Єгипетська Темрява

Дуже негативні процеси, які йдуть в Арабській Республіці Єгипет (АРЄ) в черговий раз нагадали, що революцію в країні почати легко. Але проблема в тому, як її закінчити? Повалення президента Хосні Мубарака не тільки не вирішило єгипетських проблем, але й порушило крихку стабільність в державі, яка настільки наповнена суперечностями, що тепер Єгипет просто пішов у рознос.

В Єгипті проходять демократичні парламентські вибори. Представники єгипетського Центрвиборчкому називають явку рекордно високою, всього правом голосу в АРЄ володіють більше 50 мільйонів громадян країни. Багато учасників цих виборів сподіваються, що новий парламент зупинить сповзання держави до анархії і змусить Вищу раду збройних сил (ВРЗС) на чолі з фельдмаршалом Мохамедом Хусейном Тантаві — він керує збройними силами країни з 1991 року, відмовитися від керівництва АРЄ на користь цивільної влади. Відповідно до більшості єгипетських опитувань, перемогу на парламентських виборах беруть «брати-мусульмани» (вірніше партії, що підтримують і підтримувані «братами-мусульманами»), які в Єгипті вважаються відносно помірним угрупованням.

Вибори в нижню палату парламенту проходять в 3 етапи. Другий повинен початися в середині грудня, а третій — на початку січня 2012 року. Потім громадянам країни належить обрати верхню палату парламенту, і тут голосування також триетапне. І нарешті, влітку 2012 року єгиптяни повинні будуть обрати нового президента країни.

Армія на шляху хаосу

Треба зазначити, що єгипетська армія залишилася єдиною силою в АРЄ, яка зупиняє країну від повного хаосу. Ці вибори вже важко визнати законними, оскільки вони проходять на тлі регулярних масових акцій протесту; вимушеної зміни уряду — причому натовп, вже природно, повністю не влаштовує особистість нового прем’єра; підриви газопроводу в Синаї, ці підриви вже скоро стануть буденністю і новиною, майже негідною згадки.

В цей же час правозахисні організації, які стали інструментом по «розгойдуванню країни», створюють образ «кривавого військового режиму», щоб у єгипетських збройних сил не було ніякої можливості зберегти симпатії значної частини суспільства і встояти. Так правозахисна організація Amnesty International зробила висновок, що при єгипетських військових ситуація з правами людини в АРЄ навіть погіршилася порівняно з часами авторитарної диктатури Х. Мубарака. У доповіді описуються різні аспекти життя єгипетського суспільства, і вказується, що військові несуть повну відповідальність за масові репресії щодо представників ЗМІ, блогерів і критиків нинішнього військового режиму. На думку правозахисників, жорстокі дії при придушенні протестів в останні дні «перекреслює всі досягнення січневої революції».

У той же час варто відзначити, що Вища Рада військового командування (Supreme Council of the Armed Forces — SCAF) стрімко втрачає довіру населення. Військові затягнули з процедурою передачі влади, що було цілком зрозуміло, враховуючи небажання вищого офіцерства «зачищати» своїх колишніх колег з органів державної влади та управління, так як колишні військові після відставки традиційно займали різні посади на державній службі. До того ж революція, цілком згідно з ідеями Троцького, має «безперервний характер», колишні авторитети швидко втрачають колишній вплив і стають новими «ворогами» натовпу. Більш радикальні лідери стають дедалі популярнішими.

Поширюється і ідея про те, що армійське командування поєднане із Сполученими Штатами. А значній частині єгипетських партій і рухів — США, якщо й не «ворог мусульман», то недружня країна. Відомо, що в розпорядження єгипетської армійської верхівки протягом трьох десятиліть щорічно надходило 1,3-2 млрд. доларів американської військової допомоги та єгипетські старші офіцери отримували від американців комісійні за розміщення замовлень для збройних сил АРЄ.

Поки «брати-мусульмани», мабуть, мають таємну домовленість з армійським керівництвом, але цей альянс не вічний. Армійська верхівка стоїть перед загрозою «зачистки». Зараз внутрішня держбезпека і МВС Єгипту розформовані, їх керівництво перебуває під слідством, основні співробітники відправлені у відставку, тільки зовнішню розвідку поки зміни практично не торкнулися.

Чи вирішить нова влада проблеми Єгипту?

Зовсім не факт, що нова влада АРЄ (якщо вибори все ж пройдуть в повному обсязі) зможуть вирішити основні проблеми країни. Одне ясно точно, такі питання не вдасться вирішити швидко. А, крім того, вулиця не хоче чекати і вже звикла вирішувати проблеми виходом на площу, революційні маса двічі здобули перемогу над легітимною владою — в лютому і в листопаді 2011 року. Такі події не забуваються, і нова єгипетська влада абсолютно точно зіткнуться з натовпом, який скуштував влади — все питання в тому, чи зуміють вони не піти в нього на поводу.

Якщо згадати події Французької або Російської революцій, то стає ясно, що зупинити смак влади і крові натовпу можна тільки жорстко, що межує з жорстокістю — методами Наполеона, або Сталіна. Величезні маси єгиптян будуть «оптимізовані».

Основні проблеми країни

— Демографічна проблема. Населення вже більше 80 млн. чоловік, при великому прирості — 2% щорічно. Демографи вважають, що країна здатна витримати не більше 85-86 млн. населення, тобто АРЄ впритул підійшла до цієї межі, за якою голод, брак води і розвал системи життєзабезпечення. Так в Каїрі, де офіційно більше 8 млн. чоловік, а разом з передмістями і найближчими поселеннями більше 17 млн. (дані 2009 року), комунальні служби можуть обслужити 3 млн. чоловік.

— Ця проблема тісно пов’язана з іншими — продовольчою і водною. Країна залежить від ввезення продовольства і водних ресурсів Нілу («ріки життя»). Придатні для ведення сільського господарства землі залежать від стоку річки Ніл, оазиси не можуть прогодувати такі маси людей. Таким чином, чисельність населення Єгипту залежить від того, яка світова система склалася в останнє століття, якщо вона впаде, то основна маса єгиптян просто вимре від голоду.

До того ж Єгипту, як і ряду інших держав загрожує війна за воду. Країни Чорної Африки — Ефіопія, Бурунді, Південний Судан будують гідротехнічні споруди, які скорочують сток Нілу. У цій же групі «південців», які збільшують своє споживання води — Руанда, Уганда, Кенія, Танзанія, Демократична Республіка Конго (ДРК), Ефіопія. У 2010 році Каїр вже попереджав Ефіопію, що національний пріоритет АРЄ — це вода Нілу і погрожував найсерйознішими наслідками. Аддіс-Абеба створила в цьому ж році антиєгипетський союз, до якого увійшли Танзанія, Руанда, Уганда і Кенія. А для Північного Судану і Єгипту будь-яка зміна стоку Ніла, в бік його скорочення, це питання життя і смерті. Йде процес створення двох угруповань: «південців» і «сіверян», які можуть вступити у війну за воду Нілу.

— Соціально-економічні проблеми. Тут і наслідки світової кризи, і залежність від імпорту продовольства, палива, високий рівень безробіття (особливо серед молоді), за межею бідності живе більше однієї п’ятої частини населення, і традиційна для арабських та африканських країн проблема корупції і т.д.

— Наслідки «арабської весни». Єгипет через революцію втратив кілька мільярдів доларів, валютні резерви країни до жовтня зменшилися на третину — до 24 млрд. доларів. Зростає держборг АРЄ, впав ринок єгипетських цінних паперів, рейтингові агентства знизили рівень кредитоспроможності країни. Удар туристичній сфері завдала вже світова криза, а падіння режиму Мубарака, який забезпечував в країні залізний порядок, зменшило потік туристів за різними оцінками на 35-50%. У Єгипет втекли десятки тисяч біженців з Лівії. А число біженців з країн Африканського Рогу, Північного і Південного Судану взагалі не піддається обліку, відомо тільки, що їх стало набагато більше. Різко погіршилися відносини з Ізраїлем.

— Релігійні протистояння. Християн в країні до революції було до 10% населення. З них коптів — близько 9%. Зіткнення між християнами і мусульманами були й раніше, але тепер немає стримуючого фактора авторитарного режиму. Християни не мають у країні політичного впливу, але займають одну з провідних ролей в економічному житті АРЄ, що також стає причиною невдоволення ісламістів. Дуже цікава при цьому позиція єгипетських ЗМІ, які при останньому великому конфлікті християн з мусульманами, закликали «правовірних вийти на площі і підтримати військових проти коптів». Фактично, в умовах безперервної революції, християнська громада Єгипту приречена на втечу і загибель. Про це свідчить і статистика від’їзду коптів-християн за кордон. З березня 2011 року в Сполучені Штати, Канаду та Австралію виїхало 100 тис. коптів, а до кінця року ця цифра, за оцінкою ряду фахівців, очікується на рівні 250 тис. чоловік.

— Різке погіршення відносин з Ізраїлем. Є думка, що саме Ізраїль хочуть зробити головним ворогом Єгипту, в країні дуже посилилися антиєврейські настрої. Війна з Ізраїлем дозволить утилізувати революційну молодь, «перемолоти» єгипетську армію, її поразка автоматично приведе до перемоги «братів-мусульман», які позбавляться від самого сильного внутрішнього конкурента. А військову верхівку можна буде звинуватити в поразці і «зачистити» внутрішньополітичне поле.

— Активізація терористичної діяльності на Синайському півострові. На його території діють кілька організацій, в тому числі «Аль-Каїда», «Організація всесвітнього джихаду». Місцеві племена і так не відрізнялися законослухняністю, беручи участь в контрабанді зброї, людей, работоргівлі. А після початку арабської смути ситуація тільки погіршилася, потік контрабанди, нелегальної міграції різко зріс. У 2011 році на півострів і в сектор Газа потрапила значна кількість озброєнь з розграбованих арсеналів Лівії. Організація «Шабаб аль-Іслам» (відділення «Аль-Каїди на Синайському півострові»), вимагає розірвати договір АРЄ з Ізраїлем, створити ісламський емірат на Синаї і почати війну проти єврейської держави від імені палестинців Гази.

Питання про війну Єгипту з Ізраїлем або країнами Африки (водне питання) — це питання тільки часу. Соціально-політична, економічна, демографічна, водна і революційна криза в Єгипті не залишають новій владі іншого виходу, окрім війни. До того ж світова фінансово-економічна і політична криза, яка стрясає Європейський Союз, США, знижує шанси Каїра на підтримку Західного світу, а конфлікт сунітських монархій з Іраном, може в будь-який час залишити арабський світ (у тому числі Єгипет) без головного фінансового резерву .