Договір про звичайні збройні сили в Європі більше не діє

Договір про звичайні збройні сили в Європі, підписаний більше двадцяти років тому, що свого часу вважався зміцнюючою точкою у плані довіри між державами Варшавського договору і НАТО, остаточно помер. Про це можна судити по тим заявам, які все частіше можна чути з вуст представників США та Північноатлантичного альянсу.

Перш, ніж говорити про причини, треба у першу чергу згадати, в чому полягала суть даного документа. У середині листопада 1990 року в Парижі між представниками Варшавського договору і НАТО був підписаний документ, який відомий як ДЗЗСЄ. З одного боку, він істотно обмежував кількість важких видів озброєння, зокрема, танків, броньованих машин, артилерійських установок, бойових літаків і бойових вертольотів. З іншого боку, він встановлював певні квоти на дану техніку для кожної держави, що підписала договір. У цілому вони були рівні для ОВД і НАТО. Крім того, згідно з умовами договору, кожен учасник договору раз на півроку зобов’язаний був інформувати партнерів про їхню наявність, при цьому називаючи конкретні координати і військову частину. Таким чином, військові з військового блоку або ОВД могли запросто приїхати у вказане місце і перевірити, наскільки правдивою була отримана інформація. При цьому договір вступив у законну силу лише на початку листопада 1992 року, коли ні Організації Варшавського договору, ні Радянського Союзу більше не існувало. Була утворена незалежна держава Росія. При цьому більшість держав, які входили до складу ОВД та були колишніми радянськими республіками, стали членами НАТО. Таким чином, квоти на військову техніку в альянсі у кілька разів стали перевищувати російські.

Виникла необхідність адаптувати договір до нових реалій сучасної світової обстановки, що, власне кажучи, і було зроблено у Стамбулі, в ході саміту ОБСЄ, в листопаді 1999 року. Разом з тим, тоді ж держави-учасники НАТО підписали документи, які не мали відношення до ОБСЄ, в яких поставили умову, що адаптований договір з озброєнь буде ратифікований тільки у тому випадку, якщо Росія погодиться вивести свої війська з Молдавії та Грузії.

З грузинської території Росія вивела свої війська у 2005 році, крім тих миротворчих підрозділів, які перебували у Південній Осетії та Абхазії. З території Молдавії російські війська також були виведені за винятком миротворців, які залишилися згідно з двосторонньою угодою Росії і Молдавії і які забезпечували контроль за дотриманням безпеки у Придністров’ї і охороняли «спірні» військові склади (Росія вважала їх своїми, а Придністров’я — своїми).

Незважаючи на те, що російська сторона виконала поставлені умови, НАТО не поспішало ратифікувати новий ДЗЗСЄ. Крім того, балтійські держави, які приєдналися до альянсу, до даного документу не приєдналися. Таким чином, склалася досить дивна ситуація, коли військові з Латвії, Естонії або Литви могли вільно приїхати в Росію і перевірити будь-яку військову частину на наявність важкого озброєння, в той же час, російські військові відповідний візит здійснити не могли, бо ці країни не були учасниками договору.

Москва неодноразово попереджала про те, що якщо країни, які підписали ДЗЗСЄ, не ратифікують адаптований документ, Росія вийде з нього. Проте жодної реакції з боку НАТО не послідувало. У результаті в грудні 2007 року з’явився указ глави російської держави В.Путіна про призупинення своєї участі у договорі. Тобто російські військові перестали інформувати своїх колишніх партнерів про наявність, дислокацію та кількість важкого озброєння в країні, не приймати натовські інспекції і не відправляли свої інспекції.

Зрозуміло, що такий розвиток подій викликав невдоволення лідерів західних держав. Але на всі зауваження Росія відповідала одне і те ж: спочатку ратифікація нового договору, і тільки потім — повернення Росії у ДЗЗСЄ.

Потім були спроби відновити переговори за договором, але жодна зі сторін поступитися своїми інтересами не побажала. Як заявив глава російського Міністерства закордонних справ С.Лавров, НАТО ставить абсолютно нереальні умови перед Росією для того, щоб повернутися до питання про ратифікацію ДЗЗСЄ, зокрема, повернення до варіанту договору, від якого російська сторона раніше відмовилася. Все це, на думку міністра, позбавляє всякого сенсу роботу з проблем контролю за звичайними збройними силами.

Все це, у підсумку, і призвело до заяви представника США Вікторії Нуланд про те, що Сполучені Штати призупинили виконання низки зобов’язань за договором стосовно Росії, оскільки російська сторона не виконала зобов’язання, взяті на себе у ході Стамбульського саміту.

За словами редактора видання «Національна оборона» Ігоря Коротченка, у нових політичних реаліях Договір про звичайні збройні сили в Європі більше не діє, він втратив своє значення. Причина полягає в тому, що після розпаду Організації Варшавського договору були утворені нові держави, які зробили перевагу сил НАТО очевидним явищем. Таким чином, договір більше не має ніякого сенсу для Росії.

Його думку підтримує і редактор «Незалежного військового огляду» Віктор Літовкин, який впевнений в тому, що ДЗЗСЄ повернути не вийде. На Заході не визнають в якості самостійних держав Південну Осетію і Абхазію, що знаходяться на європейській території. Крім того, нова угода не буде укладена і через американську ядерну тактичну зброї, яка не відноситься до ДЗЗСЄ. Росія подібної зброї на чужих територіях не має.

Експерти впевнені у тому, що новий договір, якщо він все-таки буде укладений, повинен брати до уваги не тільки кількість важкої військової техніки, а й американські системи протиракетної оборони «Іджіс», які базуватимуться на кораблях в Норвезькому, Балтійському і Середземному морях, а також подібних їм системах, які американці планують розмістити на територіях європейських держав. Крім цього, потрібно враховувати і ту обставину, що ніякої реальної загрози для держав Північноатлантичного альянсу взагалі не існує.

Разом з тим, відсутність Договору про звичайні збройні сили у Європі — це проблема не тільки для альянсу і Сполучених Штатів Америки, але і для Росії. Адже російська сторона також зацікавлена у відкритості та верифікації натовських збройних сил на території Європи. Такий підхід допоможе створити обстановку довіри, чого зараз явно не спостерігається.

На думку військових експертів, щоб повернутися до діалогу про ратифікацію адаптованого ДЗЗСЄ, умови повинні бути максимально зрозумілі і відкриті. А оскільки нічого цього немає, то і не дивно, що все закінчилося саме таким чином.