Стратегічні коливання Азербайджанської Республіки

Тривалий час не вдається врегулювати протиріччя між Вірменією та Азербайджаном з питання приналежності Нагірного Карабаху.

Цей конфлікт має історичні корені. У двадцятому столітті тричі в 1905, 1918, 1991 роках Нагорний Карабах ставав ареною жорстоких і кривавих вірмено-азербайджанських боїв. Тільки втручання радянської армії дозволило в 1921 році здійснити припинення відкритого військового протистояння сторін. Рішенням радянського уряду Нагорна Карабахська область увійшла до складу Азербайджану. Карабах був наділений правом широкої обласної автономії (НКАО). Але адміністративні кордони карабаської області не збігалися з етнічними кордонами — більшість населення НКАО становили вірмени. Далі в результаті адміністративно-територіальних змін на території Азербайджану, НКАО від Вірменії був відділений Лачинський коридор. За радянських часів Вірменія неодноразово зверталася з проханням приєднання НКАО до вірменської території, але безрезультатно. У 60-х роках невирішеність цієї проблеми призвела до численних масових заворушень. Населенням НКАО виражалося невдоволення в частині економічної дискримінації області та спробах керівництва Азербайджану змінити демографічний баланс населення, збільшивши число азербайджанців, що проживають в Нагірному Карабасі.

Безперервно триваючі спроби возз’єднання «етнічних земель» приводили до загибелі мирних жителів, військовослужбовців та працівників МВС з обох сторін.

В результаті бойових дій, в даний час, вірменськими військовослужбовцями контролюється кілька районів Азербайджану, прилеглих до Нагорного Карабаху (Нагірно-Карабахська Республіка — НКР була створена в межах НКАО в 1991 році). Це стало можливим через непрофесійні дії військового керівництва і непідготовленості азербайджанської армії.

Вірменська сторона готова звільнити ці райони в обмін на визнання незалежності НКР. Лачинський коридор, який є стратегічно важливим об’єктом Нагорного Карабаху, перебуває під контролем військ НКР. Саме через цей гірський коридор Вірменією надається продовольча і військова допомога НКР.

У той же час азербайджанські військові підрозділи розташовуються на частини територій Нагірного Карабаху.

Необхідно визнати, що перемир’я, укладене в 1994 році, зупинило війну і врятувало життя вірменських та азербайджанських військовослужбовців.

Але нещодавно президент Азербайджану Ільхам Алієв зробив заяву про те, що якщо переговори з врегулювання конфлікту будуть безрезультативними, Азербайджан залишає за собою право силового вирішення проблеми. Це означає, що в регіоні знову спалахне війна.

У результаті переговорів, що ведуться ось вже сімнадцять років, зусиль посередників (Мінська група, Росія), сторони не прийшли до компромісного рішення з питання Нагірного Карабаху. Баку вважає Нагірний Карабах складовою частиною Азербайджану, але готовий надати НКР культурну автономію. Дана поступка не влаштовує ні Степанакерт, ні Вірменію.

При оцінці можливості укладення угоди щодо карабахського конфлікту необхідно враховувати геополітичну, геоекономічну і геостратегічну ситуації, що склалися в регіоні. На здійсненність встановлення миру і стабільності в регіоні впливають військові доктрини таких країн як Грузія, Вірменія та Азербайджан, а також Росії, Туреччини та Ірану, які мають стратегічні інтереси в даному регіоні.

Керівництво Азербайджану приділяє велику увагу зміцненню своїх збройних сил. Але в даний час азербайджанська армія реально значно поступається за боєготовності вірменським збройним силам, тому у Єревана значно більше шансів перемогти у військовому протистоянні.

У той же час Азербайджан досі не визначився зі своєю військово-політичною стратегією поведінки в регіоні, хоча підтримує ідею інтеграції у військовій політиці в цілях загальної безпеки.

На прийняття Баку рішення з вироблення військової доктрини впливають події, що відбулися в останні роки в регіоні:

— Ускладнення ситуації після грузинського військового конфлікту в 2008 році;
— Зміцнення та посилення військової присутності Росії на території регіону (Росія є головою регіонального військового блоку);
— Поліпшення озброєння і підготовки армії Вірменії;
— Відсутність рішення проблеми Нагірного Карабаху;
— Відсутність стабільності на Південному Кавказі;
— Присутність і вплив Росії в регіоні;
— Безперервні спроби Ірану дестабілізувати ситуацію на кордоні з Азербайджаном та наявність ядерного потенціалу в Ірану;
— Відсутність у Баку військово-політичних союзників;
— Наявність у Азербайджану слабкого військового потенціалу і повна відсутність усвідомленої стратегії.

На жаль, у керівництві Азербайджану є люди, здатні спровокувати військове зіткнення, не дивлячись на неготовність армії до бойових дій.

У Вірменії добре розуміють, що військовий конфлікт між двома країнами дуже небезпечний не тільки для всього кавказького регіону, але й те, що військове вирішення проблем може порушити крихку рівновагу на всьому євроазійському регіоні. У Дагестані, що сусідить з Азербайджаном, активізувалися бойовики, які обов’язково скористалися б військовим зіткненням для посилення терористичних акцій, включаючи участь в конфлікті в якості найманців. Крім Дагестану в конфлікт може бути втягнута також Чечня. Такий сценарій дуже турбує Москву, для якої ситуація на Кавказі — зона особливої уваги. Крім того Вірменія є найважливішим стратегічним партнером Росії в цьому регіоні. Москва надає Вірменії вселяку допомогу, у тому числи и скидки для придбання енергоносіїв, як-то скидки в Барнаулі. Для збереження миру в Нагірному Карабасі, Росія докладає зусилля, як посередник, до активізації переговорів по виробленню взаємоприйнятного рішення і недопущення військового конфлікту.

Побоювання Росії викликає і те, що давнім союзником Азербайджану є Туреччина, яка навряд чи залишиться осторонь, якщо збройні сили Баку будуть зазнавати поразки при військовому зіткненні.

Тому в даній ситуації найкращим для всіх сторін виходом є продовження переговорного процесу в надії, що все-таки вдасться прийти до угоди і в регіоні настане міцний мир.