Німецька торпедо-ракета Barracuda
Явище суперкавітації цікавило вчених вже давно. У Радянському Союзі була створена підводна ракета «Шквал», що розвивала швидкість 360 км/год. (деякі джерела стверджують, що вона здатна досягати швидкості в 480 км/год.). Американська організація DARPA з 2007-го року фінансує проект створення міні-субмарини, здатної розвивати у підводному положенні швидкість в 100 вузлів, використовуючи для цього ефект суперкавітації. Науково-дослідний центр підводної війни NUWC (Naval Undersea Warfare Центр) у рамках програми SUPERCAV ось вже більше 10 років проводить дослідження зі створення високошвидкісної суперкавітуючої підводної ракети, здатної розвивати швидкість більше 200 вузлів. Координацією розробки суперкавітаційної зброї у США займається Управління військово-морських досліджень в Арлінгтоні, штат Вірджинія. Їхні зусилля спрямовані на розробку двох класів суперкавітаційних технологій: снарядів і торпед.
На початку двохтисячних років фінансування дослідження суперкавітації на Заході було досить скромним і становило всього близько $ 50 мільйонів. Але не дивлячись на це, список потенційної суперкавітаційної зброї виглядає досить переконливо. Він включає в себе підводні протимінні кулі, самонавідні торпеди, підводні човни, катери. Список країн, що займаються дослідженнями у цій області, також дуже обмежений. У ньому безумовно лідирує Росія, далі йдуть Україна (НДІ гідродинаміки в Києві), Франція (в рамках програми дій Concertée Кавітація провела навіть кілька випробувань ракет «Шквал», отриманих з Росії), Німеччина і США. Китай та Іран займаються копіюванням російських технологій (повідомляється, що Китай придбав 40 торпед «Шквал» у Казахстані).
Принцип майже повного виключення контакту з водою використовуваний на суднах на повітряній подушці тепер використовується і під водою. Рух у воді на швидкості більше 180 кілометрів на годину призводить до утворення кавітаційного міхура, який повністю захищає рухоме тіло від контакту з водою і знижує опір води. Це явище отримало назву суперкавітації (розвиненої кавітації).
Американський вчений Леонард Грінер (Leonard Greiner) опублікував збірку статей про технології суперкавітації у 1967-му році. Книга Грінера знайшла свій шлях через «залізну завісу» і використовувалася радянськими вченими як свого роду «Біблія для розробки торпед». Принаймні так кажуть у журналі «Wunderwelten Wissen», що описує історію розробки Barracuda. Радянський вчений, інженер Михайло Меркулов почав займатися темою суперкавітації на початку 60-х років в Інституті гідродинаміки (НДІ-24) в Києві. Незважаючи на надсекретність проекту, інформація про нього дійшла до Вашингтона. Однак на думку американських військових, на той час створення зброї з використанням суперкавітації було технічно надзвичайно складним, вони не були зацікавлені в цьому проекті і були абсолютно переконані, що радянський проект приречений на невдачу. Тим часом протягом майже двадцяти років Меркулов та його колеги працювали над створенням нової зброї і наприкінці 70-х років він зміг продемонструвати керівництву партії прототип ракети «Шквал».
Меркулову вдалося вперше у світі подолати швидкість звуку під водою і створити реальний зразок підводної ракети, здатної розвивати швидкість 200 вузлів. До недоліків «Шквалу» потрібно віднести неможливість керування ракетою на траєкторії її руху, але цей недолік з лишком компенсувався встановленням на «Шквал» ядерної бойової частини потужністю 150 кт в тротиловому еквіваленті. Додатковим недоліком є її відносно малий радіус дії, пов’язаний з необхідністю великої витрати енергії для створення суперкавітації. Тим не менш, західні спецслужби неодноразово намагалися отримати інформацію про російську суперкавітаційну зброю. П’ятого квітня 2000-го року за спробу роздобути секрети «Шквалів», ФСБ був заарештований американський бізнесмен Едмунд Поп. Йому загрожувало 20 років в’язниці, але у підсумку, провівши в Лефортово лише 8 місяців, він був звільнений за указом В. Путіна «з гуманітарних міркувань» (він страждав від раку кісток).
Німецькі вчені впритул зайнялися дослідженням явища суперкавітації наприкінці 1970-х років. Наприкінці 80-х років компанія Diehl BTG почала розробку першого прототипу підводної ракети Barracuda. Через десятиліття Diehl BTG провела успішні випробування Barracuda (не плутати з торпедами Мк50 і Barracuda Barracuda GWS.63) на полігоні WTD 52 (технічний центр захисту та спеціальних технологій Бундесверу) у Oberjettenberg. Ракета була створена німецькими компаніями Diehl BGT та Altas Elektronik у рамках демонстраційної програми суперкавітаційних підводних ракет, призначених для захисту від існуючих і перспективних торпед і для ураження підводних човнів.
Barracuda оснащена твердопаливним ракетним двигуном, інерційною системою навігації, блоком самонаведення, поворотним носом конусоподібної форми. Ракетний двигун забезпечує Barracuda підводну швидкість 800 км/год. (за заявою розробників). Відмінною особливістю ракети Barracuda є управління за даними інерційної системи, створеної з використанням волоконно-оптичних гіроскопів і автоматичної системи самонаведення. Антенна решітка, яка розміщена у конічному обтічнику, також виконує роль рульового пристрою ракети. Під час підводного руху Barracuda знаходиться у повітряному міхурі (так званому кавітаційному міхурі), що значно зменшує опір води і дозволяє розвивати високу швидкість. На сьогоднішній день були виготовлені і випробувані кілька дослідних зразків підводної ракети. Під час цих випробувань вони успішно продемонстрували «стабільні прямі і вигнуті траєкторії руху». Передбачається оснастити ракетами Barracuda як підводні човни, так і надводні кораблі.
Підводна ракета Barracuda вперше була представлена 17-20 травня 2005-го року на виставці IMDEX у Сінгапурі. Зрозуміло, розробники вихваляються, що Barracuda за своїми можливостями не має собі рівних у світі, і що вони, як мінімум, на 10 років випередили своїх американських колег. Але на цій виставці вони не забули знову згадати, що нова німецька підводна ракета Barracuda швидша, маневреніша і точніша за «Шквали». А отже, завдяки унікальній системі самонаведення, вона здатна перехоплювати «Шквали» і інші високошвидкісні торпеди. За непідтвердженими даними загальна маса Barracuda становить 110 кг, довжина 2300 мм, калібр 160 мм, маса ВР 10 кг, дальність ходу 1000 м, при максимальній швидкості ходу час повної циркуляції становить 3,6 секунди, діаметр циркуляції 120 м.
Американський військовий експерт Роберт Кулінський у своїй статті в німецькому журналі Europaeische Sicherheitit описує створення Барракуди: «Ми знаходимося сьогодні там, де колись були авіаційні конструктори після першого польоту братів Райт… на передньому краї прийдешньої революції». На думку авторів журналу «Шквал» — є першим сучасним озброєнням з використанням технологій суперкавітації і можливо є найбільшим проривом у підводній війні з моменту винаходу самого підводного човна. Так само на думку експертів, «Шквалам» зовсім немає необхідності нести яку-небудь боєголовку, оскільки кінетичної енергії торпеди може виявитися достатньо для того, щоб потопити підводний човен. Якщо перша версія «Шквалу» була некерованою, то передбачається, що «Шквал 2» матиме значно більшу швидкість (оптимісти стверджують, що близько 720 км/год.), значно більшу дальність і найголовніше — вона стане керованою.
