Чи повторить Нігерія долю Судану?

Нігерія цілком може повторити долю Судану. Сценарій, який відпрацьовується у цій африканській країні, достатньо типовий. По-перше, ця країна багата вуглеводнями — нафтовий сектор дає до 95% валютних доходів держави та забезпечує 80% дохідної частини державного бюджету Нігерії. У 2009 році держава отримала від продажу нафти більше 58 млрд. доларів США, при тому, що дохідна частина власне нігерійського бюджету була трохи більше 65 млрд. доларів. Нігерія – перша в Африці та восьма у світі по постачанню нафти. Вона є країною-членом ОПЕК й посідає 10-е місце на планеті за запасами нафти. До недавнього часу до 80% нігерійського нафтового експорту йшло до Сполучених Штатів. Треба зазначити, що більша частина родовищ країни розташована на півдні. Останніми роками країни Заходу та США почав витісняти Китай.

По-друге, в країні західні корпорації витісняють Китай. У 2005 році Китай встановив стратегічне партнерство з Нігерією. На початку 2010 року країну відвідав з офіційним візитом міністр закордонних справ Китаю Ян Цзечі. З усіх китайських інвестицій в Африку до 2010 року більше 80% (6,5 млрд. з 7,8 млрд. американських доларів) припадало у народне господарство Нігерії, насамперед у нафтову сферу. Державні нафтові компанії Китаю тільки у 2008-2009 роках отримали ліцензії на розробку трьох нафтових родовищ, а крім того, купували нігерійські промисли «чорного золота» у західних компаній.

Наприклад, китайська нафтохімічна корпорація Sinopec у середині 2009 року купила за 7,6 млрд. доларів нафтовидобувну корпорацію Addax зі штаб-квартирою у Швейцарії (більше половини газових і нафтових місцезнаходжень цієї корпорації зосереджені на нігерійській території, решта — в Габоні та Іраку). Уряд Нігерії передав Китаю значну кількість ліцензій на видобуток нафти, термін яких закінчився у 2010 році, які належали найбільшим світовим нафтовим корпораціям (на них добувалося до 70% нафти Нігерії). У 2010 році з’явилася новина, що КНР побудує в Нігерії 3 нафтопереробні заводи (НПЗ), із сумарною потужністю переробки у 885 тис. барелів нафти щодоби. Загальна вартість проекту — 25 млрд. доларів. Перше НПЗ повинні запустити у 2014 році, його вартість 8 млрд. доларів. Угоду підписали Китайська державна інженерно-будівельна корпорація та Національна нафтова компанія Нігерії (Nigerian National Petroleum Company, NNPC).

США та Захід у цілому ведуть боротьбу з Китаєм, прагнучи витіснити Піднебесну з Африки та Близького Сходу. Один з методів цієї боротьби – це руйнування країн, режимів, які увійшли з Пекіном у тісні фінансово-економічні відносини.

По-третє, в країні існує розкол між мусульманським та християнським населенням, як було в Судані. З більше ніж 152 млн. населення (дані 2010 року), приблизно половину складають мусульмани (північ країни), близько 40% християн, інші дотримуються язичницьких вірувань (нерідко це гримуча суміш християнства та традиційних вірувань). Тут слід відзначити, що США та Великобританія мають чудовий досвід роботи з мусульманськими радикалами. Радикальний іслам став справжнім «тараном», за допомогою якого англо-сакси ведуть так звану «модернізацію» величезного регіону — від Центральної та Північної Африки до Балкан, Кавказу, Середньої та Центральної Азії, Індії, Індонезії та Китаю.

Один з інструментів для розколу країни — це радикальна ісламістська організація «Боко Харам» (у перекладі з мови хауса, «Західна освіта — гріх»). Останнім часом бойовики цього руху різко активізували свою діяльність. Так, 20 січня 2012 року у нігерійському місті Кано (Північна Нігерія, адміністративний центр однойменної провінції) у поліцейських ділянках сталася серія вибухів, потім бойовики провели ряд терористичних нападів. Загинуло більше 150 чоловік, десятки поранених. У місті почалася паніка, влада ввела комендантську годину. 15 січня бойовики на мотоциклах відкрили вогонь по відвідувачах барів в штатах Гомбе і Адамава, загинуло 4 людини. 7 січня 2012 бойовики-ісламісти напали на представників християнської громади та вбили 22 людини. Ще раніше представники з цього радикального угруповання пообіцяли влаштувати геноцид християн у тому випадку, якщо вони добровільно не підуть з півночі Нігерії. Вранці 25 грудня 2011, саме на Різдво, у церкві Святої Терези на околиці столиці Нігерії Абуджі стався вибух, загинуло 35 людей. У 2011 році жертвами бандитів з цієї організації стали до 500 осіб.

Країна поступово скочується до релігійної війни. 29 грудня 2011 Союз церков Нігерії повідомив, що дасть адекватну відповідь ісламістам. На думку глави Християнської асоціації Нігерії Айо Орітседжафора, у «християнської спільноти не залишається іншого вибору», вони вважають, що атака на Різдво — це «оголошення війни християнській громаді в Нігерії». Християни захищатимуть себе як зможуть. У цей же час представники нігерійського мусульманського духовенства засуджують теракти та закликають нігерійців до спокою.

Суть ідеології «Боко харам» дуже проста і зрозуміла — знищити все чуже, вигнати західні цінності з країни, створити шаріатську державу в Північній Нігерії. Методи — теракти, масові вбивства, погрози. Радикали прагнуть викликати паніку й масовий відтік християн з півночі країни. Судячи з усього, загони «Боко харам» отримали частину арсеналів Лівії. Після розгрому лівійської Джамахірії величезну кількість вибухових речовин та зброї потрапило до рук різних бандитів, угруповань, ісламістів.

Треба врахувати й той факт, що, крім цієї, повністю деструктивної організації, існує й ціла низка інших. Вони зайняті викраденням іноземців, нападом на нафтову інфраструктуру країни, піратською діяльністю, работоргівлею, деякі прикривають свою діяльність політичними гаслами і т. д.

По-четверте, Нігерія не залишилася осторонь й від хвилі протестних настроїв, які охопили майже всю планету. 9 січня у Нігерії почалася велика акція протесту проти підвищення цін на бензин (у державі вкрай слаборозвинена нафтопереробна промисловість, паливо закуповують за кордоном). Мітингувальники вимагали відставки уряду. Крім того, у країні не вирішено конфлікт профспілок нафтовиків та уряду. Профспілки погрожують зупинити видобуток «чорного золота» у рамках загальнонаціонального протесту проти скасування субсидій держави на бензин. Це може викликати потужну внутрішньополітичну кризу — країна повністю залежить від продажу нафти і різке зростання світових цін на «чорне золото» викличе величезне обурення.

По-п’яте, відмінно можна використовувати для розвалу країни й національне питання. У країні 250-300 аборигенних народностей та племен. Найбільш великі народності: йоруба — 21% (мусульмани і християни), хауса — 21% (мусульмани), ігбо (християни) — 18%, фульбе (фулані, фула) — 11%, ібібіо — 5%. Релігійні конфлікти якнайкраще доповнюються міжнаціональними суперечками.

Особливості країни

Ця країна Чорного континенту не має потужних нафтопереробних виробництв (загальні проекти з Китаєм тільки розпочато і потрібен час, аби змінити ситуацію) і майже повністю ввозить бензин та інші види палива з-за кордону. Нафта — це основна галузь країни, туризм, сільське господарство, незважаючи на значні перспективи у цих сферах, не настільки розвинені. Тому, країна ввозить продукти харчування і не здатна прогодувати 152 млн. населення. І це при бурхливому зростанні населення. Інші галузі економіки не розвинені, є певна харчова промисловість, лісова галузь. Це справжня потворна моноекономіка.

Переважна більшість громадян Нігерії тягне жебрацьке існування, отримуючи дохід менше 300 доларів на рік (понад 80%). Причому, треба зауважити, що, незважаючи на помітне зростання вартості енергоресурсів у світі, доходи населення за останні три десятиліття знизилися більш ніж утричі. Наразі країна знаходиться у тридцятці найбідніших держав планети. У ній немає навіть подоби сучасної освіти та медицини, великі проблеми з транспортною інфраструктурою. Половина дітей взагалі не відвідує школи. Зрозуміло, що в країні майже повністю відсутня наука та технології (все привізне). При цьому всьому, в країні досить сучасна нафтовидобувна інфраструктура — в провінції на півдні Нігерії прокладені нафтопроводи, які перекачують «чорне золото» до танкерів, а на шельфі нафту добувають на сучасних бурових установках.

На іншому полюсі – «еліта» країни і службовці нафтових корпорацій. Найбільші нафтові корпорації побудували нечисленні сучасні квартали в Лагосі та деяких інших містах країни. Приблизно 10% населення Нігерії цілком може зрівнятися за рівнем життя з європейським середнім та вищим класом. Для них будують елітні селища з європейською інфраструктурою, вони роз’їжджають на дорогих іномарках, купують дорогу нерухомість, ходять на покази мод, до нічних клубів, ведуть «красиве життя». Дивлячись на них, важко повірити, що поряд з ними така страшна убогість. Фінансові потоки розподілені таким чином, що менше 1% населення отримує майже весь прибуток від «чорного золота».

Особливістю країни є страшні сутички між мусульманами та християнами, мусульманами та язичниками. Мікрогеноціди — це буденність. Не щадять ані жінок, ані дітей, ані старих. Часто вбивства скоюються з показною жорстокістю — людей спалюють живцем, розпорюють животи та розвішують по деревах і т. д.

Країна уражена жахливою корупцією. Приміром, нігерійська армія та поліція не в силах нічого зробити з розгулом міжетнічних конфліктів та релігійних фанатиків, у першу чергу через те, що солдати і поліцейські корумповані настільки, що беруть гроші з усіх, хто дає. Розвинене злодійство, так поліція і охоронні спецпідрозділи, які повинні охороняти трубопроводи, самі займаються відкачуванням нафти з них. Бували випадки, коли втрати доходили до 40%.

Вже протягом останнього десятиліття в нафтовидобувних провінціях у дельті річки Нігер, по суті, йде справжня партизанська війна. Деякі правозахисні організації вважають, що Нігерія за рівнем насильства стоїть в одному ряду з Сомалі, Іраком та Афганістаном. Регулярно викрадаються іноземні робітники, за яких потім вимагають великий викуп. Відбуваються атаки піратів, «антиурядових» угруповань, масові вбивства на релігійному та національному підґрунті. Західні корпорації змушені витрачати великі кошти на охоронні заходи.

Плюси китайського проникнення

Вартість китайської робочої сили на нігерійських проектах незрівнянно нижча за американську та європейську. Менеджер середньої ланки з Китаю отримує у середньому 500-600 доларів на місяць, у той же час як вартість роботи західного фахівця починається від 4-5 тисяч доларів на місяць. Це дозволяє китайським компаніям використовувати у своїх нігерійських проектах робітників та службовців з Китаю на значно нижчих посадах, на які європейські й американські компанії змушені були б брати місцевий некваліфікований та недисциплінований персонал. А місцевий персонал — це постійні аварії, більш низька продуктивність праці, злодійство, кумівство і т.п. речі. Китайці спроможні домогтися збільшення виручки та підвищення продуктивності праці.

Китайські компанії найтіснішим чином пов’язані з державою або є державними, вони несуть велике соціальне навантаження. До 20% платежів за користування нафтовими ліцензіями йде на соціально-економічний розвиток конкретних територій Нігерії, її інфраструктури. На ці ж цілі йдуть надані КНР пільгові кредити. До них не допускають місцеве населення, їх освоєння йде через китайські фірми, де керуючий та інженерний персонал китайський. Китайці зводять у країні школи, лікарні, дороги, встановлюють стаціонарний телефонний зв’язок, беруть участь у соціально-благодійних проектах. Китайці допомагають з отриманням вищої освіти. Так, у 2009 році в КНР навчалося 14 тис. нігерійських студентів. Тому, треба зазначити, що місцеве населення ставиться до китайців набагато краще, ніж до американців та європейців.

Китай докладає зусиль для розвитку дрібного китайського бізнесу в країні. Китайським підприємцям дають пільгові, нерідко безпроцентні кредити, надається всебічна технологічна та дипломатична підтримка. Вже зараз у Нігерії тисячі дрібних китайських підприємств — різні сервісні служби, ресторани, магазини тощо.

Таким чином, зрозуміло, що Нігерія — це ще один з головних претендентів на розвал та громадянську війну, всі передумови для цього є. Захід у протистоянні з Китаєм, ламає стару модель, спирається на ісламістів, перетворюючи величезні території від Центральної Африки до Росії, Китаю, Індії, Індонезії у зону «керованого хаосу», поле битви за планету.