Перший радянський надмалий

 Перший радянський надмалий

Перший радянський надмалий

У Радянському Союзі проектуванням надмалих («карликових») підводних човнів на початку 1930-х років займалося Остехбюро (Особливе технічне бюро). Роботи велися під керівництвом відомого конструктора «екзотичних» озброєнь і винахідника — Бакаурі В.Й., начальника Остехбюро. У період з 1935 по 1937 рік головним конструктором Першого відділу Остехбюро був інженер Щукін Федір Вікторович. Роботи також контролювалися Науково-дослідним морським інститутом зв’язку. Більшість об’єктів, що розроблялися в Першому відділі, носили скоріше ініціативний характер, але погоджувалися з вимогами флоту. Човнові проекти найчастіше пов’язувалися із створенням системи телеуправління даними експериментальними плавучими об’єктами.

У 1934-1935 роки, які були досить плідними на проекти підводних човнів, конструктором Бекаурі В.Й. була висунута ідея створення надмалого підводного човна АПСС («автономне підводне спеціальне судно»), радіокерованого з літака. Дане підводне судно також називали «радіокерованим підводним човном з телебаченням», «телемеханічним підводним човном» і «телекерованим саморушним снарядом».

АПСС — надмалий підводний човен (підводна водотоннажність — 8,5 т, надводна — 7,2 т). Довжина АПСС становила 10 м, ширина — 1,25 м, глибина занурення — до 10 м, швидкість підводного ходу — 4,5 вузла, повна швидкість не була розрахована.

Міцний корпус, що має сигароподібну форму, з двома накладними кілями, поділявся на 5 відсіків. У носовому знімному відсіку розміщувався заряд вибухової речовини (360 кг), забезпечений неконтактним детонатором. Другий відсік служив для розміщення носової напівбатареї акумуляторів (33 елементи), а також частини допоміжної апаратури телекерування. Центральний (третій) відсік — пост ручного управління. У даному відсіку знаходилися крісло водія, штурвал, перископ, який висувався на 65 см над корпусом і контрольні прилади. Місце водія зверху закривала міцна рубка з вхідним люком і 4 ілюмінаторами. Також у відсіку розміщувалася основна частина апаратури телекерування, торпедозамінна, вирівнююча і баластова цистерни, механізми управління торпедним апаратом. Четвертий відсік — кормова напівбатарея акумуляторів на 24 елементи і апаратура телеуправління з керуючими машинами, які працювали на стиснутому повітрі. П’ятий відсік — електромотор постійного струму (потужність 8,1 кВт), гребний вал з гвинтом.

У кормі знаходилося хвостове оперення з кермом. Міцні кили служили для установки 4 балонів на 62 літра стисненого повітря, який використовувався для роботи елементів автоматики і для продувки цистерн. Між кілями розміщувався відкритий торпедний апарат під торпеду калібру 457 мм.

На міцному корпусі зверху були змонтовані щогли антенного пристрою, а над другим і п’ятим відсіками — ілюмінатори з направленими вгору фарами, котрі служили для спостереження й упізнавання снаряда в темний час. На кормовому відсіку встановлювався прилад, який періодично викидав у воду флуоресціюючий склад зеленого кольору, який полегшував у світлий час стеження за снарядом. Перед рубкою встановлювався аварійний буй з телефоном і електролампою. Транспортно-підвісні вузли встановлювалися над другим і четвертим відсіками зверху, відстань між вузлами — 4,9 метра.

Перший радянський надмалий

Передбачалося два варіанти управління АПСС: звичайний і дистанційний. У дешевшому і простішому варіанті з одним підводником-водієм, АПСС озброювалася одним носовим торпедним апаратом. Від даного варіанту відмовилися, оскільки порахували надзвичайно небезпечним для життя водія. (Наприкінці Другої світової німцями був створений приблизно такий же підводний човен, на якому у зв’язку з технічними проблемами гинуло більше половини підводників, що вийшли в море). У другому варіанті опрацьовувалася можливість управління підводним човном з так званих «водіїв» — з літаків або надводних кораблів. «Хвильове управління» повинно було здійснюватися за допомогою спеціальної апаратури «Кварц», встановленої на цих «водіях». Апаратура «Кварц» була створена фахівцями того ж «Остехбюро». АПСС у «телемеханічному» варіанті замість торпеди оснащувалася 500 кілограмами вибухівки, стаючи таким чином «одноразовою».

Основним режимом управління АПСС було управління по радіо при візуальному спостереженні з корабля або літака-водія. Воно здійснювалося передачею шифрованих радіосигналів в діапазоні УКВ при надводному положенні підводного човна або у довгохвильовому діапазоні у разі занурення на глибину 3 метри. Підводний човен мав спеціальні приймачі ДВ і УКВ з дешифратором, перетворювати радіокоманди на посилки постійного струму, які управляли елементами автоматики снаряда.

В якості пункту повітряного управління і носія АПСС планувалося використовувати гідролітак АНТ-22, розроблений в бюро Туполєва А.Н. Літак міг транспортувати на зовнішній підвісці один підводний човен типу АПСС. Дальність польоту давала можливість доставляти йому цей вантаж у точку, яка була віддалена від бази на 500-600 км.

У 1935 році, коли було завершено проектування АПСС, на Ленінградському суднобудівно-механічному заводі «Судомех» приступили до будівництва підводних човнів. У 1936 році за проектом АПСС побудували два «вироби», що пройшли заводські випробування, проте до держвипробувань справа не дійшла у зв’язку з «об’єктивною складністю вирішення принципово нових тех. питань». Хоча Остехбюро володіло власною «ескадрою» суден, яка складалася з колишніх бойових суден військово-морського флоту (міноносець «Конструктор», тральщики «Микула» і «Інженер», торпедний катер «Швидкий»), а також літаками (гідролітаки МБР-2), проте до випробувань підводних човнів типу АПСС із застосуванням цих «водіїв», справа так і не дійшла. Ймовірно, в 1936 році обидва підводні човни АПСС були розібрані.

Надалі роботи з даної теми тривали вже як по надмалому підводному човну, керованому екіпажем. Проект в червні 1936 року був схвалений, а пізніше створений дослідний зразок міні-субмарини, яка отримала назву «Пігмей». Даний підводний човен міг розвивати швидкість до 6 вузлів (під водою — 5). Дальність плавання повним ходом дорівнювала 290 миль, під водою — від 18 (повним ходом) до 60 миль (економічним ходом). Гранична глибина занурення — 30 метрів, автономність плавання — 3 доби. В якості головного озброєння «Пігмея» повинні були служити дві торпеди типу «45-15» калібру 450 мм в бортових торпедних апаратах жолобного типу. Крім цього, на озброєнні екіпажу мався кулемет калібру 7,62 мм.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]