Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Вибір редакції

Маловідомі сторінки історії: Українська Центральна Рада

14 лютого 2017
Переглядів: 261
Коментарів: 0
Версія для друку
Маловідомі сторінки історії: Українська Центральна Рада

«До Сибіру їх, клятих…»

Українсько-російські стосунки — це багатовікове перебування нашого народу в ярмі Російської імперії, історія поневірянь і трагедій, штучно влаштовані голодомори, які занапастили десятки мільйонів наших співвітчизників

Цією публікацією ми започатковуємо рубрику «Маловідомі сторінки історії», під якою висвітлюватимемо події, що відбувалися минулого століття в царині наших відносин, на конкретних фактах, підтверджених архівними документами, показуючи справжнє ставлення російських вождів до України


3 березня 1917 року російський цар Микола II відмовився від престолу. У Києві про це дізналися 13 березня з телеграми депутата російської держдуми Бубликова. Ця новина спричинила неабиякий резонанс у суспільстві — в багатьох великих містах відбулися масштабні демонстрації, учасники яких вимагали для України більше свободи — аж до повного відділення від Російської імперії. Зважаючи на настрої людей, було створено представницький орган нової демократичної української влади — Українську Центральну Раду (УЦР), головою якої обрали відомого історика Михайла Грушевського, який тільки-но повернувся із заслання. До її складу ввійшли представники політичних партій і груп, робітничих, військових, студентських організацій, духовенства, наукових та інших товариств і громад. Того ж дня УЦР відправила до Москви телеграму, в якій висловила сподівання на задоволення законних прав українського народу.

— Зважаючи на присутність на її теренах значної кількості російських військових підрозділів, Україна тоді утрималася від проголошення повної незалежності, — розповідає один із активних дослідників того періоду, автор кількох праць, у яких висвітлюється державотворення України у 20-х роках ХХ ст., Роман Круцик . — При цьому УЦР оприлюднила звернення до народу, закликавши українців підтримувати новий лад, зокрема відкривати українські школи, відновлювати діяльність «Просвіти» тощо. Водночас відбулися збори українських старшин і вояків, які обрали Тимчасову військову раду на чолі з полковником Глинським. Вона запропонувала Тимчасовому уряду видати акт щодо України на кшталт того, який отримала Фінляндія, після чого проголосила незалежність.

Українці, які проживали в Росії, теж не сиділи склавши руки. Так, українська громада Петрограда помістила у часопис «День» заяву, вимагаючи територіальної автономії для України, запровадження української мови у школах, звільнення із заслання галичан, зокрема, митрополита Андрея Шептицького. Всеукраїнський національний конгрес, скликаний Центральною Радою у квітні 1917-го, заявив про право нашого народу створити власну державу на всіх етнічних землях українців. Після цього Українська національна рада Петрограда, яка представляла ЦР у столиці Росії, подала Тимчасовому уряду проект об’єднання цих земель у соборну автономію. До речі, в цей час від українських громад різних земель надходили листи підтримки нової української влади та прохання про включення їх до складу України.

23 червня 1917 року УЦР проголосила I Універсал, у якому, зокрема, було сказано:

«Хай Україна буде вільною. Не відокремлюючись остаточно від Росії, і не розриваючи з Російською державою стосунків, хай український народ отримає право самостійно розпоряджатися своїм життям у своєму краю…» За кілька днів було створено Генеральний секретаріат, який взяв на себе відповідальність за стан справ у країні. Словом, усе відбувалося мирно і спокійно. Але й така поміркованість дій українців не сподобалася росіянам. Лідер кадетів у Держдумі Павло Мілюков заявив з цього приводу: «Я думаю, що, проголосивши Акт відокремлення, Рада здійснила великий злочин і зіпсувала своє майбутнє. І ви ще пошкодуєте про це».

Ще більше розлютився голова Тимчасового уряду Олександр Керенський. Втім він із певних причин, зокрема, через провальний наступ російських військ у Галичині, все ж визнав право Генерального секретаріату керувати п’ятьма губерніями: Київською, Полтавською, Подільською, Волинською та Чернігівською.

16 липня цього ж року був проголошений II Універсал, який підтверджував домовленості між Україною і Тимчасовим урядом щодо визнання останнім УЦР і Генерального секретаріату як органів влади. А УЦР визнавала Всеросійські установчі збори і до їхнього скликання зобов’язувалася не форсувати набуття Україною автономії.

27 вересня, коли на Державній демократичній нараді, що відбувалася в Петрограді, українські делегати почали висловлювати свої пропозиції, пролунали вигуки «старших братів»: «До Сибіру їх, клятих хохлів…»

Як складалися б подальші стосунки української влади з Тимчасовим російським урядом, невідомо: у жовтні в Петрограді стався більшовицький заколот…

Прийшовши до влади, більшовики оприлюднили «Декларацію прав народів Росії». У ній, зокрема, було сказано: «Народи Росії мають право на вільне самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави».

Зважаючи на це, українська влада 20 листопада видала III Універсал, проголосивши Українську Народну Республіку, при цьому не пориваючи федеративних зв’язків із Росією. А 22 січня 1918 року Центральна Рада видала IV Універсал, проголосивши УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Комісарів.

Попри те, що українська влада діяла помірковано, більшовики, розуміючи, що українці, хоч і повільно, але все ж наближаються до своєї державності, підготували в Києві повстання «трудового народу», спрямувавши на допомогу заколотникам війська 2-го корпусу під командуванням Євгенії Бош. Не вдалося: вояки Павла Скоропадського та добровольці Вільного козацтва зупинили їх під Жмеринкою, роззброїли і відправили до Росії. Тоді радянський уряд звернувся до УЦР з вимогою дозволити на теренах України розташування своїх військ. Звісно, що, добре усвідомлюючи приховану суть цієї вимоги, йому відмовили. Зрозумівши, що умовляння на Україну не подіють, 17 грудня 1917 року більшовицька Росія надіслала «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». Київ, звісно, відхилив його. І багатотисячна російська армія під командуванням Антонова-Овсєєнка вирушила до України. Так починалася агресія «старших братів» проти українців.

«Просимо приєднати нас до матінки-України…»

1917 рік став роком національного пробудження українства, розпорошеного на просторах Російської імперії. Про це свідчать архівні документи, які збереглися до наших часів.

«Ми, представники політичних, національних, громадських і професійних організацій міста Новоросійська, зібравшись за закликом Чорноморської української ради… після всебічного обговорення дійшли висновку: беручи до уваги, що…Чорноморська губернія економічно, етнографічно, культурно і навіть географічно неминуче тягне до України, постановили:

а) просити Українську Центральну Раду про приєднання і включення нашого Краю в Українську Народну Республіку;

б) запропонувати на обговорення для підтримки цю резолюцію… Губернському з’їздові представників Чорноморської губернії;

в) просити Генеральний секретаріат УНР взяти до уваги цю резолюцію, не відмовити нам в допомозі та підтримці (Витяг з резолюції загальних зборів представників 29 організацій Новоросійська. — Авт.).

Зі схожими проханнями зверталися до української влади і представники Таганрозької округи, Курської і Воронезької губерній, Тверського козацького війська, а також моряки Чорноморського флоту. Вони, зокрема, писали у своєму зверненні до Центральної Ради:

«Стурбовані все більш посилюваним у Києві контрреволюційним рухом і відкритою діяльністю темних сил, українці — воїни Чорноморського флоту і гарнізону міста Севастополя категорично заявляють, що… всі до однієї особи із зброєю виступлять на захист України…»

Автор: Сергій ЗЯТЬЄВ

Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.