Унікальна зброя в арсеналі ізраїльського спецназу

Про одну з операцій спецназу Ізраїлю майже через 20 років розповів один з її дійових осіб, співробітник Єврейського агентства «Сохнут», експерт по «гарячим точкам»на колишньому радянському просторі Лев Щеголєв.

Маршрут прямування ізраїльського спецназу Тель-Авів — Душанбе

Як розповів Щеголєв, восени 1992 року спецназ Ізраїлю приступив до підготовки висадки десанту в Душанбе. Йому, в свою чергу, наказали прибути в якості туриста до столиці Таджикистану. Тоді там починалася громадянська війна. З ним разом таємно прибув і Аріель Каплан, який був співробітником секретного бюро «Натів» уряду Ізраїлю. Метою їх таємної місії були організація та вивезення з охопленої війною республіки кількох тисяч євреїв, які тут залишилися.

Лев Щеголєв розповідає, що через три доби після свого приїзду він прокинувся в готельному номері від звуків кулеметних черг і численних вибухів, які долітали з-за вікна. Таємний агент Ізраїлю згадує: «Через вікна пролітали кулі. Щоб потрапити в коридор, треба було виповзати».

Практично нездійсненним в таких умовах ставало і виконання поставленого завдання. Оскільки цивільна особа не мала можливості безперешкодно їздити по країні, яка ж до того ж була розділена численними збройними формуваннями на окремі анклави. Та й у самому Душанбе запеклі вуличні бої не припинялися. Всі дипломатичні канали не працювали.

Ситуація погіршувалася ще й тим, що в цій республіці практично безконтрольно орудували емісари іранських спецслужб і афганських угруповань. Вони активно підтримували місцевих ісламських сепаратистів. Ті представляли із себе смертельну загрозу не тільки сім’ям євреїв, а й росіян.

Ізраїльтянам вдалося налагодити зв’язок з якимось Михайлом Кімьягаровим. Він був надзвичайно впливовою особою з численними знайомими, родичами, а також мав широкі зв’язки в політичних партіях і різних структурах. Тоді Кімьягаров перебував на посаді старшого викладача, а також був заступником декана факультету підвищення кваліфікації директорів шкіл Таджикистану і головою культурного центру «Ховер» (Друзі). Йому вдалося налагодити добрий зв’язок з посольством Ізраїлю в Москві.

Тим часом і без того напружена ситуація в Таджикистані ще більше загострилася. У цій республіці боялися показуватися як дипломати, так і співробітники «Сохнуту». У 1991 році туди нелегально прибули Аріель Каплан і Мікі Левін, агенти ізраїльської секретної розвідувальної служби «Натів». Проте, оцінивши ситуацію, що склалася, вони незабаром змушені були покинути Таджикистан.

Як тільки прибули нові таємні ізраїльські агенти, люди Михайла Кімьягарова активізували свою діяльність. Вони влаштували ізраїльських емісарів на конспіративну квартиру, зуміли організувати зустрічі з працівниками аеропорту Душанбе, митною службою, ВВІРом та іншими впливовими чиновниками. «Натів» приступив до розробки плану евакуації з Таджикистану в Ізраїль тисяч євреїв.

Ключове питання: «Який маршрут евакуації людей?»

Тоді не було прямих авіарейсів з Таджикистану в Ізраїль. Спочатку необхідно було їхати до Москви поїздом, потім — в Ташкент. Такі поїздки були надзвичайно небезпечні: потяги часто зупиняли, грабували людей, піддавали насильству, вбивали. Ізраїль пропонував організовувати авіарейси через Омськ, однак це не знімало проблеми — необхідні були прямі авіарейси з Душанбе до Тель-Авіва.

І все ж ізраїльтяни пішли на ризик. У самий розпал громадянської війни, в 1992 році, перший літак здійснив авіарейс за маршрутом Душанбе — Тель-Авів. Через деякий час до Ізраїлю вирушило ще 20 бортів. Таким чином, з цього пекла війни змогли евакуювати понад шість тисяч чоловік. Як розповідав Кімьягаров, в кишені прикордонників, митників і просто бандитів хабарі лилися рікою. Але для тих євреїв, хто ще залишився, ситуація загострилася — на місто і на його околиці нахлинула хвиля лютої антиізраїльської пропаганди та антисемітизму.

За Левом Щеголєвим і Аріелем Капланом почалося полювання.

Саме в той час і виник план евакуації євреїв за допомогою ізраїльських спецслужб і армії — щось на зразок операції «Моше», яку провели в Ефіопії в 80-і роки.

Ця операція передбачала збір євреїв в центрі Душанбе в готелі і в великий синагозі. Далі на околицю міста було заплановано висадити десант з кількох сотень спецназівців. Вони зобов’язані були присутніх вивезти до аеропорту, де їх чекали літаки. Але незабаром ситуація в Душанбе після чергового кровопролиття стабілізувалася. І від цієї операції, пов’язаної з великим ризиком, вирішено було відмовитися.

Самому Михайлу Кімьягарову дивом вдалося уникнути загибелі в березні 1993 року. Тоді в будинок до нього вдерлися ісламісти. Спочатку він сховався у свого сусіда-узбека. Потім він обдурив прикордонників та митників, полетів наступним авіарейсом до Ізраїлю.

Сталінський привід блукає спецназівськими казармами

Існує думка, що начебто особисто сам генералісимус Сталін ініціював створення на Землі обітованій спецназу. Вельми спірне судження, проте сама ідея про створення Ізраїлю як держави, на противагу впливу Великобританії в цьому регіоні, прийшла саме йому в голову. Незаперечним фактом залишається те, що тоді в Палестину хлинув цілий потік співробітників і офіцерів НКВС-МДБ, які мали за плечима колосальний досвід диверсійної та оперативної роботи.

Є відомості, що Сталін тоді відрядив до Ізраїлю двох бойових генералів сухопутних і авіаційних військ, віце-адмірала ВМФ, вісім підполковників і п’ять полковників, до тисячі офіцерів молодшого командного складу для організації безпосередньої роботи на місці. Всі вони мали відповідний запис в «п’ятій графі» анкети, і вони тоді побажали репатріюватися на свою історичну батьківщину. Саме тоді й почалися транспортні поставки через Чехословаччину зброї і військової техніки.

Почалося формування армії, контррозвідки, розвідки та поліції. Разом з тим, почали відбуватися військові сутички з британськими регулярними військами, пізніше — з бедуїнських племенами. Саме тоді і «відзначилися» деякі офіцери з ГРУ і МДБ.

Ізраїльські вчені-історики дотримуються думки, що творцем і першим керівником ізраїльської розвідки «Моссад» та служби контррозвідки «Шин Бет» був капітан Гальперін, відомий більше як Ісер Харел. Одна з перших його успішних спецоперацій — виявлення і викрадення нациста Адольфа Ейхмана в Буенос-Айресі. Той відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання» у фашистській Німеччині.

Офіцер «Смершу» Ліванов, який згодом прийняв іудейське ім’я Нехімія Леванон, став засновником служби зовнішньої розвідки «Натів Бар». Капітан Нікольський, офіцери Мальований і Зайцев стояли біля витоків створення армійського спецназу «Цахал». Два колишніх офіцера військово-морського флоту СРСР (їх прізвища невідомі) створили і навчили місцевий підрозділ морського спецназу.

Ізраїльська «Вишня»

В Ізраїлі в кінці ХХ століття було близько 20 команд спецназу різного призначення. В основному вони були в підпорядкуванні ізраїльським силам оборони, частково — поліції, деяка частина — прикордонним військам (МАГАВ). З’явився також спецназ і в складі розвідки «Моссад» і контррозвідки «Шабак». Йтиметься, в основному, про деякі.

Найвідомішим з них є загін спецназу «Дувдеван» («Вишня»). Також він отримав позначення «Unit 217». Він був сформований в 1987 році, практично відразу після початку першої інтифади — війни за звільнення Палестини. «Дувдеван» повинен був боротися з тероризмом на західному березі річки Йордан. Аналогічний загін — «Шімсон» («Самсон») — діяв в секторі Газа. Спочатку підрозділ було укомплектовано військовослужбовцями, які перейшли з інших елітних підрозділів. Їх основною метою була ліквідація терористичних формувань на окупованих територіях.

Незважаючи на те, що рівень підготовки бійців був надзвичайно високий, на самому початку найчастіше траплялися провали, найчастіше через неузгодженість дій. Загін формувався в поспіху, і у бійців не було часу на спільні тренування та відпрацювання тих чи інших операцій. Одну з перших відомих успішних операцій «Вишня» здійснила в 1988 році в Хевроні. Тоді потрапив в засідку лідер ФАТХу в Хевроні Махмуд Фарук. Два його помічника також були вбиті.

У цей загін потрапити було непросто. Спочатку необхідно було пройти триденний тест на фізичну витривалість. Всі претенденти зобов’язані були бігати з навантаженням до 30 кілограмів, віджиматися від підлоги і бути витривалими до різних фізичних навантажень. Якщо кандидат ці випробування витримував, то він вирушав вже в спеціальний табір. Майбутній боєць там перебував до шести місяців: вчився стріляти з будь-якої відстані з будь-яких положень, вміти долати різні перешкоди, здійснював багатокілометрові марш-кидки і вивчав рукопашний бій. Після закінчення цього шестимісячного відрізка наступав найголовніший іспит. Кандидати здійснювали 90-кілометровий марш-кидок з вантажем до 40 кілограмів, при цьому останні 10-15 кілометрів вони зобов’язані були тікати. Тому, хто здав цей іспит, надавалося право носіння червоного берета.

Для того щоб отримати право на носіння червоного берета, проводяться подібного роду випробування два рази на рік — влітку і взимку. До того ж, влітку марш-кидки проходять в самий жаркий період — 30-40 градусів, взимку — під час сильного дощу.

Ті ж, хто успішно складає іспит, потрапляють в «Дувдеван». Там кожен боєць отримує іменний пістолет, і йому присвоюється звання молодшого сержанта.

Але на цьому тесання «вишеньок» не закінчується. До звичайних навантажень тепер додаються ще курси по правильному орієнтуванню на місцевості, а також посилені заняття рукопашним боєм. Більшість бійців «Вишні» прекрасно володіють прийомами дзюдо і карате. Вони вчаться визначати місце розташування будинків по фотознімках, які зроблені з літаків і вертольотів. Також проводяться навчання по захопленню будівель. Бійці загону вриваються в будинок через дах, двері та вікна. Але цей спецназ для звільнення заручників не призначений. Для цих цілей є зовсім інші загони як в Ізраїлі, так і за його межами.

В арсенал бійців «Вишні» входять: укорочений варіант американської гвинтівки «М-16», пістолет «SIG-SAUERR», гранатомет і снайперські гвинтівки «BARET». Не обходять увагою «Вишнівці» і знамениті «калаші» та РПГ-7.

Дорога «Егоз»

Найбільш успішним підрозділом ізраїльського спецназу по праву вважається загін «Саерет Егоз». Він сформований був у 1956 році, і друзи були його першими бійцями. «Егоз» для здійснення диверсій мав проникати на сирійську територію. Диверсії якого саме характеру проводились — офіційно засекречені. Хоча деякі колишні спецназівці «Егоз» розповідають, що основною їхньою метою тоді була ліквідація офіцерів вищого командного складу сирійського генштабу. Але незабаром військове керівництво Ізраїлю вирішило відмовитися від проведення диверсій і відправило «Егоз» на ізраїльсько-ліванський кордон для його патрулювання.

Трохи пізніше, в 1963 році, було прийнято рішення переорієнтувати «Егоз» на боротьбу з тероризмом на півночі. Цим зайнявся полковник Ерез.

Спецназ провів серію вдалих операцій на території Лівану проти арабських терористів, пізніше — в 1973 році — відзначився в Сирії.

На початку 1995 року перед «Егоз» були поставлені нові завдання. Тоді керівництво загоном взяв на себе генерал Аміра Левін. Бійці стали вивчати методи ведення антипартизанської війни, зокрема в горах і лісі.

Також більш жорстким став відбір бійців. Претенденти проходили п’ятимісячний «курс молодого бійця». До програми цього «курсу» входило: вивчення всіх видів вогнепальної зброї, подолання багатокілометрових марш-кидків з повним комплектом, вага якого складала від 15 до 30 кілограмів. Після закінчення «курсу» — іспит, що складається з марш-кидка в 80 кілометрів по пересіченій місцевості. Близько 30 відсотків претендентів відсіюються після закінчення курсу та іспиту.

Після цього настає етап, який називається «маслюль» («Шлях»). Кандидати під час цього етапу вивчають такі курси по боротьбі з тероризмом: парашутно-десантну підготовку, топографію, рукопашний бій, спеціальне водіння транспортним засобом, гірську підготовку. Далі солдатів відправляють в спеціальний навчальний центр антипартизанської боротьби («Бейт ха-Сефер ле-лохам Ба-герилья»). Тут проходить вивчення різних методів проникнення на ворожу територію, виживання в лісисто-гірській місцевості, маскування, уміння нападати на бази і опорні пункти. Перед самим закінченням курсу майбутнього елітного бійця вимотують нескінченними марш-кидками з відпрацюванням найрізноманітніших бойових ситуацій. Після завершення «маслюля» бійців ще протягом кількох тижнів посилено тренують. Деякі з них направляються на курси з мінно-підривної справи і снайпінгу.

Однак найбільш потужною ударною групою вважається рота глибинної розвідки «Містааравім», що в перекладі означає «переодягнені в арабів». Вона була створена в 1987 році. Цей загін укомплектований не тільки представниками арабських країн, але також і євреями з Європи. Рота здійснює свою діяльність на території Палестинської автономії. Їх основним завданням є пошук, арешт і при необхідності — знищення терористів. Як тільки бійці потрапляють в цю роту, з ними проводиться додаткова тримісячна підготовка. Кожен боєць з цієї роти може зібрати міну з будь-яких підручних матеріалів, а також знешкодити міну будь-якої конструкції. Всі вони прекрасно володіють арабською мовою, і їх практично неможливо відрізнити від арабів. Всі проведені диверсії тримаються в таємниці.

Від собаки немає порятунку

На даний момент в Ізраїлі існує три основних підрозділи спецназу: «Сайерет МАТКАЛ», «Яамам» і «С-13». «Сайерет МАТКАЛ» діє за межами Ізраїлю. «Яамам» здійснює операції на самій території Ізраїлю, а «С-13» — у морських узбережжях як Ізраїлю, так і за його межами.

До складу кожного підрозділу входять штурмові, забезпечувальні та допоміжні групи. До складу штурмової групи входить 28 спецназівців, і вона підрозділена на три взводи: основний, висотний і снайперський. Останній розбитий на пари: спостерігач і стрілок. Обидва мають однакову підготовку і можуть підміняти один одного. Висотний укомплектований виключно альпіністами і може проникати на об’єкти зверху — через димоходи, по стіні й інші канали.

Груп, які займаються забезпеченням, в три рази більше, ніж штурмових. У протистоянні з терористами вони безпосередньо не беруть участь. В основному вони створюють оточення і ізолюють район проведення операції штурмовиків. Також вони діють як зв’язківці, розвідники, фахівці з розмінування і радіоелектронного придушення.

Всі спецназівські підрозділи розбиті по зонах, які відповідають військовим округам: Центральному, Північному та Південному. У Центральному військовому окрузі є три підрозділи, у Північному — два, у Південному — чотири. Підрозділ 5010 (загін «Сайерет шалдаг») приписано до Південного військового округу. Він може діяти по всій території Ізраїлю. Саме тому до його складу входить і ескадрилья гелікоптерів.

Є ще й загін 7149 (так званий батальйон «Калб»). Він стоїть особняком і дислокується на авіабазі «Сіркін». Основною його «зброєю» є приблизно 120 спеціально навчених собак. Цими тваринами укомплектовані 4 роти: бойова ударна, службово-розшукова, пошуково-рятувальна і мінно-розшукова.

Що входить в коло обов’язків останніх трьох рот, ясно і по назві. А от у складі бойової ударної роти «працюють» спеціально навчені собаки особливо агресивних порід: бультер’єри, ротвейлери і мастіфи.

Такий «собачий» спецназ може моментально виявити серед заручників терористів, навіть за умови, якщо всі одягнені однаково. Вони можуть відразу визначити, хто озброєний, щоб накинутися саме на нього. Коли лютий звір вривається в приміщення, зазвичай спрацьовує «зброя психологічного впливу». На терористів це справляє приголомшливий ефект. Таким чином, дії штурмуючих полегшуються у багато разів. Найчастіше за таких обставин жоден з бойовиків не має ні найменшого шансу уникнути затримання. Для нього може бути альтернативою або загибель від іклів пса, або — від кулі спецназівця.

Слух про непереможність ізраїльського спецназу

Слід зазначити, що міфи про непереможність бійців спецназу Ізраїлю, м’яко кажучи, перебільшені. І все ж деяка інформація просочується в ЗМІ, хоча військове керівництво Ізраїлю намагається ретельно приховувати інформацію про свої втрати в елітних підрозділах.

У засідку палестинських бійців опору на початку 1997 року потрапили і були вбиті три бійці з розвідувальної роти бригади «Нахаль». Далі в бою гинуть три солдати і три офіцери розвідроти парашутно-десантної бригади «Саерет Цанханім». До того ж, абсолютно бездарно в цьому випадку повели себе офіцери. Спочатку вони неправильно провели розвідку місцевості, а потім — нерозважливо кинулися в атаку,замість того щоб провести грамотне перегрупування підрозділу.

І, нарешті, в кінці літа 2000-го року сталася трагедія. Вона сильно похитнула віру ізраїльського уряду в найвищий професіоналізм «Вишні». Під час проведення однієї з операцій із захоплення найбільш небезпечного і розшукуваного Ізраїлем палестинського терориста — Абу Хунуда — бійці спецназу не тільки випустили його з рук, але і помилково примудрилися застрелити трьох своїх бійців. Крім того, до цього моменту приховано завісою таємниці, інформація про те, як була повністю знищена група морських командос з «Шайетет-13».