газу, таке рішення змусить здригнутися російський паливно-енергетичний комплекс.

З моменту приходу до влади в 2000 році, Путін пропонує громадянам Росії такий компроміс: скорочення особистих політичних свобод в обмін на економічне зростання і підвищення рівня життя. Захід повинен підірвати його здатність задовольняти матеріальні потреби громадян. Путін може помститися, але разом економіки Сполучених Штатів та Європейського Союзу затьмарюють економіку Росії своїм масштабом — вони більш ніж у 10 разів більші.

Ця пропозиція серйозних дій. Безперервна агресія Путіна проти України закликає до серйозної реакції. Нездатність зробити хід зараз, дасть йому можливість вважати, що він має повну свободу дій щодо України. А це зовсім не в інтересах України чи Заходу.

Стівен Пайфер був послом США в Україні з 1998 р. по 2000 р. і є старшим науковим співробітником в Інституті Брукінгса. Джон Гербст був послом США в Україні з 2003 р. по 2006 р. і зараз керує Центром комплексних операцій в Національному університеті оборони США. Вільям Тейлор був послом США в Україні з 2006 р. по 2009 р. і працює зараз в американському урядовому Інституті світу віце-президентом з питань Близького Сходу та Африки.