Україна в ОБСЄ: Метод «розморожування» по-українськи

Одне з головних завдань, яке належить вирішувати Україні в ролі голови ОБСЄ в 2013 році, — сприяння врегулюванню «заморожених конфліктів» на території колишнього СРСР. Якби це було так просто, то конфлікти не тривали б майже два десятиліття… Але, так чи інакше, їх необхідно залагоджувати.

Причини конфліктів носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер, виникаючи на підставі внутрішніх і зовнішніх протиріч. Так, незважаючи на різноманітність форм цих конфліктів, їх розгортання та учасників, їх об’єднує одна спільна риса: всі вони спровоковані радянськими спецслужбами на основі набутих або штучно створених протиріч у конфлікто-небезпечних регіонах з метою утримати радянські республіки під контролем Москви.

В даний час до такої практики часто вдається Росія, безпосередньо підтримуючи сепаратистські режими в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабаху. З одного боку, це допомагає виживати самопроголошеним республікам на територіях Молдови, Грузії та Азербайджану, а інший — фактично не дозволяє врегулювати конфлікти і відновити територіальну цілісність цих країн. Росія ж у даному випадку має всі підстави для збереження своєї військової присутності на території пострадянських держав.

До проблемних факторів можна віднести також особисті позиції лідерів сепаратистських режимів та їх оточення, жодним чином не бажають відмовлятися від влади на підконтрольних територіях.

По суті, ці умови створюють практично непереборні перешкоди в справі врегулювання придністровської, грузино-абхазької, грузино-осетинської і нагірнокарабаського проблем, що і підтверджують переговорні процеси з цих питань.

Тому необхідно більш адекватно підходити до забезпечення стабільності на території колишнього СРСР. Один з таких підходів був запропонований ЄС і схвалений ОБСЄ. Він передбачає реалізацію конфліктуючими сторонами спільних економічних та гуманітарних проектів, як основи для зміцнення довіри та досягнення компромісів між ними.

Зокрема, в даний час цей підхід застосовується в Молдові в рамках прийняття Кишиневом і Тирасполем (за фінансової підтримки ЄС та США) кількох спільних програм, за якими встановлюється пряме транспортне сполучення на території регіону, поновлюється телефонний зв’язок, налагоджується торгівля тощо.

До 2008 року аналогічними були відносини також між Грузією і Південною Осетією, коли Тбілісі надавав фінансово-економічну допомогу населенню самопроголошеної республіки (з використанням засобів ЄС і США), реалізовував гуманітарні проекти на її території (в т. ч. будувалися школи, лікарні та торгові центри). Все це фактично створило передумови для повернення Південної Осетії до складу грузинської держави. Однак сепаратисти (за підтримки російської сторони) спровокували в регіоні збройний конфлікт, в який втрутилася Росія.

У 2010-2011 році Туреччина, намагаючись вплинути на позицію Вірменії щодо Нагірного Карабаху, використовувала економічний чинник. Зокрема, Анкара запропонувала Єревану відкрити турецько-вірменську кордон для пропуску населення і товарів, якщо взамін він погодиться реалізувати Мадридські принципи ОБСЄ з врегулювання нагірнокарабаського конфлікту (на першому етапі передбачалося повернення Вірменією Азербайджану п’яти захоплених азербайджанських районів навколо Нагірного Карабаху). На жаль, політична ситуація у Вірменії, а також прихований тиск на неї з боку Росії не дозволили реалізувати даний проект.

Але незважаючи на всі ці проблеми, пов’язаним з об’єктивними економічними інтересами Молдови, Грузії, Азербайджану та Вірменії, а також самопроголошених республік, Україна все ж в основу своїх ініціатив з урегулювання «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі може покласти економічний чинник.

На молдовському напрямку — повністю підходить ідея з об’єднання зусиль Молдови, Придністров’я і Одеської області України в рамках єдиної економічної зони. На базі такої зони можна створити транспортно-транзитний вузол з морськими і повітряними портами, а також залізничними коліями та автомобільними магістралями, які зв’яжуть Чорноморський регіон, Південно-Східну і Центрально-Східну Європу.

Не виключається можливість створення зони вільної торгівлі з пільговими режимами для спільних молдовсько-придністровських підприємств на території України, Придністров’я та Молдови. Реалізація таких ініціатив буде сприяти економічному розвитку як Придністров’я, так і Молдови, стимулюючи економічну інтеграцію сторін. Крім того, враховуючи перспективи підписання Україною та Молдовою угод про асоціацію з ЄС і створення зон вільної торгівлі, заходи сприятимуть європейській інтеграції як України, так і Молдови разом з Придністров’ям.

На грузинському напрямку — Україна повинна підтримати ініціативи нового керівництва Грузії на чолі з прем’єр-міністром країни Б. Іванішвілі, що стосуються відмови від конфронтації з Росією і самопроголошеними республіками на грузинській території і встановлення економічного співробітництва з ними.

Зокрема, в даному контексті взаємні інтереси сторін включають відновлення доступу грузинських товарів в Росію, залучення російських інвестицій для розвитку грузинської економіки, а також спрощення та розширення масштабів прикордонної торгівлі між сусідніми районами Грузії, Абхазії і Південної Осетії. У цьому плані Україна може бути посередником на переговорах між Грузією і Росією, Абхазією і Південною Осетією, запропонувавши провести їх на українській території.

Крім того, важливо відновити залізничне сполучення між Росією і Грузією з території Абхазії, а також реанімувати плани по створенню так званого «Південного транспортного коридору» з Північного Кавказу РФ через Південну Осетію до чорноморських портів Грузії. Однак, реалізацію транспортних проектів стримує позиція Грузії, яка пов’язує їх з питанням звільнення Росією окупованих грузинських територій.

На нагірнокарабаського напрямку — Україна може запропонувати Туреччині, Вірменії та Азербайджану повернутися до варіанту відкриття турецько-вірменського кордону в обмін на відхід Вірменії з окупованих азербайджанських районів. З реалізацією даної ідеї можуть бути пов’язані також і перспективи переговорів (у т.ч. за посередництва Мінської групи ОБСЄ і України) щодо відновлення певних форм економічного (насамперед енергетичного) співпраці між Азербайджаном і Вірменією і Нагірним Карабахом.

У цьому плані Україна може розраховувати на сприяння Європейського Союзу, який став більш пильно стежити за розвитком ситуації на Південному Кавказі, демонструючи зацікавленість у розвитку відносин як з Азербайджаном, так і з Вірменією в рамках програми ЄС «Східне партнерство». Фактично, через відсутність альтернативи в питанні гарантування безпеки та економічного розвитку Вірменії такі підходи знаходять розуміння у поміркованої частини вірменського населення.

Просувати названі українські ініціативи наша держава може як за допомогою механізмів ОБСЄ, так і в рамках групи ГУАМ, членами якої є Україна, Молдова, Грузія та Азербайджан. Сьогодні таку можливість вже підтримала азербайджанська сторона.

Звичайно, в силу відомих проблем, ініціювання Україною вищенаведених пропозицій та їх реалізація не дозволять швидко владнати «заморожені» конфлікти на території колишнього СРСР. Разом з тим, пропоновані підходи можуть створити позитивний ґрунт для реалізації спільних економічних інтересів конфліктуючих сторін, а значить, і зміцнити взаємну довіру. У свою чергу, це допоможе усунути конфлікти в регіонах і створить основу для подальших політичних компромісів.

Все це важливо і для України, яка зможе продемонструвати і свою готовність до проведення активної і результативної політики в рамках свого головування в ОБСЄ, і можливість домагатися позитивних зрушень у процесах врегулювання «заморожених» конфліктів, сприяючи зміцненню міжнародного іміджу та авторитету нашої держави в Європі.

Разом з тим, на цьому шляху Україні слід бути готовою до протидії з боку Російською Федерацією, яка, прагнучи утримати нашу країну у сфері свого впливу, забажає вдатися до її дискредитації в очах Європи.