«МЛ-20» — гаубиця зразка 1937 року

Гармата калібру 152 мм, зразка 1937 року, більше відома як «МЛ-20» отримала індекс 52-Г-544А — вітчизняна гаубиця-гармата, я4ка застосовувалася в період Другої світової війни. Вона масово вироблялася в період з 1937 по 1946 рік. Використовувалася (або використовується) багатьма державами світу. Застосовувався майже у всіх військових конфліктах з середини 20 століття. Одні з найбільш потужних вітчизняних самохідних установок 2МВ ІСУ-152 і СУ-152 були обладнані саме цими гаубицями. Гармата МЛ-20 – до цього часу вважається одною із найкращих конструкторських рішень щодо стволових гармат. МЛ-20 відіграла величезну роль у розвитку та модернізації вітчизняних артилерійських установок у другій половині 20 століття.

Гармата калібру 152 мм, зразка 1937 року, більше відома як «МЛ-20» отримала індекс 52-Г-544А — вітчизняна гаубиця-гармата, я4ка застосовувалася в період Другої світової війни. Вона масово вироблялася в період з 1937 по 1946 рік. Використовувалася (або використовується) багатьма державами світу. Застосовувався майже у всіх військових конфліктах з середини 20 століття. Одні з найбільш потужних вітчизняних самохідних установок 2МВ ІСУ-152 і СУ-152 були обладнані саме цими гаубицями. Гармата МЛ-20 – до цього часу вважається одною із найкращих конструкторських рішень щодо стволових гармат. МЛ-20 відіграла величезну роль у розвитку та модернізації вітчизняних артилерійських установок у другій половині 20 століття.

Створення «МЛ-20»

До 30-х років на озброєнні Червоної армії з корпусної ланки арторудій перебували тільки облогові гармати зразка 1910 року. Гармату було створено французькою компанією «Schneider» для збройних сил Росії. Його активно використовували під час Першої світової війни та в інших військових конфліктах. На 1930 рік дана гармата була вже морально застарілою, але його все ж модернізували. Бойові характеристики підвищилися, а от мобільність, кут і швидкість наведення залишали бажати кращого. Востаннє його намагалися модернізувати у 1935-1936 роках на заводі № 172, але головне Артуправління даний напрямок робіт не підтримало. Конструктори заводу починають розробку нової гармати.

Заводські конструктори створили дві гармати МЛ-20 і МЛ-15. Створення МЛ-15 велося на замовлення головного Артуправління. МЛ-20 — власна ініціатива конструкторів. Від морально застарілої гармати їм дісталися у спадок — ствол, затвор, противідкатні пристрої. У середині 1936 року МЛ-15 відправляють на навчальний полігон для випробувань. Випробування визнані невдалими, і гармату відправляють на доопрацювання. Початок 1937 року — повторні випробування доопрацьованої МЛ-15, випробування визнаються успішними. Гармата МЛ-20 відправили на випробування наприкінці 1936 року, в 1937 році проходять успішні військові випробування. Саме після цих випробувань з невеликими доопрацюваннями, МЛ-20 рекомендують до використання у збройних силах. Кінець вересня 1937 року — МЛ-20 офіційно, як 152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 року, приймається на озброєння до Радянської армії. Неоднозначний вибір Г-П МЛ-20 замість Г-П МЛ-15 на сьогодні важко пояснити. МЛ-15 була значно легшою за МЛ-20, мала досить високу на той час швидкість транспортування — до 45 км/год. Сучасна і складна конструкція лафетних частин, однозначно не вважалися недоліками МЛ-15. До речі, вже через певний час Г-П МЛ-20 модернізували, і лафет нагадував конструкцію від МЛ-15. Деякі джерела повідомляють про те, що вибір зроблено через фінансову сторону питання — виробництво МЛ-20 обходилося дешевше, ніж МЛ-15.

Конструкція «МЛ-20»

Як випливає з назви МЛ-20, вона є артсистемою з переважанням гаубичних властивостей. Конструкція мала лафет та станини розсувного виконання. Ствол був виконаний у двох варіантах — моноблок та скріплений. До устаткування гармати входили: поршневий затвор, гідравлічне відкатне веретеноподібне гальмо, гідропневматичний накатник. Заряджання Г-П — роздільне. Затвор обладнаний механізмом для примусового викиду гільзи при відкриванні після здійснення пострілу, та запобіжник, який замикав затвор після роздільного заряджання, але до здійснення пострілу. При необхідності, коли вникала потреба розрядити гаубицю-гармату, то перемикали запобіжник для відкриття затвору. Механізм утримання гільзи допомагав здійснювати заряджання на високих кутах. Стрільба відбувалася за допомогою спускового шнура, який при натягу, натискав курок. Г-П МЛ-20 обладнана механізмом взаємної замкнутості, він не давав змоги відкритися затвору гармати, якщо противідкатні пристрої не з’єднані зі стволом правильно. Дулове гальмо зі щілиноподібними отворами, пом’якшувало віддачу на противідкати з лафетом. Відкатник з накатниками були забезпечені по 22-а літра спеціальної рідини, тиск у них дорівнювало 45 атмосферам.

Відмітною особливістю Г-П МЛ-20 є набір початкових швидкостей і кутів підвищення, що задаються одним з дюжини снарядів. Результат такого набору, гаубиця під боєприпаси з навісною траєкторією, гармата під боєприпаси з настільною траєкторією. МЛ-20 оснащувалася прицілом телескопічного типу для здійснення пострілу по прямій наводці, і панорамною – для здійснення пострілу по навісній траєкторії. Внаслідок того, що боєприпаси, які використовувалися, виявилося достатньо багато, розрахунок різних поправок та траєкторій для кожного з них окремо, займав би досить великий відрізок часу — під них створюють метеобалістичний суматор. Дане рішення — комбінація лінійки логарифмічного типу та довідкової таблиці. При його використанні, час на розрахунок траєкторії та метеоданих для стрільби значно скоротився. Вдале використання суматора під час Другої світової війни, показало його високу ефективність. Після 2СВ, суматор стали випускати до усіх нових зразків гармат. Лафет, що мав станини розсувного типу, став оснащуватися механізмом урівноваження та прикриттям у вигляді щита. Колеса з металу мали гумові шини та пластинчасті ресори. Пересування Г-П МЛ-20 здійснювалося при відтягнутому стволі. Перехід для бойового положення займав у середньому 9 хвилин. Швидкість пересування у польових умовах — 5-8 км/год. Лафет отримав назву «52-Л-504А». Вікн також застосовувався при модифікації 122 мм гармати А-19.

Застосування «МЛ-20»

В основному МЛ-20 застосовувалася у якості гармати закритих позицій, і використовувалося для ураження та знищення відкритої та прихованої живої сили противника, фортифікаційних споруд та загороджень, об’єктів, розміщених на передній лінії фронту. Підривник гранати осколково-фугасної дії ОФ-540, виставлений на осколкову дію надавав гранаті вагою 43.5 кілограм, такі вражаючі характеристики: 8 метрів завглибшки та 40 метрів завширшки від місця падіння. Менша кількість осколків у порівнянні з гаубичної гранатою, забезпечували бронебійність до 3 сантиметрів. Вогонь такими гранатами дозволяв уражати не тільки особовий склад, але й броньовану техніку супротивника. Ураженню піддавалася вся бронетехніка, до середніх танків включно. У техніки з важкою бронею гранати мали змогу виводили з ладу ходову частину, гармату та прицільні пристосування.

Перше застосування у бойових діях — бої на Халкін-Голі. Використовувалася для знищення та ураження укріплених споруд лінії Маннергейма. Застосовувалася під час Другої світової війни, помітну роль відіграла на Курській дузі, як ефективний засіб боротьби з новітніми танками та броньованою технікою противника. Після перемоги у 2СВ поставлялася до дружніх країни. Протягом тривалого часу використовувалися й у власних збройних силах. Брали участь у багатьох великих військових конфліктах другої половини 20 століття. Деякі країни Африки та Азії до цього часу використовують МЛ-20 у власних збройних силах.

МЛ-20 на самохідних установках:

— Самохідна гармата під час 2СВ — СУ-152. База від танка КВ-1с. Серійно випускалася з 1943 року. Кількість — 670 одиниць;

— Артилерійська самохідна установка — ІСУ-152. База від танка ІС-1. Серійно випускалася з 1943 по 1946 рік. Кількість — 3242 одиниці;

— Артилерійська самохідна установка — ІСУ-152 випуску 1945 року. База від танку ІС-3. Серійно не випускалася. Кількість — 1 прототип.