Як НАТО і не НАТО воювати

Ось і закінчилася багатомісячна епопея — «Операція НАТО в Лівії» або, як її називали самі учасники, «Об’єднаний захисник». Як водиться, демократія перемогла, з тираном покінчено, радісні вигуки не тільки на площах Бенгазі, Бреги і Тріполі, а й у владних кабінетах європейських лідерів і в Сполучених Штатах. Скоро доведеться пожинати плоди військового втручання у внутрішні проблеми африканської держави. Проте зараз — постреволюційна ейфорія.

А поки одні «переможці» продовжують палити в повітря з автоматів, а інші — пити шампанське, можна зробити висновок про проведення самої операції «Об’єднаний захисник». При всій її уявній аналогією з іншими подібними операціями (Афганістан, Ірак), лівійська, насправді, кардинально від них відрізнялася. При цьому головна відмінність полягає в тому, що в Лівії американські генерали не брали на себе відповідальність у координації повітряних ударів. По суті справи, лівійська війна — це перший у новітній історії випадок, коли високі чини саме НАТО без активної участі своїх американських колег, вершили долі Джамахірії та її народу.

З цього приводу виникає цілий ряд суджень. Найбільш скандальне висловлено одним з російських військових експертів, Олександром Гольцем, який прямо звинуватив натовську армію в повній безпорадності без свого головного ідейного натхненника — США. Гольц висловив думку, що європейці самостійно абсолютно не готові проводити серйозну військову кампанію. Свою позицію він мотивує тим, що в перші тижні операції в Лівії американські ВПС створили по-справжньому бесполетную зону в небі над країною Муаммара Каддафі. Лише потім командування перейшло в руки до європейських військовим. Льотчикам європейських сил НАТО залишалося лише «пурхати» над пустинній місцевістю і розстрілювати окремо рухомі танки чи автомобілі. Без будь-якого опору літаки НАТО наносили удари по стаціонарних об’єктах (палацам полковника Каддафі, радіолокаційним станціям, установам держбезпеки Лівії та ін) При цьому Олександр Гольц каже, що навіть у таких «тепличних» умовах натовці примудрилися розтягнути операцію аж на довгі 7 місяців , попутно знищивши тисячі мирних громадян.

Пов’язує військовий експерт таке «невміння воювати» європейців з тим, що у них давно пропав основний противник, заради протистояння з яким вони озброювалися, брали участь у численних навчаннях, зміцнювали кордони. Мова йде про СРСР. А якщо ні СРСР, то з точки зору Олександра Гольця, немає і колишньої «прудкості» у європейського сегмента НАТО. Можна сказати, що європейські військові сили — це кіт, який відвик ловити мишей, так як господар вже давно розставив по всьому будинку мишоловки з шматочками несвіжого сиру з написом «демократія».

Чомусь російський військовий експерт, стверджуючи, що розучилися воювати європейці, як то виносить за дужки навички в цій справі американців. Якщо почати порівняння лівійської військової кампанії з тими ж іракської і афганської війнами, то вона закінчилася, можна сказати, майже «блискавично». А ось там, де американці продовжують керувати і донині — справа зайшла в глибокий військовий глухий кут, з якого один вихід — виводити контингент, природно, з визнанням повної перемоги над недемократичним ворогом.

Справедливості заради треба зауважити, що у випадку з «Об’єднаним захисником» натовські військові дуже швидко зорієнтувалися: після жорстокого вбивства Муаммара Каддафі вони швидко оголосили про свою повну і беззастережну перемогу і тут же почали збиратися по домівках. Натовський Генсек Расмуссен вмить заявив, що операцію в Лівії можна вважати, мало, не еталонною. І скільки не просили «Об’єднаного захисника» нова влада північноафриканської країни про можливість залишитися ще на якийсь час, позиція європейців була невблаганна. Такий собі натовський семимісячний бліцкриг …

Відразу ж після закінчення Лівійської кампанії Расмуссен виступив із заявою з приводу того, що Альянс не збирається брати участь в операції в Сирії. Хоча, якщо слідувати логіці НАТО, складно зрозуміти, чим же режим в Сирії відрізняється від того, щоб було в Лівії при Каддафі. По всій видимості, Генсек вирішує продовжити переможну ейфорію і, в той же час, намагається залатати солідну дірку в бюджеті своєї організації після лівійських розтрат.

Такий стан речей у черговий раз підтверджує слова про те, що сьогодні Альянс (НАТО) абсолютно не готовий вести масштабну війну з швидкою зміною фронтів. Пов’язано це не тільки з атрофією військової прудкості, про яку вже було сказано, у зв’язку з розпадом СРСР, але і з тим, що фінансові витрати на військові операції завдають колосальних збитків і без того хитким економікам Єврозони. І тут вже не важливо, чи виступають координаторами американці, або європейці самі намагаються брати бика за роги.