Як почнеться війна на Україні?

Цей сценарій не є для автора ні бажаним, ні привабливим. Це спроба побачити можливий варіант розвитку ситуації, вкрай негативний для всіх.

Природно, кажучи про Януковича, його уряд і його армію слід розуміти, що мова в будь-якому випадку йде про РФ: очевидно, що всередині України ніяких потужних проросійських рухів немає, а все, що ми бачили в останні тижні, явно організовано ззовні.

Отже, як може розвиватися ситуація починаючи із завтрашнього дня (хоча це може бути будь-який інший день, в залежності від обставин)?

1. В.Ф. Янукович заявляє, що прийшов час звільнити Україну від бандитів. Можливо, картинно показує пачки листів і посилається на дзвінки і особисті звернення. « Україна стогне!» — говорить він.

2. З’ясовується, що в ростовському вигнанні Віктор Федорович готувався до повернення — можливо, разом зі своїм міністром оборони, Павлом Лебедєвим («А от до речі і він!»).

3. З’ясовується, що сили для вторгнення у нього також є — і це не війська Росії, і навіть не сумнівна «самооборона», ні. Це ті самі солдати й офіцери України, які в Криму «присягнули на вірність народу Криму» (Тут на сцену виходить потенційний український «генерал Власов» — адмірал Березовський, наприклад).

4. Формальна роль Росії в даній ситуації — просто надання бази та технічна допомога. Її участь може бути оформлена якимось договором, в якому прописано, що допомога законному уряду України надається за її проханням і буде компенсована після «наведення порядку».

5. Цілком можливо і поява «загонів добровольців», в тому числі знову-таки з Криму (Крим створює багаті можливості для легалізації чого завгодно — люди з Криму, зброя з Криму, танки з Криму, кораблі з Криму — навіть якщо таких моделей техніки там зроду і не було). Наявність «добровольців» в регіонах східної України вже анонсувалася. РФ і тут виступає не організатором, а як би просто не заважає «законним властям України» формувати добровольчі бригади на своїй території.
Природно, після оголошення усього цього часу на розкачку не буде, і «армія Януковича» дуже швидко перейде кордон України і почне просування.

Очевидно, що на території України вже проведена велика підготовча робота і в критичній ситуації на бік «армії Януковича» можуть переходити послані їм на перехоплення з’єднання вірних Києву військ (не хочу нікого образити, але серед колишніх радянських офіцерів радянська ностальгія є, і на ній можна вміло зіграти, поєднуючи її з матеріальними обіцянками).

Світовий досвід проведення подібний акцій вчить, що стратегічно важливо зайняти якесь великий місто і оголосити його тимчасовою столицею «законного уряду». Назвемо його для романтичності «Сайгоном» (хоча, при певному розвитку подій, Сайгоном може виявитися Київ, наприклад). Це може бути Харків, Донецьк чи Луганськ.

У «Сайгоні» спливають всі незадоволені київською владою персонажі — включаючи якусь частину депутатів Ради. Так що, крім «законного президента» і «законного уряду» (Арбузов адже живий і здоровий?), цілком може виникнути і «законний парламент», ну або хоча б напівпарламент.

Розвилок тут декілька.

Перша — наскільки швидко і далеко вдасться просунутися силам вторгнення. При самому негативному для Києва сценарії все може бути закінчено дуже швидко, раніше ніж прийде якась допомога. Таким чином, може бути звільнена / окупована або вся Україна, або її більша частина.

Друга — чи є взагалі у РФ мета захопити всю Україну? Якщо такої мети немає, як немає і бажання возитися з непокірним заходом України, то після захоплення Одеси (якщо її в перші ж години не захопить десант «з Криму», що складається, звичайно ж, «з вірних законному президенту морських десантників України», подальшого просування не буде.

Третя — на що насправді готові ЄС, НАТО і США при такому розвитку подій?
Після фази окупації (або «визволення» — з якого боку дивитися) настає фаза стабілізації.

Янукович і його «уряд» освоюються на підконтрольних територіях, підписують з РФ всі запропоновані договори. Вживаються всі заходи з консервації нової влади та її закріпленню на місцях. Якщо рішення захоплювати Київ і всю Україну немає (або стає зрозумілим, що цього зробити вже не вийде), дуже швидко проводяться вибори. Росія визнає нову владу і вимагає надати саме «сайгонському» уряду право представляти Україну в ООН.

Навіщо РФ «Східна Україна» ? Власне кажучи, рівно для того, навіщо взагалі створювалися всі буферні держави і маріонеткові уряди .

По-перше, РФ, повністю контролюючи всю ситуацію, де-юре залишається осторонь. Це дозволяє оскаржувати правомірність всіх санкцій та вимог київського уряду. Це ж залишає лазівку для Заходу: мовляв, ми ніколи не визнаємо цієї ось України, але з Росією будемо працювати, це ж окрема країна.

По-друге, вести будь-які бойові дії можна руками «законного уряду», тобто представляючи війну цивільним внутрішньоукраїнським зіткненням.

По-третє, існування «Східної України» змінює всю розстановку сил в центральній Європі і Європі взагалі, на багато років залишає всю Україну в зоні нестабільності та впливу Росії.

По-четверте, «Східна Україна» стає відмінним приводом для нескінченного торгу з ЄС і США — про її демілітаризацію, про її возз’єднання з Західною Україною в рамках демілітаризованої і нейтральної (тобто не-натівської, а де-факто проросійської) конфедерації, про що завгодно. Зрозуміло, що на тлі таких глобальних торгів про Крим вже ніхто й не згадуватиме — якось вже зовсім не до нього буде.

Все описане вище — це позитивний для влади РФ сценарій. Чи є в ньому слабкі місця? Безсумнівно, це досить небезпечний і хиткий план.

По-перше, будь-яка військова активність в такому масштабі неминуче призведе до людських жертв — це найсумніше. І якщо жертв виявиться багато, то ставлення до війни всередині РФ може швидко помінятися.

По-друге, будь-яка втрата темпу може привести до затягування протистояння на багато місяців і навіть років. А будь-яка довга війна працює проти агресора, тим більше, що РФ в даній ситуації буде одна, і розраховувати на чиюсь допомогу не доводиться.

По-третє, на території України заховати очевидну залученість у конфлікт РФ набагато складніше, ніж це було в Криму. Тобто доказів фактичної агресії з боку РФ буде безліч — від свідчень, зйомок, трофеїв до полонених і (як це не сумно) убитих з солдатськими книжками, листами та всього іншого.

По-третє, РФ може отримати назад свою ж хитрість — на боці київського уряду теж можуть воювати «добровольці» з інших країн і війська інших країн, які прибули в країну на прохання київського уряду. І звинуватити треті країни в агресії проти РФ буде складно — все відбувається на території України і на будь-яке питання в стилі «а що там роблять ваші солдати і чому вони вбивають наших?» послідує зустрічне запитання: «а що там роблять ваші солдати?»

По-четверте, розвиток такого сценарію неминуче призведе до повномасштабних санкцій та ембарго проти РФ. Природно, якщо вся операція пройде швидко і більшість території України опиниться під контролем «армії Януковича», то Захід, швидше за все, не стане особливо сильно «зарубатися» — зрештою, все вже втрачено. Але от у випадку затягування всієї ситуації, економічна блокада і всебічний тиск дуже швидко виснажать сили РФ. А якщо доведеться утримувати ще й «Східну Україну» — навантаження на економіку Росії неминуче стає надмірним, що може призвести до її швидкого колапсу.

Захопивши частину України і загрузнувши в конфлікті, Росія, швидше за все, прирече себе на швидкий чи повільний крах — і не тільки економічний.

Якщо похід на Україну так чи інакше закінчиться поразкою — це буде кінець Росії в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні.

У якомусь сенсі, темп вже втрачений. Навряд чи цього разу варто розраховувати на фактор несподіванки, який так допоміг РФ у кримській ситуації, — і у київського уряду, і у інших зацікавлених сторін був час зібратися з думками і хоч якось підготуватися до агресії. Крим був маргінальним регіоном України, а от Схід України — це економічно розвинений регіон і там є місцеві еліти зі своїми інтересами. Важко судити, наскільки їм вигідно буде опинитися під владою Москви, але треба розуміти, що якщо в умовного Коломойського є що втрачати, то він цілком може і організувати якийсь реальний опір на регіональному рівні.

Але головний фактор — це все-таки готовність ЄС і НАТО так чи інакше допомогти київському уряду в даній ситуації. Якщо Україна в її нинішньому вигляді буде залишена з Росією один на один — це треба розцінювати як її здачу.

Звичайно, можна продовжити фантазувати і поміркувати про те, до чого все це може призвести в більш далекій перспективі — але при реалізації цього сценарію у нас для цього буде час.