Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Вибір редакції

Мистецтво маскування: уроки від природи

13 лютого 2017
Переглядів: 389
Коментарів: 0
Версія для друку
Мистецтво маскування: уроки від природи

Мімікрія — основна складова технології маскування, імітації, що неабияк допомагає на війні

Яких технологічних висот не досягали б винаходи найкращих умів, створюючи досконалі машини чи операційні програми для військової мети, розробники однак часто запозичають щось у матінки-природи. Воістину невичерпним джерелом ідей для конструкторів, які займаються створенням найефективніших засобів маскування на полі бою, є навколишня «натура»


Природа у згаданій царині досягла досконалості. Потрібно лише придумати спосіб втілити таке ж у певному рукотворному виробі чи технології. А наука, особливо практичне виробництво, ще має осягнути, як тим чи іншим представникам фауни і флори вдається так майстерно мімікрувати. Адже вони здатні швидко чи повільно зливатися з фоном і таким чином уникати нападів ворогів, мільйони років залишаючись конкурентними серед собі подібних. Відтоді, як майже 200 років тому військові нарешті допетрали, що бійця у червоному однострої і з високим ківером, ще й оздобленим пір’ям, видно за сотні метрів навіть у гущавині лісу, вони змінили концепцію. Запровадження польової форми кольору хакі під час англо-бурської війни (1899–1902 рр.) стало першим важливим кроком до рятівного злиття ратників з природним тлом. Другим важливим етапом — за підсумками Першої світової війни — стало усвідомлення потреби як в індивідуальних засобах камуфлювання та вміннях окремих солдатів, так і у створенні «покрову-невидимки» для різноманітних об’єктів — від гармат до бронепоїздів та кораблів. Мистецтво імітації й обману ворога відтоді стає неодмінною складовою тактичних маневрів практично будь-якого рівня.

Мистецтво маскування: уроки від природи

А в роки Другої світової війни до проблеми вибору засобів маскування вже почали підходити з цілком наукових позицій. Вчені відтоді невтомно компілюють надбання природного відбору, беручи на озброєння кращі зразки пристосуванства серед біоти. Доволі довго секретною була історія залучення Сталіним професора кафедри ентомології ленінградського вишу Бориса Шванвича до розробки прогресивних на той час технік маскування. А все тому, що він досліджував захисне забарвлення метеликів. Вождь захотів, аби вчений розробив спеціальне камуфлювання, щоб сили армії були малопомітні не лише для спостерігача на земній поверхні, а й для пілотів ворожої авіації. Професор популярно пояснив, що освітлені об’єкти або ті, які виступають над рештою, слід зафарбовувати у темні тони, а увігнуті й затінені — у світлі. Дієвість такої методики Сталіну продемонстрували на ілюстраціях і гіпсових моделях. Також ентомолог поділився досвідом спостережень, як смугасте забарвлення «розмиває» характерні контури предметів, погіршуючи розпізнавання.

Ефект смугастої ілюзії зацікавив й інших залучених до вирішення проблеми дієвої воєнної мімікрії дослідників. Приміром, офіцер британського ВМФ і водночас чудовий художник Норман Вілкінсон ще з часів Першої світової розробляв бойове розфарбування великих об’єктів, зокрема кораблів та літаків, узявши за основу захисне забарвлення зебр. Тоді британські конвої дуже страждали від нападів німецьких субмарин. Розроблений ним камуфляж отримав назву Razzle Dazzle (приблизне значення — «метушня»). Кораблі-зебри здавалися меншими, зливалися з морем та небом, тому точно визначити їхній розмір, курс і швидкість у перископи було непросто (ті ж проблеми виникають в левів у савані, коли вони полюють на зебр). Цю технологію пізніше запозичили американці й тривалий час нею користувалися. Щось схоже згодом з’являлося й у німців.

Мистецтво маскування: уроки від природи

Звісно, з появою новітніх технологій, користувачам яких для виявлення й ураження цілі необов’язково бачити її візуально, почали активно розвиватися комбіновані та суто електронні засоби маскування. Але нові розробки захисних маскувальних покриттів та матеріалів з використанням ефекту природної мімікрії не припинилися. Адже розвідка позицій противника ведеться не лише радарною технікою, а й візуально — за допомогою біноклів, камер на БПЛА, з супутників. А коригувальники почасти взагалі покладаються на гостроту власного зору. Також існують спеціальні комп’ютерні програми, які розшифровують записане відео чи навіть у онлайн-режимі аналізують зображення з метою викриття потенційно замаскованих позицій. Приміром, існує програма, яка вираховує певну повторюваність малюнку місцевості, окреслюючи ареал її поширення (наприклад, мережива масксіток), порівнюючи отриману картинку із накопиченою базою даних. Відповідний аналіз дає уявлення про те, об’єкт якого масштабу і навіть призначення приховують від чужих очей. Тому актуальним залишається розробка дедалі ефективніших у сенсі спроможності маскування одностроїв, масксіток, накидок, штучних об’єктів, що дезінформують противника. Отже, потреба в запозиченні у природи всіляких хитрощів з арсеналу візуального обману і пристосуванства зникне ще нескоро.

Відчутно зменшити свою помітність на бойовищі чи в засідці можна за допомогою низки природних засобів і підручних матеріалів: гілок, соломи, дерну, болота, листя тощо. Приміром, обліпивши панцирник опалим листям дерев чи вимастивши багном. Є цікавий прийом маскування окопу. Коли його копаємо, то на глибині відкриваємо, як правило, шар ґрунту значно світлішого, почасти яскраво контрастного з ландшафтом кольору. Ця особливість укупі з виразною геометрією лінійних об’єктів допомагає їх ідентифікувати з повітря. Щоб ускладнити ворогу це завдання, потрібно на дно окопу покласти верхній дерновий шар, що формує візію навколишньої території. Принаймні, є позитивні відгуки щодо такої методи. На горби ж навколо шанців доцільно підсадити кущі, суміші польових трав. Досвідчені розвідники і снайпери дуже вміло користуються грою яскравого світла та тіні, успішно ховаючись в останній навіть на відносно відкритих ділянках місцевості.

Пам’ятайте, коли маскуєтеся, що рослинність зберігає первісні забарвлення і свіжість лише одну-п’ять діб. Гілки з молодими пагонами, зрубані з дерев, що ростуть на узліссі чи сухих місцях, в’януть швидше, ніж з дерев углибині лісу або на болоті. Причому вони поволі змінюють колір. Бажано, аби листя було повернуто до противника верхньою стороною, бо знизу воно світліше. Обламані кінці гілок варто замастити для непомітності болотом. Свіжий підлісок сприйнятливий до інфрачервоної частини спектра через вміст хлорофілу, тому його використовують для маскування від сканування інфрачервоними променями. Але ефект такого захисту швидко втрачається, коли листя в’яне.

Одним із неперевершених майстрів маскування є восьминіг-імітатор. Він не просто володіє технікою зміни кольору, а й імітує поведінку різноманітних жителів моря. Цей головоногий завдовжки близько 60 см удає з себе понад п’ятнадцять морських тварин. Найкраще йому вдається мімікрувати під ската, морську змію, медузу, анемону, камбалу, гігантського краба, рибу-зебру. Якщо ж противник вочевидь більший і сильніший, восьминіг застосовує іншу хитрість — блідне, скручується кулькою, вдаючи здохлого і вже дещо несмачного головоногого. Це часто допомагає уникнути неприємностей, бо більшість його сусідів оминають дохлятину. До речі, камбала і палтус імітують забарвлення морського дна, а щоб посилити ефект, частково закопуються в пісок. Якщо таку рибу покласти, наприклад, на шахівницю, то її тіло вкриється… чорно-білими квадратиками!

Автор: Геннадій КАРПЮК

Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.