Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Вибір редакції

Холод, темрява і обстріли: про що згадують учасники боїв під Дебальцеве

15 лютого 2017
Переглядів: 1 155
Коментарів: 0
Версія для друку
Холод, темрява і обстріли: про що згадують учасники боїв під Дебальцеве

В кінці січня - початку лютого 2015 року бойовики спробували оточити українські частини, які закріпилися в районі міста Дебальцеве в Донецькій області. Запеклі бої завершилися відступом підрозділів ЗСУ та Нацгвардії з дебальцевського плацдарму. День 18 лютого 2015 року, коли це сталося, учасники тих подій вважають другим днем свого народження.

Станом на кінець січня 2015 року позиції української армії в районі Дебальцеве являли собою великий виступ, що врізається в позиції бойовиків між Горлівкою та адміністративним кордоном з Луганською областю. Його обороняли 4,7 тис. військовослужбовців ЗСУ та близько 500 бійців Нацгвардії МВС (спочатку чисельність українського угруповання оцінювалася в 2,5 тис. бійців). Їм протистояли від 10 до 19 тисяч бойовиків, які розгорнули засоби ППО і бойові порядки нашпиговані системами радіоелектронної боротьби.

Цифра в більш ніж 10 тисяч бойовиків прозвучала в спеціальному ролику, підготовленому Генеральним штабом ЗСУ до річниці дебальцевських подій. Про 19 тисяч заявив колишній начальник штабу АТО, генерал-майор Олександр Сирський. Але в будь-якому випадку перевага була на боці супротивника. Так, за даними Генштабу, українська угруповання в районі Дебальцево налічувала 120 танків, 180 артилерійських систем і 65 одиниць реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Друга сторона мала 170 танків, 290 артсистем і 110 одиниць РСЗО. На думку Генштабу, противник планував оточити українське угруповання в районі Дебальцеве, розчленувати сили АТО в секторі "С" на дві частини і вийти до кордонів Харківської області. Військова поразка української армії дозволяла вимагати від українського керівництва значних політичних поступок.

Наступ на плацдарм, за версією Генштабу, почався в ніч на 30 січня 2015 року, коли бойовики зуміли зайняти центральну частину Вуглегірська. Контратака, розпочата 31 січня двома батальйонно-тактичними групами 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ спільно з Нацгвардією, успіхом не увінчалася через нестачу сил. За словами Олександра Сирського, операція фактично звелася до деблокада бійців роти МВС "Світязь" та артилеристів протитанкової батареї, які посіли оборону в міських кварталах. В результаті бойовики зайняли панівні висоти біля Вуглегірська.

Наступ противника з протилежного боку виступу, з району Рідкодуб-Нікішине, також розвивалося більш-менш успішно, незважаючи на протидію українських військ. Нарешті, 9 лютого бойовики зайняли селище Логвинове, перекривши так звану дорогу життя, трасу М-103, по якій забезпечувалися українські війська, що обороняли Дебальцеве. Спроба відбити Логвинове не принесла успіху. За заявою Генерального штабу ЗС України, це сталося через те, що підрозділи, які повинні були наступати на селище зі сходу, відмовилися виконувати поставлене завдання. Зіткнувшись з переважаючими силами противника, що наступає на Логвинове, угруповання змушене була відійти. З цих пір українські військові в Дебальцеве виявилися в оперативному оточенні – стані, при якому до межі ускладнюється постачання військ. У десятих числах лютого 2015 року стало ясно, що дебальцевська епопея наближається до розв'язки.

У ті дні два бійця 8-го стрілецького батальйону Національної гвардії – Віталій Лазебник (фотокор газети "Сегодня") і його товариш Костянтин (позивний Майор), який і зараз продовжує служити в НГУ, обороняли блокпост на "хресті". Так називалося перетин трас Ростов – Харків (М-103) і Луганськ – Донецьк в самому Дебальцеве. За словами Майора, гвардійці самі захотіли взяти участь в активних бойових діях. "Ми виконували інші завдання, але в якийсь момент почали просити комбата направити нас туди, де гаряче. Нам пішли назустріч, і 1 лютого ми потрапили на той "хрест", – розповів Костянтин.

На той час Вуглегірськ був уже в руках ворога, але "дорога життя" ще була вільна. Але в самому Дебальцеве було вже вкрай неспокійно. "Ми жили в підвалах міських будівель, а нагорі все прострілюється з різних артсистем. Стріляли з мінометів, "Градів", самохідних знарядь. Ми по звуку навчилися визначати, чим по нам стріляють. Наприклад, міна видає неприємний свист. Якщо ти його чуєш, значить, швидше за все, міна летить не в тебе, але чим коротше цей свист, тим ближче вона впаде. Холод, темрява і постійні обстріли – саме це найбільше запам'яталося", – розповів Костянтин.

Артилерійські обстріли запам'яталися і Віталію: "Ти рахуєш прильоти мінометних мін, щоб сходити в туалет. Логіка така: в ящику 6 мін. Між ними інтервал секунд в 30. А коли йде зміна ящика, у тебе з'являється хвилини півтори для того, щоб сходити в туалет або з'явитися на поверхні, щоб зателефонувати рідним".

Бійці намагалися не повідомляти родичам, де вони знаходяться: "У нас був хлопець на ім'я Андрій. Вийшов він поговорити з дружиною, і тут почали прилітати міни. Дружина запитує: "Що у вас відбувається?". А він і відповідає: "Та каструля тут впала і покотилася по підлозі". Один з наших, правда, загинув - не встиг сховатися в бліндаж під час обстрілу. Знаєте, під час війни поступово звикаєш до того, що навколо стріляють - ось це його і згубило", - розповідає Костянтин.

Гвардійці на "хресті" ходили в розвідку. Паралельно вони намагалися встановити контакт з сусідніми підрозділами, обмінюючись з ними телефонами, щоб налагодити спільні дії (система взаємодії між військами тоді працювала слабенько). За словами Майора, було складно розрізнити, хто саме їм протистоїть – росіяни, місцеві бойовики або козачки. Але на жаль, місцеве населення дуже часто виступало на боці сепаратистів. "Вони коректували вогонь артилерії. Були люди і з проукраїнською позицією. Хтось пішов разом з нами", – розповів Костянтин.

На 4 або 5 день свого перебування на позиціях гвардійці зрозуміли, що справа йде до оточення. Певні надії покладалися на Мінські угоди, які повинні були вступити в силу з 0:00 15 лютого, але в реальності перемир'я не протримався і двох годин. "О 0:00 15 лютого настала різка тиша, - пригадав Віталій. - Але буквально через годину і 20 хвилин десь далеко бахнув міномет. І все понеслося заново".

16 лютого противник прорвався в Дебальцеве, а 18 лютого о першій годині ночі почався відступ з плацдарму. Костянтин і Віталій виходили з Дебальцевого в різний час: Майор обігнав свого товариша. "Спочатку ми їхали на КрАЗах. Вантажівки один за іншим зламалися, але нас підібрали хлопці на танку. Потім ми пересіли на БМД, а Віталік взагалі вибирався пішки", - розповів Костянтин.

Спочатку Віталій теж вибирався на КрАЗі, залишаючи Дебальцеве в числі останніх. Однак колона з трьох вантажівок, в якій їхав Лазебник, потрапила в засідку. Перші дві вантажівки, які везли хлопців з іншого підрозділу, були розстріляні ворожими танками. "За нас промахнулися, але машину посікло осколками, і вона встала. Далі ми пішли пішки. Вибралися близько 11 години ранку. Під час відходу в нашому батальйоні втрат не було", - розповів Віталій.

Після завершення боїв Міноборони оцінило втрати української сторони в 179 осіб, а бойовиків в 868 осіб. Через рік втрати українських військових були скориговані до 110 осіб, а втрати бойовиків збільшилися до 870 осіб. Українське командування визнало втрату 30% техніки, зазначивши, що противник втратив до 200 одиниць своєї техніки.

З тих пір для обох гвардійців і всіх тих, хто служив з ними на "хресті", 18 лютого стало другим днем народження. Вони обдзвонюють своїх товаришів і намагаються зустрітися для того, щоб згадати події, які їм довелося пережити. "Ми всі могли залишитися там, якби Бог не розпорядився інакше. Але, з іншого боку, ми і самі багато зробили для того, щоб залишитися в живих. Але я не хочу, щоб наші діти колись отримали такий же досвід", - сказав Майор.

Автор: Вiталiй Лазебник

Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.