Ісламізація і дехристиянізація Близького Сходу

Близький Схід і Північна Африка стрімко ісламізуются, одночасно прискореними темпами продовжується процес дехристиянізації країн цих регіонів. Треба зазначити, що процес дехристиянізації почався не нинішньої весни, а набагато раніше.

Ще століття тому християн на Близькому Сході було до чверті населення регіону. У 2010 році ця цифра становила вже не більше 5% — приблизно від 12 до 15 млн. чоловік. Так, якщо в Сирії на початку XX століття християн було до третини населення, то тепер їх не більше 9-10%. У Лівані в 1932 році було 55% християн, за даними 2005 року — до 34%. Як швидко йшов процес дехристиянізації регіону видно по Палестині: У Віфлеємі християн після Другої світової війни було до 85%, в 2010 році залишилося 12%; в Назареті також переважало християнське населення, тепер там їх не більше 24%. В Єрусалимі число християн впало з 53% в 1922 році, до нинішніх 2%. Якщо наприкінці англійської влади в Палестині, християн було 10%, то тепер їх на землях Палестинської автономії, включаючи сектор Газа, не більше 1,5%. У Єгипті чисельність християн впала з 1970-х років майже в два рази, їх залишилося приблизно 10% від населення країни і чисельність продовжує швидко зменшуватися.

Фактор війни в Іраку

Цікаво, що найважливішим чинником зменшення частки християн в населенні близькосхідного регіону стала війна в Іраку, яку розв’язали США і НАТО.

Коли був повалений режим Саддама Хусейна, при якому християнам жилося порівняно нормально, радикальні ісламісти звинуватили християнську громаду Іраку в колабораціонізмі, стали називати їх посібниками «хрестоносців» і «помічниками американських військ». Напади на християнські храми, їх підриви, вбивства, побиття і викрадання людей, не кажучи вже про таку «дурницю», як погрози на адресу лідерів християнських громад і простих людей, стали в Іраку звичайним справою. Через сторіччя в Іраку була відновлена ​​середньовічна джизья: спеціальний податок для християн, який становить часом сотні, а то й тисячі доларів.

Архієпископ халдейської католицької єпархії Кіркука повідомив в 2009 році, що після 2003 року було зареєстровано 710 вбивств католиків у цілому Іраку. З країни втекли сотні тисяч християн, десятки тисяч переселилися в Іракський Курдистан (курди до християн не проявляли такої нетерпимості). У підсумку Ірак був майже повністю очищений від християн, з 1,5 млн. християн жили в країні при Хуссейна, в країні залишилося не більше 150 тис. чоловік.

Головним чинником, який призвів до ліквідації християнського сегмента в населенні Іраку, стало вторгнення НАТО. Експерти відзначають, що при Саддама Хусейна християнам в державі жилося непогано. Вони здебільшого були добре освічені, більша частина належала до середнього класу країни. Християни жили переважно у великих містах — Мосулі, Басрі та Багдаді. А, багдадський міська християнська громада до війни вважалася найбільшою в усьому близькосхідному регіоні.

Після 2003 року в Іраку формально була проголошена свобода, в тому числі і релігійна, але в реальності в Конституції країни присутні твердження, які забороняють приймати закони, що суперечать ісламським правом (шаріату). Різко посилилася релігійна нетерпимість.

Після другої ліванської війни (2006 рік) у Лівані значно зміцнила свої позиції шиїтський радикальний рух «Хізбалла», християнсько-маронітська громада, яка до цього фактично правила країною, втратила гегемонію. З цього часу країну покинуло більше 60 тис. християн і за опитуваннями ще приблизно половина християн-маронітів готова виїхати з Лівану.

«Арабська весна»

Зростання радикальних ісламістських настроїв, який йшов з 2003 року, після початку смути взимку — навесні 2011 року в арабській світі, ще більше ускладнив ситуацію навколо християнських громад.

Регулярно конфлікти мусульман і християн відбуваються в Єгипті. Тільки у 2011 році відбулися масові побоїща — в травні і в жовтні. У Єгипті для християн став втілюватися в життя «іракський сценарій», після падіння режиму Мубарака, який стримував радикальні настрої, з країни виїхало понад 100 тис. християн, ще десятки тисяч готові виїхати до кінця року. Зрозуміло, що після перемоги ісламістів на виборах, втеча ще більше посилиться.

У Лівії глава Перехідного національної ради Мустафа Абд-ель-Джаліль заявив, що основою законодавства країни стане шаріат, тому закони, які йому суперечать, втратять свою силу. Як приклади він навів закони дозволяють розлучення і забороняють багатоженство. Після негативної реакції з боку країн ЄС, Джалілі постарався пом’якшити свої слова, але зрозуміло, що курс Лівії на ісламізацію буде продовжений.

Єдиним острівцем стабільності залишалася Сирія, де режим Асада (належить до громади алавітів), створював коаліційний противагу з релігійних меншин щодо сунітської більшості. Але судячи з усього, після початку заворушень у цій країні, християни потрапили під удар і там — лідери радикальних ісламістів вже висунули гасло про створення чистою від християн країни.

Вибори в Тунісі

23 жовтня в Тунісі пройшли вибори до Національного установчий рада, а вони багато в чому можуть визначити вектор руху країни на найближче майбутнє. А на них впевнену перемогу здобула помірно-ісламістська партія «Відродження», вона отримала 39% голосів виборців. Друге і третє місця зайняли — «Демократичний форум за працю і свободи» та «Республіканський конгрес».

Її лідер Рашид Ганнуші, більше 20 років провів за межами Тунісу у вигнанні через незгоду з керівництвом країни. Він повернувся в Туніс тільки в січні цього року, відразу після перемоги революції та повалення президента Зіна ель-Абідін Бен Алі.

У найближчий рік парламентарії повинні сформувати новий уряд, створити нову конституцію країни і підготувати президентські і парламентські вибори. На думку президента Інституту Близького Сходу Євгенія Сатановського, немає ніяких сумнівів щодо майбутнього Тунісу, там поступово «вводитиметься шаріат».

До того ж Туніс буде під великим тиском сусідніх країн, де також були повалені світські режими — Єгипту та Лівії, які йдуть шляхом ісламізації ще швидше. Плюс криза в країнах Євросоюзу, які були ключовими партнерами Тунісу. З їх боку серйозних інвестицій не буде, економічне становище в країні буде погіршуватися, скоротиться зовнішня торгівля, продовжиться падіння потоку туристів. А економічна криза ще більше посилить позиції радикалів. Будуть укріплені позиції Катару, Саудівської Аравії, Туреччини.

Час світських режимів у Північній Африці і на Близькому Сході йде в минуле, регіон на довгі роки входить в штормову смугу. У Північній Африці скелею в бурхливому морі залишається тільки Алжир, т. до марокканський король все більше поступається місцевим ісламістам і готовий вступити в монархічну коаліцію на чолі з саудити.

Тому, якщо туніська партія «Відродження» не впорається з ісламізацією країни, можна не сумніватися, що їй «допоможуть» ззовні.