23 вересня 1944 розпочалася акція з переселення українського населення з Польщі на Україну

 23 вересня 1944 розпочалася акція з переселення українського населення з Польщі на Україну

23 вересня 1944 розпочалася акція з переселення українського населення з Польщі на Україну

23 вересня 1944 розпочалася акція з виселення етнічних українців та русинів з Польщі в Українську РСР. Початок цієї операції було покладено 9 вересня 1944, коли було укладено так звану «Люблінську угоду». Польський комітет національного визволення (ПКНВ) уклав три міжнародні угоди з трьома республіками СРСР — Білоруської РСР, Української РСР і Литовською РСР. Офіційна назва договору: «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР». З боку ПКНВ договір підписав голова Комітету Едвард Осубка-Моравський, з боку Української РСР — голова Ради Народних Комісарів УРСР Микита Хрущов. Угода надавало можливість від’їзду українцям, білорусам, росіянам і русинам в Українську РСР і повернення в Польську республіку поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 р. (момент введення радянських військ на польську територію) були громадянами Польської держави. Головними уповноваженими українського уряду УРСР у справі евакуації населення були М. Підгорний та М. Ромащенко (від 1 січня 1946 р.), з боку Польщі — консул Рогальський, а потім Йосип Беднаж. Їхні резиденції розташовувалися у Любліні та Луцьку. Головні уповноважені мали по два заступники, регіональних уповноважених та представників, експертів і різний технічний персонал.

Договір передбачав переселення на територію України всіх українців, які жили в Влодавському, Хелмському, Замостьєвському, Красноставському, Білгорайському, Грубешовському, Любачівському, Томашовскому, Ярославському, Перемишльському, Лісківському повітах. Крім того, ця угода стосувалося й інших районів Польської держави, де проживали українці, які бажали переселитися до Української РСР. Українські переселенці брали з собою довідки про залишене майно, на підставі цих документів їм в Українській РСР виплачувалася відповідна матеріальна компенсація.

23 вересня 1944 акція масового переселення прикордонного населення з Польщі до України і навпаки, почалася. Однак з початком зими кількість бажаючих переселитися з обох сторін значно зменшилася. Через це довелося неодноразово змінювати і переносити терміни закінчення переселенської операції. Так, взимку 1945 акція була припинена з погодних умов. Навесні 1945 року в УРСР виїхали мешканці сильно зруйнованих при відході німецької армії сіл з районів Лупковського і Дукельського перевалів. Після цього акція стала набувати примусовий порядок, до неї залучили польські війська. Так, з 1 вересня по 31 грудня 1945 р, за допомогою з’єднань 3-ї, 8-ї та 9-ї дивізій польської армії, було виселено понад 80 тис. осіб. Насильницьке переселення у цей період торкнулося чотирьох районів: Залеського. Перемиського, Сяноцького та Любачівського.

Серед причин, за якими українське і русинське населення відмовлялося виїжджати на Україну, крім очевидних бажань не полишати рідні місця і нажите майно, відзначалися й інші причини. Так, на деяких мала вплив пропаганда бандерівців (ОУН), які лякали людей висилкою у Сибір, сталінськими таборами. Крім того, підрозділи Української повстанської армії і СБ ОУН (б) тероризували переселенців, знищували членів переселенських комісій.

У 1946 році акція з виселення була подовжена. У ряді сіл польській армії довелося придушувати виступи населення силою, були жертви. Всього під час виселення українського населення з Польської республіки до СРСР з Краківського, Ряшівського та Люблінського воєводств було переселено понад 482 тис. осіб. Всього з Польської республіки до Радянського Союзу прибуло приблизно 518 тис. чоловік. А в Польщу на кінець жовтня 1946 року з СРСР переселили близько 1,1 млн. осіб (з них понад 810 тис.осіб з української території). У числі них було і більше 140 тис. євреїв, велика частина яких була переправлена у Британську Палестину.

6 травня 1947 польський та радянський уряди дали спільну заяву про закінчення українського переселення з території Польщі в УРСР і переселення поляків з території Української РСР у Польщу.

Акція масового переселення українців у 1944-1946 рр.. не змогла повністю вирішити «українське питання» у Польщі. У Польській республіці залишилося до 150 тис. українців. У 1947 році польська влада провела операцію «Вісла», коли українське населення з південно-східних регіонів Польщі було переселено у північно-західні території (вони раніше входили до складу Німеччини і були приєднані до Польщі після завершення Другої світової війни). Поляки обґрунтовували своє рішення необхідністю знищення бази для діяльності УПА.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]