Чи можлива війна України з Румунією?

Незважаючи на повну упевненість нинішньої української влади у відсутності в даний час воєнних загроз для України, схоже, у світі все ж думають інакше. Про це заявляють і деякі учасники дипломатичного процесу з української сторони, які вже сьогодні починають бити тривогу і намагаються звернути увагу українського суспільства на очевидні проблеми.

Зокрема, як заявив на прес-конференції голова Комісії з українсько-румунським відносинам Сергій Дєєв, в НАТО визнають Буковину як зону можливого збройного протистояння між Україною та Румунією. Дєєв вказав на ознаки, які свідчать про підготовлювану з боку Бухареста анексію Чернівецькій області під виглядом возз’єднання Південної і Північної Буковини. За його словами, в Чернівецькій області сьогодні понад 100 тис. чоловік мають румунське громадянство, причому подвійним громадянством — українським і румунським — за даними голови Комісії з українсько-румунським відносинам, володіє більшість вільнонайманих службовців, які на сьогодні замінили прикордонників на кордоні між Україною та Румунією.

Вказав Дєєв і терміни наближається конфлікту — зокрема, Румунія може скористатися «найближчою політичною кризою» в Україні. При цьому «демократичний» механізм відторгнення Буковини від України наявності: Бухаресту досить ініціювати проведення на цій території референдуму, на якому, цілком очевидно, переважна більшість громадян, які мають два паспорти, підтримають об’єднання Буковини в рамках кордонів, які діяли до 1940 року.

У той же час, як заявив С. Дєєв, Києву фактично нічого протиставити таким сценарієм. «Румунія — член НАТО і, відповідно, будь відповідна дія проти неї буде стосуватися всього блоку НАТО. Ця проблема розглядалася на Чиказькому саміті НАТО поряд з ситуацією в Придністров’ї. Там Буковина була вказана як зона збройного протистояння і конфлікту », — резюмував голова комісії з українсько-румунським відношенням.

Варто зауважити, що сам по собі цей сценарій не так вже малоймовірний. Починаючи вже з того факту, що Румунія, дійсно, посилено роздає свої паспорти на зазначених територіях. При цьому в Службі безпеки України, давно визнаючи цей факт, постійно переконують, що мова йде про невелику їх кількість, і цей процес нібито не може стати причиною політичної дестабілізації в регіоні, принаймні в найближчій перспективі.

Однак факти свідчать про протилежне. Зокрема, в Бухаресті ще навесні цього року почали активну підготовку до всеукраїнського перепису населення, яка повинна пройти в 2013 році (у 2012 пройде пробний перепис в Харківській області). Українські засоби масової інформації повідомляли про те, що з початку 2012 року в населених пунктах регіону заїжджі емісари з Румунії активно закликають місцевих жителів під час Всеукраїнського перепису населення визнати себе румунами. При цьому проводиться «пільгова» видача румунських паспортів, які відкривають можливості безвізового пересування по країнах ЕС.

І ось результат. Офіційно в Чернівецькій області зараз проживає близько мільйона чоловік, з яких українців — 75%, румунів — 12%, молдаван — 7%. Однак в офіційних документах Румунії вже вказується, що на Буковині проживає … 20% румун. Механізм такого «збільшення» румун вельми простий: проводячи румунізацію молдовських шкіл у регіоні, її організатори автоматично записують молдаван в румуни. Паралельна «робота» з населенням також впливає на збільшення кількості тих, хто може «визнати» себе представником румунської національності. А значить, ідея референдуму про приєднання Буковини до Румунії не так вже нереальна.

Залишається відкритим інше питання: наскільки Румунія готова до реалізації сценарію з відторгнення частини української території? Як пам’ятаємо, у 2010 році прозвучали досить відверті заяви представників румунського керівництва про те, що рано чи пізно Північна Буковина і Бессарабія повернуться до складу Румунії та «Романія Маре» («Велика Румунія») стане реальністю. Однак після цього з румунського боку прозвучали і запевнення в тому, що Бухарест не має територіальних претензій до Києва, а відносини між двома країнами будуть розвиватися в дусі партнерства. Зокрема, про це було заявлено під час зустрічі Віктора Януковича з президентом Румунії Траяном Бесеску в рамках саміту НАТО в Чикаго, що пройшла 21 травня цього року.

І все ж для того, щоб ми могли говорити про щирість добрих намірів з боку Бухареста, не вистачає головного — політичної оцінки з боку румунського керівництва тих проблем, які залишаються невирішеними між двома країнами. Як пам’ятаємо, ці проблеми небезпечно наростали в період з 2004 по 2009 рік, коли Міжнародний суд ООН розглядав позов румунської сторони про приналежність острова Зміїний у Чорному морі і коли румунська сторона виграла процес, забравши неабиякий шматок українського континентального шельфу, багатого на вуглеводні. А адже однією з ключових умов вступу до ЄС є відсутність у країни-кандидата територіальних суперечок з іншими державами. І як в такому випадку кваліфікувати позицію Румунії і позицію ЄС — неясно.

Але на те, як відомо, посягання не припинилися. У 2010 році Румунія натякнула на свої права на острів Майкан, від приналежності якого залежить контроль над судноплавством на Дунаї. Румунське зовнішньополітичне відомство підтвердило тезу про те, що Майкан може відійти до Румунії. При цьому румунська сторона висловилася проти трактування цієї позиції як «територіальні претензії», а вжила термін «актуалізація» кордону … Зрозуміло, адже норми хоча б зовнішньої пристойності країни ЄС треба дотриматися. І питання з Майканом залишається сьогодні відкритим.

Те ж саме стосується і роздачі румунських паспортів. Якщо цей процес справді не масштабний і нічим Україні не загрожує (як переконує Бухарест, а йому в унісон — і сам Київ, причому при різній української влади), то як пояснити наступний факт.

Раніше відстежити процес роздачі румунських паспортів було досить легко: на сайті МЗС Румунії щорічно публікувалися відповідні списки «новонавернених» румунських громадян. Однак з недавнього часу списки ці засекретили, і реальну динаміку збільшення громадян Румунії на Буковині та в Бессарабії дізнатися неможливо. Дипломати (що цікаво — з обох сторін) говорять про сотні, в крайньому випадку — декількох тисячах паспортів щорічно, незалежні експерти та засоби масової інформації — про десятки тисяч.

Зрозуміло, що при будь-якому розкладі Україна не віддасть «без бою» частину своєї території. Але ж бій за явної переваги супротивника, можна і програти. У самій Румунії цей сценарій явно користується популярністю в суспільстві. Недарма, як повідомили навесні цього року румунські засоби масової інформаці, в країні футуристична книга Крістіана Негря «Sange pe Nistru» («Кров на Дністрі») про румунсько-українську війну в 2014 році стала бестселером.

За сюжетом, для початку румунська армія переходить річку Прут в чотирьох місцях і висувається на Кишинів, де румунам допомагають американці поставками літаків F 14 та вертольотів Chinook, а далі включаються угорські десантники в Марамуреш, болгари і турки в Добруджі і, нарешті, польські, французькі , англійські і німецькі армії атакують Україну через Польщу та Словаччину.

Цей сценарій, в якому Україна в кінцевому підсумку стає об’єктом агресії з боку НАТО в інтересах Румунії, малоймовірний. Але цікавий сам факт того, як румунському суспільству нав’язується думка про неминучість війни з Україною.

І, до речі, про НАТО. Одним з головних аргументів нібито неможливість війни між Україною та Румунією є той факт, що в Альянсі не вітаються територіальні претензії до сусідів з боку країни-члена НАТО і тим більше — збройна агресія з цього приводу.

І дійсно, НАТО декларує таку позицію. Але на практиці ми бачимо щось зовсім інше — наприклад, в Брюсселі за довгі роки румунських територіальних претензій до України ні півслова не засудили поведінку Бухареста: мовляв, це проблема двосторонніх відносин і нехай дві країни між собою і розбираються, а НАТО це не стосується. Що стосується збройних конфліктів за територію, то досить згадати проблему розділу Кіпру між двома країнами-членами НАТО — Грецією і Туреччиною, щоб зрозуміти неспроможність цього аргументу.

Що важливо — якщо Бухарест, роздавши паспорта, набере велику кількість своїх «прихильників» на прикордонних українських територіях і істотна частина населення заявить про своє бажання приєднатися до Румунії, то автоматично зникне привід говорити про протиправну агресію з румунського боку — в хід можна буде пустити модний нині довід щодо «права націй на самовизначення». А значить, НАТО якщо безпосередньо і не прийметься допомагати Румунії в діях проти України, то цілком може також заявити про те, що це — проблема двох держав і умити руки. Більше того: як ми згадували, якщо вірити голові Комісії з українсько-румунським відносинам Сергію Дєєву, НАТО вже розглядає Буковину як зону збройного протистояння і конфлікту. А значить, Брюссель розглядає можливий збройний конфлікт між Україною та Румунією цілком серйозно.

Українській владі явно є про що серйозно задуматися. Запевнення з вуст президента Румунії про партнерські і доброзичливі відносини, а одно про активізацію співпраці з Україною, сказані під час зустрічі з Віктором Януковичем в Чикаго, — це, звичайно, чудово. Та тільки чи можна вірити красивим словам?

Дмитро ТИМЧУК

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]