Безпам’ятство нащадків, або військово-морські фальсифікатори: Про Військово-морський музей «Михайлівська батарея»

 Безпам’ятство нащадків, або військово-морські фальсифікатори: Про Військово-морський музей «Михайлівська батарея»

Безпам'ятство нащадків, або військово-морські фальсифікатори: Про Військово-морський музей "Михайлівська батарея"

У Севастополі 28 липня 2012 року в урочистій обстановці за участю місцевої влади та командування ВМС ЗС України, відкрили військово-морський музей «Михайлівська батарея». Відкриття військово-морського музею приурочене до Дня Військово-Морського Флоту Російської Федерації, в СРСР і в Російській Федерації завжди святкували і святкують в останню неділю липня кожного року. У цьому році це святкування припало на неділю 29 липня.

Особливістю цьогорічного свята є спільне його святкування Чорноморським флотом РФ і Військово-Морськими силами України. Українські Військово-Морські Сили, як видається, ніколи не мали постійної, жорсткої позиції щодо дати заснування українського військового флоту і святкували то в квітні, то в серпні, то як доведеться.

Так мучилися ВМС ЗС України, «Як паралітик на перехресті», аж поки раптом, на Двадцять першому році української Незалежної Держави, і через двадцять років після створення організаційної групи ВМС України, Президент України Віктор Янукович видав Указ, яким зобов’язав святкувати День ВМС разом (спільно) з Чорноморським Флотом Російської Федерації. Вони у нас займають і землю і водну гладь і об’єкти нерухомості, і хоча в Києві говорять то все наше, але росіяни ведуть себе в Севастополі, як у себе вдома.

Наочно це демонструє військово-морський музей «Михайлівська батарея». Якщо експонатам Чорноморського флоту РФ тут відведено 90% музейної площі, то для ВМС ЗС України «орендарі» виділили аж 10% тієї площі (один короткий фланг батареї) ..

Експозиція російських починається з 1783 року «часів Очакова і підкорення Криму». Експозиція ж українських військових моряків з якогось дива починається лише з квітня 1992 року, з створення орггруппи ВМС України. Чим наше (?) командування дуже пишається. Але, навіть тут музейна експозиція чомусь зовсім замовчує про одного з командувачів ВМС України, а саме, про віце-адмірала Безкоровайного Володимира Герасимовича, потужного головнокомандуючого ВМС України.

При такому підході до власної історії видно, що нікого з керівництва Міноборони, навіть тих, хто займається військово-патріотичним вихованням, не турбує те, що українські військові моряки не дізнаються ані власне свого роду, ні історії нашої морської перемоги, або якого такого дива військовий корабель назвали «Гетьман Сагайдачний»?

У Севастополі на північному березі Севастопольської бухти, на мисі, який виступає на південний захід, ще в 1794 році для захисту входу в бухту була побудована земляна батарея № 2.В 1806-1808 батарея була перебудована у формі неправильного чотирикутника, а в 1843 — 1845/1846 за проектом інженера-полковника Густава Фелькерзама на місці земляної батареї № 2 була побудована двоповерхова кам’яна з тесаного вапняку батарея другої лінії оборони Севастопольської бухти. Будівництво завершили в 1846 році. Батарея побудована у вигляді літери «С» — головний фасад звернений до моря, і два коротких фланги. Довжина батареї з флангами 205 метрів, висота від основи 10 метрів, товщина зовнішніх стін 1,8 метра. З пагорба батарея була захищена оборонною стіною і ровом.

До 1846 року назва цього об’єкту — Михайлівський форт. Після 1846 — Михайлівська батарея.

У переддень Кримської війни (4 жовтня за старим стилем 1853-1856 рр.), і 349 денної оборони Севастополя в 1854-1855 роках на батареї було 77 гармат. Батарея, майже не брала участі в боротьбі з англо-французьким флотом, який бомбардував 5.10.1854 року місто. У жовтні 1854 року на батареї розмістили хворих і поранених, які були переведені з морського госпіталю. Загальновідомо, що саме українці складали переважну більшість захисників Севастополя в 1854-1855 роках.

Ось найвідоміші з українців, хто прославив Севастополь під час 349 денної оборони міста: Петро Кішка, Гнат Шевченко, Федір Заїка, Михайло Марішок, Павло Головинський, Іван Дем’яненко, Микола Зінченко, Дмитро Горленко, Петро Даниленко, Семен Буденко, Андрій Гіденко, Макар Шульга, Корній Мітченко, Іван Димченко, Роман Журбенко, Василь Чумаченко, Микола Пащенко, Михайло Кузьменко.

Але в військово-морському музеї ВМС України Ви про це, не дізнаєтеся.

Опівдні 27 серпня 1855 почався другий штурм Севастополя і до вечора князь Горчаков віддав наказ залишити Південну сторону, підірвавши порохові льохи і затопити кораблі на рейді. Евакуація на Північну сторону пройшла спокійно, оскільки англійці і французи вважали, що місто заміноване. 28 серпня 1855 росіяни зайняли оборону на Північній стороні, а 30 серпня союзники увійшли в зруйнований і спалений місто.

Кривава трагедія під Севастополем підійшла до свого фіналу. Всього за час облоги союзники втратили, не рахуючи хворих і померлих від хвороб, 71 000 чоловік. Втрати російських захисників (і українських), за офіційними даними, склали 102 000 солдатів і офіцерів.

Після закінчення Кримської війни батарея втратила своє бойове призначення і в кінці XX-початку XX століття служила складом і казармою для 7-й і 8-й рот 2-го батальйону Севастопольської фортифікаційної артилерії.

Під час Першої світової війни 29 жовтня 1914 німецький лінійний крейсер «Гебен» і крейсер «Бреслау» слідуючи тралами двох турецьких міноносців «ТАШОС» і «Самсун», 10 вузловим ходом підійшли до Севастополя обстріляли порт, російські кораблі і берегові бази з дистанції 14 000 метрів (75 кабельтових). Російська фортифікаційна артилерія стріляла на таку відстань.

«Гебен» наближався до Севастополю уздовж берега з північного боку. Під прикриттям сльоти й туману він підійшов і берегові батареї відкрили по ньому неприцільний вогонь з дистанції 7800 м. «Гебен» відкрив вогонь з гармат головного і середнього калібру, він знаходився на відстані 7400 метрів (40 кабельтових) від входу в Севастопольську бухту, де стояв весь Чорноморський флот, чому-то не готовий до виходу в море. Кораблі знаходилися на рейді, на бочках в дві лінії, це заважало їм відкрити вогонь.

«Гебен» розстрілював російський Чорноморський флот протягом 17 хвилин з дистанції 7 800-11 800 метрів (42-64 кабельтових), німці випустили 47 снарядів калібру 280 мм та 12 снарядів калібру 150 мм. Він почав обстріл з Костянтинівського форту, це захід Михайлівської батареї. Обстріляв снарядами військовий госпіталь, вугільні склади, залізниці та Корабельну бік Севастополя. Два снаряди потрапили в берегові батареї.

Командування Чорноморського флоту, захоплений зненацька (?) «несподіваними» бомбардуваннями головної бази флоту Севастополя, погано орієнтувався в обстановці. Днем 29 жовтня 1914 командувач Чорноморським флотом віце-адмірал Ебергард все ж вивів основні сили флоту (5 лінійних кораблів, 3 крейсери і кілька міноносців) в море для пошуку «Гебен» і «Бреслау». Після тривалого крейсерства в південно-західній частині Чорного моря основні сили флоту повернулися до Севастополя, так і не знайшовши німецьких крейсерів. Так, набіг турецько-німецького флоту на російські порти на Кавказькому узбережжі, в Криму на головну базу Чорноморського флоту, пройшов безкарно. «Гебен» і «Бреслау» пішли в Босфор.

Повинні помітити, що у всі часи Російської імперії Чорноморський флот традиційно комплектували вихідцями з України. Там служили уродженці Таврійської, Херсонської, Подільської, Катеринославської, Київської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Волинської та Холмської губерній. Це підтвердив свого часу адмірал Олександр Колчак, який з червня 1916 командував Чорноморським флотом, а перед тим служив на Балтійскому. От його слова: «Офіцерство і матроси на Балтійському і Чорноморському флоті розрізнялися головним чином за місцем народження: ті, що жили на півдні, йшли на південь, ті, які були з півночі, йшли на Балтику». А ось уривок з промови командувача Чорноморським флотом адмірала Олександра Колчака на Пушкінській площі міста Севастополя у квітні 1917 року. Перед багатотисячними колонами маніфестантів він сказав: «Мені випала честь говорити з українцями, що зібралися тут заявити про своє існування, наочно його підтвердити. Чорноморський флот, керувати яким маю честь, на 90% складається з синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найкращих моряків, які є у світі».

Але у Військово-морському музеї в Михайлівській батареї ви цієї цитати не знайдете. Там тільки є портрет А. Колчака, на тій половині батареї, де експозиції Чорноморського флоту РФ.

Але крім Олександра Колчака, у часи Української Народної Республіки Чорноморським флотом командували:

Командувач Чорноморського флоту УНР:

— 22 — 30 квітня 1918 року — Михайло Саблін, контр-адміра.

Керівники Морських сил Чорного моря (у Новоросійську):

— 30 квітня — 4 червня 1918 — Михайло Саблін, военмор.

Командувачі Чорноморського флоту Української Держави:

— 30 квітня — 10 червня 1918 — Михайло Остроградський, контр-адмірал
— 10 червня — 14 грудня 1918 — В’ячеслав Клочківській, контр-адмірал.

Командувачі Чорноморського флоту УНР (за часів Директорії):

— 14 грудня 1918 — квітень 1919 рр. — В’ячеслав Клочківській, контр-адмірал.
— 9 квітня — 24 квітня 1919 — Михайло Білинський, військовий міністр (і командувач Приморським фронтом, згідно з наказом «Про організацію Військово-Морських Сил на узбережжі Чорного моря»).
— 24 квітня 1919 — квітень 1920 — Микола Злобін, міністр морських справ УНР.
— 20 квітня — листопада 1920 — Михайло Остроградський, контр-адмірал, начальник Морських сил УНР.

У 1920-1930-х роках приміщення Михайлівської батареї використовували під склад.

Під час оборони Севастополя 1941-1942 рр., у другій половині червня 1942 року на батареї був створений опорний пункт. Його захищали бійці і командири 110-го зенітного артполку ППО ЧФ, берегової батареї № 102 та авіаційних частин під командуванням капітана Г. Хайруллін. Три доби гарнізон Михайлівської батареї відбивав атаки ворога і за наказом командування евакуювався в ніч на 24.06.1942.

Але про добре відомого нам героя-українця віце-адмірала Пилипенка Володимира Степановича, Героя Радянського Союзу, учаснику оборони Севастополя, у військово-морському музеї — ні слова. Чому так?

Так знову повертаємося до питання — чому історія українського військового флоту у військово-морському музеї починається з 1992 року?

Запорізькі козаки ходили Чорним морем на Трапезунд, Босфор, брали Кафу, ще тоді, коли Московське князівство тільки завойовувало Казань. Навіть поверхневий погляд на історію українських моряків дає багато фактів, які навіюють сумні думки про міру патріотизму тих, хто відповідав за організацію військово-морського музею в Севастополі.

Керували морськими походами часів Давньої України-Русі:

— середина VIII в. — Олег, воєвода Київський.
— оскільки VIII — п. IX ст. — Бравлин, князь Київський.
— 860 — 874 рр. — Аскольд, князь Київський.
— 905 — 912 рр. — Олег, князь Київський.
— 941 — 943 рр. — Ігор, князь Київський.
— Святослав, Великий князь Київський.
— Володимир Великий, Великий князь Київський.
— Золотоноша, воєвода.
— Володимир Ярославович, князь.
— 1151 — 1154 рр. — Ізяслав Мстиславович, Великий князь Київський.
— Ростислав Мстиславович, Великий князь Київський.
— Юрій Татари, воєвода.

Командувачі морськими походами часів Запорізької Січі:

— Богдан Глинський, князь
— Дмитро Вишневецький, князь, гетьман запорізького козацтва
— Самійло Кішка, гетьман запорізького козацтва
— Фока Покотило, отаман
— Богдан Ружинський (Богданко), князь, гетьман запорізького козацтва
— Іван Підкова, гетьман запорізького козацтва
— Карп Перебийніс, полковник
— Богдан Микошинського, гетьман запорізького козацтва
— Захарія Кулага, отаман
— Григорій Лобода, гетьман запорізького козацтва
— Семен Скалозуб, гетьман запорізького козацтва
— Нечай, військовий осавул, отаман
— Григорій Ізаповіч, гетьман запорізького козацтва
— Федір Полоус, гетьман запорізького козацтва
— Каспар Підвисоцький, полковник, отаман
— Михайло Наймановіч, отаман
— Петро Сагайдачний, гетьман України
— Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва
— Яків Нерода (Бородавка), гетьман запорізького козацтва
— Богдан Хмельницький, отаман, гетьман України
— Оліфер Голуб, гетьман запорізького козацтва
— Олексій Шафран, полковник
— Михайло Дорошенко, гетьман українського козацтва
— Григорій Чорний, гетьман реєстрового козацтва
— Тарас Федорович (Трясило), гетьман запорізького козацтва
— Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва
— Костянтин Вовк, полковник
— Кіндрат Бурляй, полковник
— Іван Сірко, кошовий отаман
— Іван Самойленко, полковник

Командувачі Чорноморської козацької флотилії:

— 1783 — 18 червня 1788 р. — Сидір Білий, кошовий отаман.
— 1788 — 28 січня 1797 р. — Антон Головатий, кошовий отаман, бригадир.

І, на закінчення, цілком риторичне питання. Піднімемо ми військово-морську історію українського флоту при нинішньому її трактуванні владою?

Сьогодні немає необхідності комусь пояснювати, що таке наружная реклама, але ми все ж спробуємо дати їй визначення. Зовнішня реклама один з основних засобів реклами в наші дні, рекламні носії (це всілякі світлові і не світлові вивіски, двосторонні панель-кронштейни, дахові установки, об’ємні світлові та неонові букви, світлові короби, арочні і прямокутні штендери, козирки, маркізи, світлові установки на будівлях), які встановлюють поза приміщеннями. Зовнішня реклама розрахована на водіїв, пасажирів транспорту, пішоходів. Найчастіше має нагадуючий характер. Емоційне враження минаючих повз людей від якісно виготовленої реклами безпосередньо пов’язано з думкою про компанію в цілому. Крім джерела інформації про різні товари та послуги, зовнішня реклама для споживачів це відмінна система навігації у великому місті.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]