США слід боятися реактивної артилерії Росії?
Артилерійські ракети супроводжували російські сухопутні війська від Сирії до Криму — в далеких країнах і в так званому ближньому зарубіжжі. Легкі і здатні перетворити зміцнення противника на купу уламків, ці ракети видають жахливе виття, несучись до своїх цілей. В якості зброї на війні Росія використовує артилерійські ракети вже майже сто років, починаючи з епохи Сталіна.
Радянський Союз велику увагу приділяв науці та розвитку технологій, і світові наукові дослідження 1930-х років, найімовірніше, підштовхнули радянських інженерів до того, щоб побачити в ракетах потужну зброю. У 1931 році в Радянському Союзі була розроблена некерована ракета РС-132 класу «повітря-повітря». На відміну від гарматних снарядів, ці ракети можна було запускати без направляючої, в результаті чого точність ударів ракет РС-82 і РС-132 була досить низькою — похибка становила близько одного градуса. При пострілі в упор така похибка впливала на результат не надто сильно, але зі збільшенням дальності неточність росла в геометричній прогресії.
У 1938 році на озброєння Червоної армії надійшли системи польової реактивної артилерії БМ-13 («бойова машина»). У БМ-13 24 рейкові напрямні встановлювалися на платформі трьоховісної вантажівки ЗІС-6. Стріляла БМ-13 реактивними снарядами М-13. Кожен снаряд М-13 був 132 міліметра в діаметрі, був оснащений боєголовкою вагою в 5 кілограмів і мав дальність удару в 8,4 кілометра.
Здатність вести масований вогонь була головною перевагою БМ-13. Вісім ВМ-13 всього за кілька секунд могли випустити близько тони високовзривчастих речовин і сталі. Але ракети, що запускаються з наземних установок, мали і свої недоліки. Перезарядка вимагала багато часу: щоб перезарядити одну БМ-13 було потрібно близько години. Хоча в пристрій цих машин були внесені деякі зміни для збільшення точності стрільби, вони все одно були абсолютно непридатними для ураження точкових цілей і використовувалися в основному для того, щоб послабити позиції противника перед наступом радянських військ.
БМ-13 були взяті на озброєння незадовго до операції «Барбаросса» — вторгнення німців в Радянський Союз — і прослужили йому всю війну. Такі ракетні установки були досить простими у виробництві: зазвичай для них використовувалися американські вантажівки Studebaker, отримані по ленд-лізу, на які встановлювалася платформа з рейковими напрямними. Артилерійські катери, поїзди, танки та інші транспортні засоби теж підходили для того, щоб встановити на них системи запуску М-13.
Радянський Союз продовжив використовувати артилерійські ракети і в післявоєнну епоху. У період холодної війни головною артилерійською системою була БМ-21 «Град». У «Граду» 40 122-міліметрових ракетних стволів, які встановлюються на вантажівку «Урал-375Д». Було створено понад 11 тисяч «Градів», частина яких була взята на озброєння радянською армією, а частина була продана клієнтам СРСР по всьому світу.
«Град» володів рядом переваг в порівнянні зі своїми військовими попередниками. Гідравлічний механізм затвора пусковий труби і сама вантажівка дозволили збільшити точність стрільби і стійкість. Подібно рушничним стволам, пускові труби БМ-21 мали кручену нарізку, що дозволяє надати стабілізуюче обертання снаряду і, таким чином, збільшити точність. Пускові труби можна було піднімати вертикально до 55 градусів, а це збільшило дальність стрільби до 20 кілометрів.
Для систем «Град» було розроблено кілька ракет. Найпоширенішим снарядом був 9М22У, який мав боєголовку вагою в 20 кілограмів — в три рази більше, ніж у БМ-13. Протитанкові міни, осколково-фугасні снаряди, трасуючі і димові снаряди дозволили підвищити ефективність ракетної артилерії як в нападі, так і в обороні.
У 1960-х роках Радянський Союз приступив до розробки більш великих ракет. Однією з них став «Ураган», який встановлюється на шасі вантажівки ЗІЛ-135. «Ураган» має шість 220-міліметрових ракет, дальність яких сягає 34 кілометрів. Крім боєголовок, які були доступними і для БМ-21, «Ураган» міг випускати протитанкові і протипіхотні ракети, а також термобаричні ракети. Термобаричні ракети дозволяють створити хмару легкозаймистого палива, яке потім вибухає, провокуючи різке підвищення тиску і температури, смертельне для сил противника як на відкритих ділянках, так і в фортифікаційних спорудах. Більша мобільна ракетна система БМ-30 «Смерч» може випустити 12 300-міліметрових ракет на відстань в 88 кілометрів. Унікальність «Смерча» полягає ще й в тому, що він здатний запускати розвідувальні безпілотники 9М534.
Однією з найбільш незвичайних і смертоносних ракетних систем в Радянському Союзі (а потім і в Росії) була і залишається важка вогнеметна система ТОС-1А. На відміну від попередніх ракетних систем, ТОС-1А розроблялася таким чином, щоб вона могла вести прямий вогонь, випускаючи 24 220-міліметрові ракети по мішенях, що знаходяться в межах прямої видимості, за допомогою балістичного комп’ютера, який розраховує точки прицілювання. Будучи засобом ураження цілей в межах прямої видимості, ТОС-1А виявляється особливо ефективною, коли вона стріляє термобаричними снарядами. Одним залпом ТОС-1А може знищити все на ділянці площею приблизно 200 на 400 метрів. На відміну від інших систем, ТОС-1А повинна діяти в умовах вогню противника, тому вона встановлена на базу броньованого танка Т-72.
Дії Росії на сході України і в Сирії включали в себе застосування артилерійських ракет — навіть більшою мірою, ніж традиційних ствольних артилерійських систем. Російські сухопутні війська і їх агенти застосовували не тільки ракетні артилерійські системи, а й безпілотники, які служили для визначення цілей. За деякими даними, українським військовим вдалося встановити кілька типів безпілотників, поява яких неминуче тягне за собою ракетні артилерійські удари з боку російських військових і підтримуваних ними бойовиків. Сирійська армія застосовує системи «Град», а в 2014 році, за деякими повідомленнями, вона отримала кілька систем «Смерч». ТОС-1А і «Град» використовувалися сирійськими і російськими військовими в Сирії, а також антиурядовими повстанцями в Україні. Будь-яка країна, яка вступить в конфлікт з Росією, її клієнтами або агентами зараз або в найближчому майбутньому, швидше за все, відчує на собі дію смертоносної російської артилерії.
