Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Вибір редакції

Дмитро Тимчук: Росія зібрала проти України три армії, зона АТО - не найнебезпечніше місце

6 червня 2017
Переглядів: 786
Коментарів: 0
Версія для друку
Дмитро Тимчук: Росія зібрала проти України три армії, зона АТО - не найнебезпечніше місце

Ситуація в зоні АТО є не найбільшою військовою загрозою для України, вважає координатор групи "Інформаційний спротив", народний депутат ДМИТРО ТИМЧУК. У другій частині інтерв'ю "Апострофу" він розповів, чи варто Україні побоюватися вторгнення російських військ з боку Білорусі або з Криму, чому так званий "хорватський сценарій" не можна застосувати на Донбасі, та скільки військ РФ зібрала біля українських кордонів.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: Росіяни бояться, що українська армія двома ударами винесе їх з Донбасу – Дмитро Тимчук

- Дмитро, крім окупованих територій Донбасу, російські війська сконцентровані і вздовж наших кордонів. Зокрема, з боку Білорусі у них відбувається якась незрозуміла активність. Є підстави, на вашу думку, побоюватися удару ззовні?

- Що стосується ситуації в прикордонних районах Російської Федерації біля наших держкордонів, то, я вам скажу, в Генштабі, принаймні ті тямущі офіцери і генерали, з ким я спілкувався, вважають, що зона АТО – це ще наш найменший головний біль в плані перспектив розвитку російської агресії.

- Ось як?

- Набагато більша проблема – це те, що відбувається на півночі Донбасу, тобто на кордоні України з Росією, але північніше. Оскільки з тієї сторони дійсно йде зосередження, формуються нові дивізії за рахунок переформатування наявних бригад і фактичного доповнення їх, набивання додатковими силами і засобами. Мова йде фактично про дві армії. Плюс, одна армія зараз формується в Криму – 22-га загальновійськова, за рахунок тих сил і засобів, які три роки вже перекидають окупанти. Відповідно, з трьох сторін – з півдня, сходу і північного сходу – нам протиставлені вже три російські армії. І якщо на Донбасі у нас зосереджений весь найбільш боєготовий компонент сухопутних військ, то в інших східних регіонах у нас ситуація набагато гірша.

Ми це питання піднімали на парламентському комітеті з оборони досить давно. Міністерство оборони рапортує про створення не тільки нових підрозділів, але і нових бригад, нових окремих батальйонів. Але потрібно розуміти, що сформувати бригаду і повністю забезпечити їй місце дислокації з нуля досить проблематично. Адже потрібно не тільки побудувати кілька казарм, плац – і вперед. Повинна бути створена інфраструктура повністю: з котельнями, вузлами зв'язку і так далі. Плюс – військові містечка, а до них – дитсадки, школи, магазини... Насправді, забезпечити дислокування бригади на одному місці, сформувати її в полі, грубо кажучи, – це колосальні витрати. Передислокувати теж не набагато дешевше. У будь-якому випадку, ці витрати зараз, під час війни, наш бюджет просто не витримає.

- І що ж робити?

- Дійсно, виникає питання: як забезпечити нашу обороноздатність на східних рубежах? Міністерство оборони формує нові частини на цих напрямках. Але ситуація не така райдужна, як нам намагається представити військове керівництво. Я не можу в деталях і з цифрами, на жаль, розповідати, але я тут поділяю тривогу наших офіцерів в Генштабі, які говорять, що Донбас – це наш явний біль, але не найголовніший. У нас набагато більші проблеми можуть бути на інших напрямках.

- У тому числі, з боку Криму?

- Щодо Криму ситуація більше розрахована на демонстрацію загрози з боку Росії. Блокувати можливий наступ на сухопутному театрі військових дій з боку Криму досить легко і просто: там два вузьких перешийки, де з нашої сторони навіть невеликими силами і засобами можна стримувати велику чисельність наступаючих військ.

Провести десантну або комбіновану десантну операцію (з моря і з повітря) росіяни можуть спробувати. Путін достатньо неадекватний для того, щоб спробувати. Але справа в тому, що таких серйозних операцій Росія не проводила, мабуть, з часів Другої світової війни. І мало хто згадає операції, які завершилися успішно. Навіть у той час, коли людей вважали гарматним м'ясом, і ніхто їх взагалі не брав у розрахунок.

- Зараз в Росії теж не особливо увагу на людей звертають...

- Ну, зараз їм все-таки доводиться якось маскуватися. Одна справа, коли в місяць гине сотня російських військовослужбовців, а коли буде 10 тисяч – то це буде трохи інший розклад.

А якщо говорити про морську і повітряну операцію, то сьогодні тільки армія Сполучених Штатів може проводити такі операції. Росіяни можуть спробувати, але чим це закінчиться – сказати важко.

Так що Крим в цьому плані – скоріш плацдарм для здійснення військово-політичного впливу в регіоні для Росії, ніж плацдарм для наступу на Південь України, на материк.

- Та вони ж зміцнюються, правильно? Теж бояться, що ми можемо вирішити раптом йти звільняти свою землю?

- Так. Ешелонована система ППО, яку вони створювали в першу чергу, про це свідчить. Вони теж дуже бояться, що Збройні Сили України одним ударом їх викинуть в Краснодарський край.

У Білорусі ситуація наступна: справа в тому, що на сьогодні, якщо брати ті військові можливості росіян, які вони можуть використовувати з території Білорусі, то великою загрозою це не пахне. Я не вірю, що чергова фаза гібридної війни буде для нас полягати в тому, що ми будемо спостерігати наступ "ввічливих людей" або "зелених чоловічків" з Білорусі на Житомирську область.

Але тут, знову-таки, потрібно згадати військову історію. Під час Другої світової війни на території Полісся бойові дії якось не сильно спостерігалися. Це зрозуміло: ліси, болота не сприяють тому, щоб розгортати батальйони і лізти вперед. Що стосується просто введення "зелених чоловічків", то у нас там є чудова "бурштинова республіка". У Житомирській області, звичайно, менше, ніж у Рівненській. Але, тим не менш, поява товаришів з автоматами викликає нездоровий ажіотаж серед тих, хто зараз посилено видобуває бурштин не зовсім законним способом. А повірте, у них і бронетехніка є, ми вже бачили навіть з кадрів у журналістських матеріалах. Зброї у них теж більш ніж достатньо... Я думаю, там навіть їм не доведеться нашу армію використовувати, там місцеві самі впораються.

Я, звичайно ж, більшою мірою жартую, але, тим не менш, це досить невдячний напрямок для проведення наступу. У контексті можливої російської військової операції з боку Білорусі я би більше побоювався удару з повітря, тобто залучення авіаційних сил.

Але треба також брати до уваги, що для Білорусі відкритий варіант "русской весны". Повторення того, що було на Донбасі, білоруси ніяк не можуть виключати. Лукашенко, який постійно намагається всидіти на двох стільцях, не має жодних гарантій, що Путін завтра не плюне на ось ці стрибки і кривляння "батьки" і не проведе точно такий же фокус. Я не скажу, що Лукашенко – великий подарунок для України. Але якщо такий сценарій, така тактична операція буде проведена росіянами, для нас ситуація погіршиться, тому що мати ще один загрозливий напрямок – це не є добре.

- Якщо ймовірність того, що вони попруть з кожного з напрямів, про які ви говорите, не така вже й висока – для чого вони накопичують там сили і витрачають таку купу грошей? З міркувань "захисту" від нашого можливого наступу? Або просто "полякати"?

- Тут уже важко визначити, де йде реакція російського керівництва на події в Україні, на їх власну агресію проти України, а де йдуть їхні спроби тиснути на НАТО.

Ми ще в 2014 році говорили, що почалася нова "холодна війна". У Європі й США це дико спростовували, запевняли, що ні про яку "холодну війну" мови не йде. Три роки спростовували. І лише в минулому році американські експерти і політики почали визнавати: так, дійсно, ми на порозі... Хоча, якщо Росія формує нові дивізії на своїх західних кордонах – це вже не "на порозі", це "холодна війна" в повному розпалі. Шкода тільки, що на Заході цього не помічають.

Я не виключаю, що саме Путін тут бачить проблему комплексно. Для нього Україна – це і є вістря його боротьби проти західного світу, західних цінностей, проти того ж блоку НАТО. Просто для нього це перший етап в цій боротьбі, де він себе бачить великим переможцем. Але, знову-таки, я можу тільки припускати. По-моєму, передбачати хід думки і кроки Путіна, як і будь-якої душевно хворої людини, – це завдання дуже невдячне. Це напрямок для вузьких фахівців в області психіатрії. Я до них, на жаль чи на щастя, не належу.


- Як ставитеся до ідеї, що найкращим виходом із ситуації для України міг би стати так званий "хорватський сценарій"? Або він в нашій ситуації не може бути застосований зовсім?

- Абсолютно не може бути застосований! Я взагалі не знаю, навіщо його нам почали приплітати. Я припускаю, що завданням європейських структур – а я так зрозумів, що це були серйозні грантові програми, тому що возили, показували, платили гонорари і плескали, коли виходили матеріали в українській пресі – була спроба показати, що "Мінськ" – не таке вже мертвонароджене дитя, що ось є якісь прецеденти.

Що стосується "хорватського сценарію ", то Сербська Країна (сепаратистське утворення, що існувало на території Хорватії у 1991-1995 роках, - "Апостроф") і Донбас – це настільки різні речі!..

- У чому, наприклад?

- Починаючи з того, що сепаратисти в Хорватії були саме сепаратистами. Так, на початковому етапі Сербія їх підтримувала, але потім вона припинила будь-яку військову підтримку. Там не було зброї, боєприпасів, найманців – того, що ми бачимо на Донбасі. Відповідно, сербські сепаратисти були обмежені в ресурсах. Їх можна було взяти змором. Якби якийсь час ще ці бойові дії тривали, вони так чи інакше просто задихнулися б без ресурсів. Це перше.

Друге: у сербських сепаратистів були не тільки декларації, як у Захарченка та Плотницького, а у них було прагнення реінтегруватися в Хорватію і припинити бойові дії. Тобто вони реально склали зброю. Вони не збиралися штурмувати Ла-Манш, як придурок Захарченко, і так далі. Вони реально сказали: ми за мир, давайте шукати способи, як цей мир здійснити, щоб він нарешті прийшов на нашу землю. І вони зробили все для цього.

Були, звичайно, інциденти. Багато інцидентів. Але який був підхід? Була задіяна міжнародна поліцейська місія, коли правоохоронними функціями займалися міжнародні поліцейські, але обов'язково в присутності і сербської сторони (етнічних сербів – місцевих жителів), і хорватської поліції. Зрозуміло, що тільки починає все згасати – достатньо однієї іскри, щоб назад все розгорілося. Тому, коли виникав якийсь спір, побутовий навіть, між сербом і хорватом – відразу дивляться, де які сторони, і тоді бере участь не міжнародна поліція, як якісь міжнародні жандарми, а представники цих сторін.

На Донбасі зараз це просто неможливо здійснити. Росія не припиняє прямої військової підтримки тих корпусів. Мало того, це навіть не підтримка. Це постачання штатних структур своєї власної армії.

Відповідаючи на питання, чи воюють там місцеві бойовики або все-таки російські війська, давайте почнемо з того, що неважливо, яким чином укомплектовані підрозділи і частини – вони замикаються на штаби корпусів: один штаб – в Донецьку, другий – у Луганську. Відповідно, усі накази виконуються незалежно від того, яке там співвідношення місцевих бойовиків, кадрових російських військовослужбовців і російських найманців. Важливо, кому підпорядковується ця структура. А підпорядковуються вони штабам корпусів, штаби корпусів підпорядковуються Центру територіальних військ в Ростові, а цей центр підпорядковується Генеральному штабу Російської Федерації. За фактом ці два армійських корпуси (так званих ДНР-ЛНР, - "Апостроф") – це штатні структури регулярних Збройних сил Російської Федерації.

У Хорватії такого і близько не було. Там були збройні формування місцевих сепаратистів, які отримували якийсь час підтримку, але потім вони її отримувати перестали. Тобто за всіма ключовими напрямками, за якими ми порівнюємо ситуацію в Сербській Країні і на Донбасі, ми не бачимо, щоб десь щось перетиналося.

- Можливо, мається на увазі, що у випадку з Хорватією міжнародна спільнота теж була спочатку проти силового завершення конфлікту...

- Можливо. Але на Сербію, очевидно, все-таки міжнародна спільнота могла чинити якийсь вплив – на відміну від Путіна. Якщо Путін, починаючи з анексії Криму, брехав усім, включаючи власних громадян, про те, що "наших там немає", а потім він це визнав... Більше того, місцеве населення, тобто його виборці, бачить в цьому великий подвиг: "Він же не тільки нас обдурив!.. Те, що він нас обдурив, – то гаразд, ми – лохи по життю. Але він же і цих дурнів обдурив в Брюсселі і Вашингтоні – це круто!.."

Коли йдуть такі розклади, коли Росія робить все, щоб показати, що не орієнтується на думку міжнародної спільноти, про яку міжнародну спільноту можна говорити?

Ті ж санкції – ми вже бачимо в цифрах, які економісти викладали, наслідки санкцій. Але згадайте: як у них починалася ця політика "нам санкції ніякої шкоди не завдають" – так вона досі триває.

Автор: Лілія Рагуцька

Відео по темі:








Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.