Малогабаритний автомат «Вихор»

Серед усього різноманіття сучасної зброї особливо цікаві ті зразки, які називають «спеціальними». Зазвичай ця зброя призначена для виконання вузького кола завдань і непридатна для повсюдного розповсюдження. Тим не менш, його окремі характеристики, які, зі зрозумілих причин перевершують характеристики повсюдно поширених зразків, багатьом кружляють голову (найчастіше тим, хто зі зброєю знайомий тільки в рамках кінематографа і комп’ютерних ігор). Забуваючи про те, що підвищення одних характеристик не може не позначитися на інших, або, іншими словами, нічого з нізвідки не береться. У цій статті спробуємо розібратися з автоматом «Вихор», який багато вихваляють за його високі бронебійні характеристики, а так само за дуже скромні розміри і вагу, аж до того, що можна зустріти згадки про цю зброю як про пістолет-кулемет, що, природно, не вірно.

Поява даного екземпляру зброї пояснюється тим, що засоби індивідуального бронезахисту набули не тільки максимального поширення в другій половині двадцятого століття, а й стали відносно компактними і легкими. Отже, була потрібна зброю, яка могла б упевнено вражати супротивника, захищеного такими засобами індивідуального захисту. Природно, що від однієї зброї таких результатів було не добитися. Таким чином, основною проблемою було спроектувати боєприпас, здатний виконувати поставлені цілі. Виходом із ситуації став патрон 9х39, який був створений на основі 7,62 х39 для безшумних зразків автомата АС «Вал» та снайперської гвинтівки ВСС «Гвинторіз». Боєприпас для безшумної зброї з важкою дозвуковою кулею показує відмінні результати з пробиття засобів індивідуального бронезахисту, проте мав свої особливості, які не могли не позначитися на характеристиках майбутнього «бронебійного» автомата. Важка куля з бронебійним сердечником відмінно справлялася з бронежилетами 3 класу на дистанціях до двохсот метрів, проте навіть для цієї дистанції було потрібно робити поправки, оскільки за великої ваги і малої швидкості кулі, траєкторія її руху була далеко не ідеальною. Таким чином виходило, що ще нестворена зброя вже cтала більш складною у використанні, ніж зразки під патрони з кулями більш швидкими і легкими. Але на це закрили очі, адже ведення ефективного вогню з такого автомата було справою тренувань і звички, а ось бронебійні якості боєприпасу на той момент були дійсно дуже непоганими.

Оскільки головною характеристикою зброї була «бронебійність», а навіть з самим прегарним патроном такий параметр обмежується в першу чергу дистанцією застосування. Тож було прийняте рішення створити не просто автомат, здатний вражати супротивника із засобами індивідуального бронезахисту, але і таку зброю, яка б виділялася своїми компактними габаритами. Благо напрацювань в цьому плані було більш ніж достатньо і, по суті, потрібно було вибрати кращі з вже наявних рішень. Оскільки високі бронебійні властивості кулі обмежуються 200 метрами, то і зброю вирішили проектувати з розрахунком даної максимальної дистанції вогню. Природно, що це не означає, що куля пролетівши 200 метрів, зупиниться і впаде на землю. В результаті автомат отримав дуже короткий ствол, а так само складаний вгору приклад. У подальшому зброю модернізували, але про це трохи згодом.

Як і у всіх зразків зброї зі скромними габаритами, зовнішній вигляд автомата «Вихор» не самий грізний, але не варто обманюватися. Зброя насправді більш серйозна, ніж може здатися на перший погляд. Малі габарити і вага дозволяють використовувати автомат без затримок з транспортних засобів, у вузьких приміщеннях, якщо забути про рікошетуючі здібності куль і так далі. Перший варіант зброї, прийнятий під позначенням СР-3, мав складаний вгору приклад, виконаний штампуванням. Сам приклад зробили таким, щоб навіть у складеному вигляді він не заважав користуватися прицільними пристосуваннями, які складаються з мушки і перекидного цілика. Якщо говорити про елементи керування зброєю, то багато хто відзначає їхнє мало не ідеальне розташування та виконання для компактного зразка автомата. Втім, стільки ж людей мають протилежну думку. Так перемикач запобіжника продубльований з обох сторін зброї і представлений відносно великим важелем, добре доступним для перемикання навіть тоді, коли руки захищені трипалими рукавицями. Перекладач режимів вогню же зроблений окремим, менш помітним елементом у вигляді поперечно переміщуваної кнопки, яка розташовується позаду спускового гачка під перемикачем запобіжника. Незважаючи на свої малі розміри, даний елемент управління досить зручний, хоча і не виділяється. Багато хто може взагалі не помітити його, якщо не ткнути пальцем.

Хорошим рішенням була заміна ручки затвора на два виведених вперед повзунка, за допомогою яких затвор і відводиться назад стрільцем, проте хорошим рішенням це виявилося тільки з точки зору зменшення габаритів і зручності носіння. Взведення затвора, як показує практика, стало менш зручним і більш довгим, причому це не просто справа звички, а дійсність як вона є. Варіант зброї СР-3 був досить скромним за сучасними мірками, навіть прилад безшумної стрільби на нього не можна було встановити. Хоча використання патронів із дозвуковими швидкостями куль як найкраще припускає те, що в комплекті зі зброєю опинився і ПБС, навіть якщо вона (зброя) не позиціонується як безшумна.

Після прийняття на озброєння і нетривалої обкатки у ФСБ, було підготовлено завдання для конструкторів, яке вимагало зробити з бронебійного «малюка» безшумну зброя з високою точністю без втрати початкових характеристик. Крім того, були й рекомендації з поліпшення ергономіки зброї та переробки деяких окремих моментів. Грубо кажучи, з СР-3 просили зробити ВСС і АС в одній особі. Так з’явився СР-3М. Зовнішній вигляд зброї істотно змінився. У першу чергу в очі впадає приклад, який тепер рамковий і прибирається в ліву сторону зброї. Оскільки зброя відносно невелика, а приклад у складеному положенні став перекривати цівку автомата, то до конструкції була так само впроваджена додаткову рукоять для утримання, яка може складатися. У зручності утримання зброї при стрільбі вийшов виграш, проте зі складеним прикладом утримувати автомат таки не зручно. Він впирається в руку, але незручно не означає, що можна. Крім цього, зброя отримала можливість встановлення приладу безшумної стрільби, який став входити до комплекту автомата. Якщо проводити аналогія зі спеціальним автоматом «Вал», то оновлений «Вихор» з встановленим приладом безшумної стрільби програє як за габаритами, так і за вагою. Відбувається це через те, що в спеціальному автоматі «Вал» відвід порохових газів починається ще до того, як куля залишає ствол, через спеціальні отвори в каналі ствола.

У автоматі «Вихор» ствол не має цих отворів. Відповідно, і прилад безшумної стрільби встановлюється далі, що збільшує довжину зброї з ПБС у порівнянні з АС «Вал». Крім того, модернізований автомат змінив свої вагу і габарити, якщо порівнювати з першим варіантом зброї. Так, довжина автомата зі складеним і розкладеним прикладом стала 410 і 675 міліметрів відповідно в порівнянні із 360 і 610 міліметрами. Вага зброї зросла з двох кілограм до 2,2 кіло. Довжина ствола залишилася незмінною, рівною 156 міліметрів. Залишили без змін і темп вогню, рівний 900 пострілів на хвилину, що є у випадку з малогабаритною зброєю під досить потужний боєприпас оптимальним темпом вогню для забезпечення найкращої купчастості. Адже не з окопів стріляти. З лівого боку зброї з’явилося кріплення, яке дозволяє використовувати автомат разом з оптичним прицілом, що підвищує ефективну дальність вогню до 400 метрів. Вірніше сказати, підвищилася не ефективна дальність, а просто з’явилася можливість вести прицільний вогонь на дистанції до 400 метрів, адже відкриті прицільні пристосування розраховані на всі ті ж 200 метрів. Природно, третій клас бронежилета на дистанції 400 метрів куля вже може і не «взяти». Так само були перероблені елементи керування зброєю. Перероблені повністю. У першу чергу потрібно відзначити те, що зброя позбулося рукояток зведення затвора над стволом. Тепер це одна рукоять, що розташовується з правої сторони ствольної коробки. Перемикач запобіжника став більшим, у своєму включеному положенні він стає на шляху рукояті затвора. Куди цікавіше виконаний перекладач режимів вогню, який зайняв місце всередині запобіжної скоби відразу за спусковим гачком. Наскільки таке розташування зручне — судити складно. З одного боку, начебто як істотно скорочується час на перемикання режимів вогню, з іншого ж, якщо руки захищені товстими рукавичками, перемикання може бути ускладнене, навіть незважаючи на те, що розміри деталей досить великі. Якщо запитати: чи пішли на користь зброї нововведення — складно. З одного боку — можливість установка приладу безшумної стрільби і оптичного прицілу явно плюс. З іншого ж боку, той же приклад і додаткова рукоять для утримання зброї реалізовані таким чином, що вести вогонь зі складеним прикладом можна тільки впираючись пензлем у цей самий приклад, що явно незручно, якщо тільки ти не шульга. Зміни торкнулися елементів управління хоч і значні, але навряд чи їх можна оцінити як позитивні чи негативні. Зрештою, це більше справа звички і особистих переваг, хоча конструктори спробували зменшити час зведення затвора зброї і скоротити рухи тіла при перемиканні режимів вогню. Так що, напевно, зміни таки позитивні. Ну а збільшення габаритів і ваги мають більше мінусів, ніж плюсів, хоча не можна посперечатися з тим, що завдяки збільшенню довжини і ваги, зброя при стрільбі стало більш стабільним, відповідно зросла купчастість вогню.

Якщо ж повернутися до питання зовнішнього вигляду автомата, то багато хто відзначає, що виглядає зброю, як ніби її збирали з підручних матеріалів. Дивлячись на «вилизані» зарубіжні зразки, з цим складно не погодитися. Дійсно, зовнішній вигляд не самий парадний, але зовсім не зовнішній вигляд визначає характеристики зброї.

Працює автомат, незважаючи на те, що він є зброєю спеціальною, з досить поширеною схемою автоматики — відвід порохових газів з каналу ствола. Багато чого підозріло схоже у даній моделі зразка на окремі деталі спеціального автомата «Вал». Так, наприклад, можна відзначити, що навіть замикання каналу ствола здійснюється на 6 упорів. Ударно-спусковий механізм так само аналогічний АС, але якщо є добре працююче рішення, то чому б його і не застосовувати. Загалом, устрій зброї звичайний і нецікавий, так що цей пункт можна опустити.

Якщо підкреслювати позитивні сторони зброї, то не можна не відзначити її гнучкості. Адже при модернізації перед конструкторами стояло завдання виготовити зброю, яка суміщає в собі характеристики АС «Вал» та ВСС «Гвинторіз». Тож можна вважати, що «Вихор» вже не малогабаритний автомат, а окремий стрілецький комплекс. Зрозуміло, дотягнути за характеристиками до ВСС або виграти у АС «Вал» по меншому шуму під час стрілянини, «Вихру» не вдається, але зате він може використовуватися без ПБС, що істотно скорочує його габарити. Таким чином можна відзначити те, що зброя, навіть якщо її розглядати без приладу безшумної стрільби, вийшла досить корисною і потрібною, доповнюючи безшумні зразки ВСС і АС.

На завершення хотілося б окремо відзначити такий момент, як зведення даного автомата до абсолютного ідеалу багатьма людьми. Так, досить часто можна почути і про цей і про подібні зразки, що вони могли б стати основною зброєю в армії, адже «не мають аналогів». З тим, що зброя хороша, складно не погодитися, але все-таки вона спеціальна і не може застосовуватися повсюдно. Причиною тому можна назвати хоча б максимальну дистанцію ефективного вогню, рівну 400 метрів. Причому потрібно ще враховувати те, що влучити у противника на такій дистанції з подібної зброї досить складно. Іншими словами, ця зброя придатна і хороша, але не для масового озброєння.

Автор Карасик Кирило

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]