Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Вибір редакції

Євросоюз починає нову оборонну політику

27 червня 2017
Переглядів: 330
Коментарів: 0
Версія для друку
Євросоюз починає нову оборонну політику

Стратегія розрахована на багато років вперед. Україні теж варто не відставати

Лідери країн – членів Євросоюзу на саміті, що відбувся в Брюсселі 22 – 23 червня, у своїй заяві оголосили про створення спеціального оборонного фонду, на який, за уточненнями Єврокомісії, з бюджету ЄС буде виділятися не менше 1,5 мільярда євро на рік. Гроші підуть на розробку для армій країн – членів ЄС різних видів озброєння включно з гелікоптерами та безпілотниками. А після 2020 року у фонд надходитиме вже до 5,5 мільярдів євро на рік. Також повідомляється, що ключові деталі тісного військового партнерства між членами Євросоюзу мають бути узгоджені впродовж наступних трьох місяців.

Дуже цікава і прикметна новина. По суті, ми бачимо перші практичні кроки на реалізацію ідеї створення потужних збройних сил у Європі. Це ще не спільна армія Євросоюзу з єдиними командуванням, про що давно вже говорять у Європі, але реальний крок до неї, бо втілення будь-якого серйозного наміру починається з виділення на це грошей.

Дуже суттєвий момент цього довгострокового плану спільної оборони Євросоюзу полягає в тому, що фактично йдеться не лише про оборону у вузькому значенні цього поняття. Військовий захист території країн - членів ЄС цілком забезпечений у рамках НАТО, основу військової потуги якого складають збройні сили США. Однак у тім то й річ, що Євросоюзу (у даному випадку краще, мабуть, казати – Німеччині та Франції) цього замало. Нині він практично зовсім позбавлений, внаслідок слабкості національних армій (відносно США, Китаю, Росії), можливості впливати на стрімкі й бурхливі події сучасного міжнародного життя. Приміром, у Сирії, війна в якій сьогодні визначає ситуацію на Близькому Сході, надважливому для Заходу та Росії регіоні, помітну роль відіграють США, Росія, Туреччина, Ізраїль, навіть Іран, але не Німеччина з Францією. І все тому, що Євросоюз не може задіяти там власну військову силу. Або у ситуації з Північною Кореєю – те ж саме. Там є загроза масштабного військового конфлікту, який безумовно вплине на долю всього світу, і знову Західна Європа може тільки спостерігати. Для Німеччини та Франції, які мають великі геополітичні амбіції і хочуть бути не менш впливовим «полюсом» світової політики, ніж США чи Китай, такий стан справ нестерпний. Зовсім невипадково в інформації про створення оборонного фонду ЄС є рядок про те, що згаданий оборонний план потенційно дозволяє країнам-членам ЄС спільно запускати та нарощувати військові місії за кордоном.

Макрон (л), Меркель (у центрі) та Мей (п) під час саміту ЄС у Брюсселі

Зрозуміло, реалізація військових планів членів Євросоюзу дасть бажаний результат ще не скоро. Однак, це вже чітка тенденція, напрям прикладання зусиль на довгі роки вперед. Ця тенденція логічно випливає з іншої світової тенденції, яку інколи важко помітити за калейдоскопом різновекторної інформації з життя великих і малих держав цього світу: йдеться про повільний, не завжди послідовний, але незворотний поворот світової політики до нового глобального загострення стосунків у світі.

Поштовхом для Євросоюзу спочатку переосмислити свою попередню стратегію, а потім – починати практичну роботу на зміцнення і посилення військової складової своєї політики, стала зміна характеру міждержавних стосунків, спричинена агресивними діями Росії останніх трьох років. Однак не треба думати, що упокорення конкретного агресора - Росії – знову, як після розвалу СРСР, поверне Західну Європу до зменшення оборонних витрат і ролі військової сили як інструменту своєї зовнішньої політики.

Росія переконливо показала усім на практиці, що добре озброєний солдат – не менш важливий чинник, ніж тверда національна валюта чи високий рівень життя. І хоча, звісно, зброя не може (точніше – не повинна) бути вирішальним фактором у суперечках держав, нехтувати нею, як це досі робили в Євросоюзі, теж неприпустимо. Принаймні, поки ідеї гуманізму та лібералізму ще не запанували остаточно по всьому світу. До речі, США, схоже, раніше за Євросоюз почали перебудовувати свою політику в світлі згаданих тенденцій. Зрештою, їм це легше було зробити, бо американці, на відміну від європейців, ніколи не легковажили військовим фактором.

Україні – еліті та суспільству - теж варто робити для себе стратегічні висновки з нової реальності. Нас, нібито, й не треба особливо переконувати у потребі мати сильну і боєздатну армію, ми вже заплатили за це знання тисячами життів і частиною суверенної території. Однак і нам варто до кінця усвідомити, що потужна українська армія потрібна не лише для відбиття російської агресії на Донбасі чи навіть його та Криму звільнення, а й на подальше майбутнє. І починати будувати таку армію, якщо хочемо утримати незалежність України як гарантію нашого заможного життя у перспективі, нам треба вже сьогодні, не чекаючи, коли рівень матеріального добробуту українців сягне того рівня, яке вже сьогодні мають жителі країн – членів ЄС. Така вже наша історична доля, котра присудила нам такого близького сусіда, як Росія.





Автор: Юрій Сандул, Київ

Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.