Протитанкові САУ Німеччини часів війни (частина 9) – «Jagdtiger»

Дотримуючись традицій, що сформувалася ще в перші роки Другої світової війни та полягала у використанні перебуваючих на озброєнні танків для створення на їхній базі САУ шляхом монтажу не їхньому шасі гармати більшого калібру, німецькі конструктори одразу ж розгледіли у новому важкому танку PzKpfw VI «Тигр II» хорошу базу для надпотужної самохідки. Оскільки важкий танк мав на озброєнні 88-мм довгоствольну гармату, САУ, за логікою, слід було озброїти потужнішою 128-мм гарматою, так само розробленої на базі зенітки. Незважаючи на те, що початкова швидкість снаряду була меншою, на великих дистанціях бронепробивність 128-мм гармати була вищою. Озброєна цією гарматою САУ ставала найпотужнішою німецької серійною машиною, якою на поле бою відводилася роль підтримки піхоти та боротьби з бронетехнікою союзників на дальніх дистанціях.
Експериментальні конструкторські розробки зі створення важких САУ велися в Німеччині з початку 1940-х років і навіть приносили локальні успіхи. Влітку 1942 року дві 128-мм САУ на базі VK 3001 (H) були відправлені на Східний фронт під Сталінград. Одну з цих машин було втрачено у бою, інша – разом з технікою 521-го танко-винищувального дивізіону після розгрому німецько-фашистського угруповання під Сталінградом на початку 1943 року вермахтом була покинута
При цьому, навіть загибель 6-ї армії Паулюса жодним чином не вплинула на запуск подібних САУ до серії. У суспільстві та в правлячих колах переважали ідеї про те, що війна завершитися для Німеччини перемогою. Тільки після поразки на Курській дузі, в Північній Африці й висадці союзників в Італії, багато німців, засліплені пропагандою, усвідомили реальність — сукупні сили країн антигітлерівської коаліції у багато разів перевершували сили Німеччини і Японії. Врятувати загибель німецької держави здатне було тільки «чудо».
Тоді ж і почалися розмови про «чудо-зброю», яка здатна змінити хід усієї війни. Подібні чутки стали офіційною німецькою пропагандою, яка обіцяла народові Німеччини швидку зміну ситуації на фронтах. При цьому, досить ефективних у глобальному плані (ядерної зброї та її аналогів) розробок у кінцевій стадії готовності в Німеччині не було. Тому керівництво Рейху було змушене хапатися за будь-які більш-менш значущі військово-технічні проекти, які були здатні своєю оригінальністю і незвичністю, поряд з оборонними можливостями, виконувати й психологічні функції, вселяючи народу думки про силу і міць держави, яка здатна створювати таку надскладну техніку. Саме у подібній ситуації й було створено та запущено у серію важкий винищувач танків — САУ «Ягдтигр». «Jagdtiger» став найважчим взірцем серійної бронетехніки, який вироблявся в роки Другої світової війни.
Нова САУ класифікувалася як 128-мм важка штурмова зброя. Основним її озброєнням повинна була стати 128-мм гармата PaK 44, створена на базі зенітного комплексу Flak 40. Осколково-фугасний боєприпас даного знаряддя мав більш фугасну дію, аніж у аналогічної зенітки. Дерев’яний макет майбутньої САУ був представлений Гітлеру 20 жовтня 1943 року на полігоні Аріс у Східній Прусії. САУ «Ягдтигр» справила на фюрера хороше враження, і він віддав розпорядження про початок її серійного випуску у 1944 році.
Опис конструкції
Загальне компонування САУ «Jagdtiger» у цілому повторювало танк «Королівський тигр». При цьому навантаження на шасі при пострілі зросло, тому шасі було подовжені на 260 мм. Відділення керування самохідки знаходилося у передній частині машини. Тут знаходилися головний фрикціон, механізм повороту та коробка передач. Ліворуч від неї знаходилися органи керування, приладова панель та місце механіка-водія. Праворуч у корпусі був встановлений курсовий кулемет та сидіння стрільця-радиста. Тут же, над коробкою передач і правої бортовою передачею, знаходилася радіостанція.
У корпусі САУ «Ягдтигр» використовувалося шість типів плит завтовшки від 40 до 150 мм. Верхній лобовий лист корпусу мав товщину у 150 мм., Був суцільним і мав лише одну амбразуру для встановлення курсового кулемета. У верхній частині лобового листа корпусу був зроблений спеціальний виріз, який забезпечував механіку-водію найкращий огляд з машини. Крім цього, у передній частині даху корпусу знаходилися посадочні люки стрільця-радиста та механіка-водія.
Бойове відділення розміщувалося у середній частині САУ. Тут знаходилася броньована рубка із оснащенням. Ліворуч від гармати перебували механізми наведення, перископічний приціл, сидіння навідника. Місце командира розташовувалося праворуч від гармати. На підлозі бойового відділення і на стінках рубки був розташований боєкомплект до гармати. У задній частині рубки знаходилися місця для двох заряджаючих.
У моторному відділенні, розташованому в кормі корпусу, знаходилися двигуни, радіатори системи охолодження, вентилятори, паливні баки. Моторне відділення було відокремлено від бойового перегородкою. На «Ягдітгрі» встановлювався той самий двигун, що й на танку PzKpfw VI «Тигр II» — 12 циліндровий V образний (розвал циліндрів 60 градусів) карбюраторний «Майбах» HL230Р30, який розвивав максимальну потужність у 700 к.с. при 3 000 об/хв. (На практиці число оборотів не перевищувало 2 500).
Слід зазначити, що бронекорпус САУ «Ягдтигр» практично не зазнав змін ані в частині конструкції, ані в частині бронювання. Борти рубки представляли одне ціле з бортами корпусу й мали однакову броню у 80 мм. Борти рубки мали нахил бронелистів у 25 градусів. Лобові та кормові листи рубки між собою з’єднувалися «в шип», додатково посилювалися шпонками, після чого обварювалися. Товщина лобового листа рубки досягала 250 мм., Лобовій лист рубки розташовувався під кутом у 15 градусів. Пробити самохідку в лоб з дистанції більше 400 метрів не могло жодне з протитанкових засобів союзників. Кормовий лист рубки також мав товщину у 80 мм. У кормовому листі рубки знаходився люк для завантаження боєкомплекту, демонтажу гармати та евакуації екіпажу, люк закривався спеціальною двостулковою кришкою на петлях.
Дах рубки був виготовлений з 40-мм бронелистів й кріпився до корпусу за допомогою болтів. Спереду праворуч в ній знаходилася обертаюча командирська башточка з оглядовим приладом, який був прикритий П-образною броньованою скобою. Перед башточкою в даху рубки був невеликий люк для встановлення стереотруби. За командирською башточкою знаходився люк для посадки / висадки командира, а ліворуч від нього – амбразура перископічного прицілу гармати. Крім цього, тут було вмонтовано пристрій ближнього бою, 4 прилади спостереження та вентилятор.
У амбразурі лобового листа рубки, прикритої масивною литою маскою, монтувалася 128-мм гармата StuK 44 (або Pak 80). Початкова швидкість бронебійного снаряду даної гармати становила 920 м/с. Довжина ствола дорівнювала 55 калібрів і становила (7020 мм). Повна маса — 7 000 кг. Гармата мала клиновий, горизонтальний затвор, який на ¼ був автоматизований. Відкриття затвору та екстрактування гільзи здійснював навідник, а після досилання снаряда й заряду затвор закривався автоматично.
Гармата була вмонтована на спеціальному станку, який був встановлений у корпусі самохідки. Кути вертикального наведення становили від -7 до +15 градусів, горизонтальні — 10 градусів у кожний бік. Противідкатні пристрої перебували над стволом гармати. Гранична довжина відкату дорівнювала 900 мм. Найбільша дальність стрільби осколково-фугасними снарядами становила 12,5 км. Гармата StuK 44 відрізнялася від своєї праматері зенітної гармати Flak 40 роздільно-гільзовим заряджанням. У досить тісній рубці САУ з громіздкими унітарними боєприпасами просто було б не розвернутися. Для прискорення процесу заряджання в екіпажі САУ «Jagdtiger» було 2 заряджаючих. У той час як один з них відправляв до камору гармати снаряд, другий подавав гільзу із зарядом. Незважаючи на наявність двох заряджаючих, скорострільність гармати перебувала на рівні 2-3 пострілів на хвилину. Боєкомплект гармати складався з 40 пострілів.
Перископічний приціл WZF 2/1, який використовувся на самохідці, мав 10-кратне збільшення і поле зору у 7 градусів, за допомогою даного прицілу можна було вражати цілі на відстані до 4 км.
Допоміжне озброєння «Ягдтигр» складалося з курсового кулемета MG 34, який був розташований у спеціальній кульовій установці у лобовому листі корпусу. Боєкомплект кулемета становив 1 500 патронів. Додатково на даху рубки був встановлений спеціальний 92-мм протипіхотний гранатомет — зброя ближнього бою. На машинах пізнішого випуску на даху рубки встановлювався також спеціальний кронштейн для установки зенітного кулемета MG 42.
Епопея з підвіскою
Збірка ходової САУ «Jagdtiger» (як і самого танка Тигр II) була найбільш трудомісткою операцією, яка істотно затримувала процес виробництва. Саме тому конструкторським бюро Фердинанда Порше, у порядку приватної ініціативи, було зроблено пропозицію про використання на даній САУ підвіски, аналогічної тій, що встановлювалася на ПТ-САУ «Фердинанд».
Її особливістю було те, що торсіони перебували не всередині корпусу, а ззовні, всередині спеціальних візків. Кожен з таких поздовжньо розташованих торсіонів обслуговував по 2 опорні ковзанки. Виграш у масі при використанні такої підвіски становив 2 680 кг. Крім цього, встановлення та закручування торсіонів стандартної підвіски фірми Хеншель було можливо тільки у зібраному корпус, в суворій послідовності, при застосуванні спеціальної лебідки. Заміна балансирів підвіски та торсіонів могла виконуватися тільки в заводських умовах. Збірка ж підвіски конструкції Порше могла виконуватися окремо від корпусу, а монтаж здійснювався без використання спеціального обладнання. Ремонт та заміна вузлів підвіски могли здійснюватися у фронтових умовах і не представляли особливих труднощів.
Всього з підвіскою конструкції Порше було виготовлено 7 машин (5 серійних зразків і 2 прототипи), перший «Ягдтигр» з підвіскою Порше вийшов на випробування навіть раніше, ніж САУ з підвіскою «Henschel». Тим не менш, не дивлячись на всі переваги підвіски Порше, за рекомендацією Управління озброєнь, до серії потрапила інша машина. Головною причиною були більш ніж напружені відносини між відомим конструктором і чиновниками міністерства, а також поломка одного з візків у ході випробувань, яка, до речі, сталася з вини компанії виробника. Не можна також скидати з рахунків і той факт, що в Управлінні озброєнь хотіли добитися максимальної уніфікації між САУ і танком «Королівський тигр».
«Ягдтигр» з підвіскою конструкції Порше на платформі вагону
У результаті ходова частина серійного «Ягдтигра» складалася з 9 суцільнометалевих здвоєних опорних ковзанок, які мали внутрішню амортизацію (на кожен борт). Катки були розташовані у шаховому порядку (5 у зовнішньому ряду та 4 – у внутрішньому). Розміри ковзанок становили 800х95 мм. Їхня підвіска була індивідуальною торсіонною. Балансири передніх і задніх котків оснащувалися гідравлічними амортизаторами, які перебували всередині корпусу.
Всього за період з липня по квітень 1945 року в Німеччині було зібрано від 70 до 79 подібних самохідок, тому про будь-яке масове їхнє застосуванні не було й мови. Найчастіше САУ «Ягдтигр» вступали в бій повзводно, чи поштучно, входячи до складу наспіх сформованих бойових груп. Ходова частина машини була занадто важкою, що призводило до низької рухливості і частих поломок. З цієї причини до конструкції САУ передбачалося встановлення двох стаціонарних підривних зарядів. Один знаходився під казеником гармати, другий під двигуном. Велика частина САУ була знищена своїми ж екіпажами, при неможливості відбуксирувати машину до тилу. Застосування «Ягдтигр» носило епізодичний характер, але будь-яка їхня поява в бою було великим головним болем для союзників. Встановлена на САУ гармата дозволяла без проблем вражати будь-який танк союзників з позамежної дистанції у 2,5 км.
Тактико-технічні характеристики «Jagdtiger»
Маса: 75,2 т.
Габаритні розміри:
Довжина 10,654 метри, ширина 3,625 метри, висота 2,945 м.
Екіпаж: 6 чол.
Бронювання: від 40 до 250 мм.
Озброєння: 128-мм гармата StuK44 L/55, 7,92-мм кулемет MG-34
Боєкомплект: 40 снарядів, 1500 патронів.
Двигун: 12-циліндровий бензиновий двигун рідинного охолодження «Майбах» HL HL230Р30, потужністю 700 к.с.
Максимальна швидкість: по шосе — 36 км/год, по пересіченій місцевості — 17 км/год
Запас ходу: по шосе — 170 км., По пересіченій місцевості — 120 км.