Перспективи турецького економічного дива
Знаючі люди стверджують, що в стамбульських кав’ярнях, де прийнято обговорювати останні новини панує цілком оптимістичний настрій. «Туреччина не потребує Європи», — ось основна тема чайно-кавових бесід.
У світових ЗМІ все частіше з’являється термін «турецьке економічне диво». І це не порожні слова: історія успіху Туреччини — одна з найбільш помітних історій успіху останнього десятиліття. Економічні зміни в Туреччині дуже значні. У 2001 році економіка цієї країни була на грані колапсу: інфляція досягла 80 відсотків на рік, а турецька ліра знецінилася майже удвічі. Банки закривалися, десятки тисяч підприємств збанкрутували.
Зараз від цих неприємностей Туреччину відділяє вже більше 10 років. За цей час ВВП країни та рівень її експорту подвоїлися. При цьому головними експортерами турецьких товарів став малий і середній бізнес. За рівнем іноземних інвестицій до економіки Туреччина займає 15-е місце в світі, причому їхній рівень неухильно збільшувався навіть під час кризи. Туреччина продовжує залишатися привабливою не тільки інвестиційно, а й туристично. Одним словом, на початку 21 століття Туреччина досягла достатньо значних успіхів.
Які ж перспективи Туреччини у найближчому майбутньому? Чи продовжить Туреччина рух вперед або її, як і багато інших країн світу, чекає стагнація або навіть нова криза? Яка обстановка у цій країні, яка традиційно вагомо впливає на всю світову економічну та військово-політичну безпеку?
Найбільш помітною тенденцією останнього часу є наростання критики діючої турецької влади з боку опозиції, що не може не впливати певним чином на економічну ситуацію у країні і на її міжнародний авторитет.
Представники турецької опозиції вважають, що, пробувши при владі протягом цілого десятиліття, Партія справедливості і розвитку (ПСР) успішно перейняла механізми придушення, яка використовували її попередники. За словами професора політології Університету Bahcesehir в Стамбулі Ченгіза Актара, «ПСР перебувала на периферії політичного життя, а на даний час вона знаходиться в її центрі. Партійці ПСР вирішили зупинити процес реформ і почати насолоджуватися життям».
Ситуація зі свободою преси в Туреччині також викликає серйозне занепокоєння. Організація «Репортери без кордонів» у опублікованому «індексі свободи преси» країн світу, який видається щороку, знизила рейтинг Туреччини до 148 місця зі 178 можливих. У доповіді організації йдеться: «Судовою системою країни запущена хвиля арештів журналістів, що межує з військовою диктатурою. 99 журналістів перебувають у в’язниці, близько 60 відсотків з них складають курди».
На думку опозиції, в Туреччині створена таємна кліка, яка складається з військових, поліцейських та чиновників, що займається вбивствами і викраданнями своїх опонентів. Критики нинішньої влади стверджують, що правляча партія абсолютно не зацікавлена у викоріненні цього явища, оскільки у подібних злочинах замішані самі її члени.
Ердоган, чиї гасла та заяви носять все частіше популістський або відверто націоналістичний характер, проявляє себе сильним лідером. Войовничість Ердогана робить його вельми привабливим серед рядових громадян Туреччини, свою лепту у створення Ердоганом образу захисника турецького народу вносить і його непохитна позиція щодо курдського питання, і недавня жорстка відповідь Франції у зв’язку з відомою історією про закон, який стосується визнання геноциду вірменського народу.
Головною причиною такого повороту політики Туреччини, на думку європейських експертів, є неможливість її швидкого вступу до ЄС. Розвиток ліберальної демократії у Туреччині в останнє десятиліття, так само як і серйозний економічний підйом, був пов’язаний з очікуваннями членства в ЄС. Усвідомлення того, що приєднання навряд чи відбудеться найближчим часом, спричинює зворотній ефект, змушуючи турецьку владу діяти в імперському дусі, загвинчуючи гайки, тим самим викликаючи «праведний гнів» своїх лібералів.
Турецька відмова від Європи компенсується, принаймні психологічно, шляхом розширення ролі Туреччини на Близькому Сході: ускладненням відносин з Ізраїлем, втручанням у палестинські справи, наданні допомоги певним силам в арабському світі.
Отже, чи виявиться турецький бум останнього десятиріччя черговим міхуром? Незважаючи на очевидне охолодження відносин Туреччини з Євросоюзом, околиці великих турецьких міст суцільно заповнені цехами по виробництву меблів, взуття та текстилю. Крім того, турки, які, в основній своїй масі, дуже добре пам’ятають про те, що є нащадками гордих османів, які свого часу підім’яла під себе чи не пів Європи, продовжать робити кораблі та продукцію важкого машинобудування. А Європа, яка почала слабшати, їм у цьому не перешкода.
