Чи зможе проблема геноциду вірмен ХХ-го століття розколоти НАТО у ХХІ-му?

Демонстрація в Парижі проти прийняття «антитурецького» закону

Початок нинішнього тижня ознаменувався не тільки новим витком напруги навколо ситуації з іранською ядерною програмою, але й тим, що Верхня палата парламенту Франції більшістю голосів прийняла законопроект, який стосувався використання кримінального переслідування для тих французьких громадян, які будуть заперечувати геноцид вірмен в Османській імперії.

Давно французький парламент не приймав настільки резонансних рішень. Суперечки з цього питання тривали близько 7 годин. Виступали парламентарі, які висловлювалися категорично проти прийняття законопроекту, оскільки бачили в ньому спроби Франції нав’язати сьогоднішній Туреччини покаяння. У ході слухань звучали голоси про те, що боротьба з тими, хто заперечує очевидні історичні факти — обов’язок кожного французького законодавця.

При цьому людині непосвяченому дійсно може здатися, що французька влада несподівано перейнялася щирою братерською любов’ю до вірменської нації, вирішивши додати до визнання геноциду ще й закон про кримінальне переслідування осіб, які його заперечуватимуть. Саме визнання французькою владою геноциду вірмен відбулося ще у 1998 році. З того часу законопроект, про який зараз йтиме мова, неодноразово виходив на передній план відносин між Францією та Туреччиною. Зокрема, у 2006 році всі крапки над «i» міг розставити тодішній президент Франції Жак Ширак, але не зважився поставити свій підпис під законопроектом.

Сьогодні всі погляди спрямовані на президента нинішнього — Ніколя Саркозі. Як то кажуть, одним розчерком пера він може не тільки безмежно порадувати всю вірменську націю, але й надовго зіпсувати відносини з Анкарою. Але навіщо могло знадобитися зв’язуватися з таким дратівливим питанням у той момент, коли у світі і без того спостерігаються численні міжнаціональні протистояння? Відповідь на це питання достатньо проста. Пан Саркозі, рейтинг якого сьогодні говорить про те, що на найближчих виборах йому доведеться звільнити президентське крісло, гостро потребує підтримки. Судячи зі всього, Саркозі хоче заручитися підтримкою вірменської діаспори, яка за найскромнішими підрахунками складає близько вісімсот тисяч осіб. Але ж можна говорити із повною упевненістю про те, що якщо Саркозі підпише «новий» законопроект, то абсолютна більшість французьких вірмен віддасть за нього свій голос.

Така потужна діаспора стала формуватися у Франції саме після того, як в Османській імперії почалися гоніння на вірмен. Сам геноцид, за версією істориків, обумовлений тим, що вірменська нація, не будучи мусульманською, була зачислена в Османській імперії до розряду другосортних. Серед мусульманського населення культивувалася неприязнь до вірмен не лише у релігійному відношенні. Наприкінці 19-го і початку 20-го століть вважалося, що більшість османських вірмен були дуже заможними, тому на представників цієї нації накладалися ще й додаткові податки. Історики говорять про те, що судження про поголовну заможність вірмен в Османській імперії — не більше, ніж домисли. За опублікованими даними, до 1890 року близько 70% вірмен, які були османськими підданими, відносилися або до селян, або до дрібних ремісників. Однак це зовсім не стало перешкодою для початку тотального винищення вірменської нації. Перші масові вірменські погроми в Османській імперії відбулися у 90-х роках 19-го століття.

Після втрати імперського статусу, знищення вірмен на території сучасної Туреччини прийняло воістину колосальні масштаби. Сотні тисяч людей було вбито або поставлено в нелюдські умови існування. Доведено факти свідомого знищення вірмен голодом. Десятки тисяч були замучені у медичних лабораторіях, де над людьми проводилися найжорстокіші експерименти. З 1915 року почалося масове знищення вірмен по всій території нинішньої Туреччини.

Варварське знищення цілого народу пояснювалося просто. Наприклад, один з ідеологів геноциду Талаат-паша заявив, що, якщо не знищити всіх вірмен поголовно, то вони просто почнуть мститися турецького народу. Одним з найпоширеніших видів страти вірмен в Османській імперії було розп’яття на хресті, що підкреслювало християнську приналежність вірменської нації, яку мусульманська більшість брала буквально в багнети.

До цього часу нема точних даних про те, скільки ж насправді було знищено вірмен у ході геноциду. Одні історики кажуть про мільйон страчених, інші — про півтора мільйони. Однак, незважаючи на такі жахливі цифри, Туреччина категорично не сприймає слова «геноцид». На думку турецької влади, масова загибель вірмен на початку минулого століття обумовлена взагалі небажанням позбутися вірменської нації, а тяготами Першої світової війни і масовим голодом в Туреччині. Слова Талаат-паші чомусь не беруться до уваги… Але доказів турецьких злочинів занадто багато, щоб можна було б всерйоз сприймати слова турецьких керівників про трагічний збіг обставин щодо вірмен.

Повернімося, однак, до ситуації, яка склалася у зв’язку з прийняттям французьким парламентом законопроекту з приводу геноциду. Представники турецької влади пообіцяли Парижу великі проблеми, якщо раптом законопроект прийме реальні обриси. Вже сьогодні на вулицях Парижа пройшли масові акції протесту представників турецької діаспори, яка у Франції також дуже значна (більше півмільйона осіб). Турки навіть обіцяють відкликати свого посла з французької столиці у разі прийняття французьким урядом скандального закону.

Чи зможе допомогти у цій ситуації Саркозі підтримка вірменської діаспори на прийдешніх виборах — питання вкрай неоднозначне. Адже у разі прийняття закону, Саркозі явно втратить голоси етнічних турків, які встануть на бік його опонентів. Опозиційним силам залишиться лише тільки «підібрати» вірменське питання і заявити про те, що рішення з цього приводу було ухвалене занадто поспішно.

Тим часом, турецька влада намагається знайти для Франції адекватну відповідь. Вже зараз можна почути голоси з Анкари про те, що Туреччина може визнати геноцид алжирців у другій половині 40-х років 20-го століття. Ердоган у достатньо різкій формі заявив, що пан Саркозі, певне, нічого не знає про те, як французькі війська вирізали алжирське населення у середині минулого століття. Крім того, турецький прем’єр порадив Ніколя Саркозі поговорити на цю тему зі своїм батьком, який, за словами, Ердогана, багато що може розповісти синові.

Влада Туреччини загрожує Францією і переглядом багатьох бізнес-угод у разі прийняття закону. Можуть бути накладені обмеження на діяльність торговельних компаній Франції на території Туреччини, згорнуті спільні військові програми.

Загалом, «вірменське питання» може виявитися занадто дорогим для відносин двох членів НАТО. У нинішній ситуації він цілком здатний викликати серйозний розкол у Північноатлантичному альянсі. Небажання визнавати трагічні помилки минулого одними й бажання підштовхнути їх до цього з боку інших у рамках військового блоку може спровокувати тектонічні зрушення. Адже, якщо будуть заморожені бізнес-проекти, то й воювати за якусь загальну ідею французькі та турецькі солдати пліч-о-пліч теж не стануть. І тут вже справа навіть не в амбіціях Саркозі чи завзятості Ердогана, а в тому, наскільки взагалі живуче таке утворення, як розширена Організація Північноатлантичного договору у нинішніх умовах. Чи не час подумати Альянсу про її можливе звуження …