Реєстрація Увійти
Вхід на сайт

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

26 грудня 2016
Переглядів: 642
Коментарів: 0
Версія для друку
Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Стан викладу слов’янської історії, який існує нині, важко назвати об’єктивним та правдивим. Бо складений він в умовах майже повної відсутності суто слов’янських історичних джерел, що замінені опусами чужинських ідеологів, які сповідували антислов’янську, антиправославну ідеологію та провадили політику нищення історичної пам’яті слов’ян та українців, спотворюючи та стираючи знання про православний світогляд, Світлий Ірій та Праву.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Тисячоліттями антиправославні ідеологи націлювались на підступні удари по носіях слов’янського, давньоправославного світогляду, ставлячи за мету руйнування рахмано-волхвівської системи, її європейських та азійських духовних центрів, які тисячоліттями слугували осередками духовних знань людства, були сховищами православних сакральних речей, давніх літописів, мощів Великих Святих Отців минулого.

У 17-18 століттях, коли зусиллями зовнішніх і внутрішніх ворогів відбулось руйнування останньої рахмано-волхвівської держави, власне Волині-України, система просвітництва вимушена була згорнути свою діяльність, а частина Святих Отців покинути батьківщину (стаття "Таємниці історії України").

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Разом зі згортанням православного просвітництва, рахмани 17-18 століть змушені були подбати і про збереження безцінних слов’янських, православних, давньоукраїнських святинь. Бо вони - священний спадок, який у нових часах має стати у нагоді наступним поколінням рахманів та волхвів, людям з чистими помислами та великою повагою до Прави і Творця-Сварога (стаття "Війна проти слов’янського світогляду у 6 ст. до н.е. – 19 ст. н.е.").

Нині ж варто спитати - чому ворогам слов’янського, давньоукраїнського світогляду усе ж таки вдалося зламати процес земного просвітництва? Чому давньому об’єднанню світлих народів не вдалось зберегти найцінніше - рахмано-волхвівську просвітницьку систему, як дієвий засіб гармонізації стосунків у суспільстві, як живий механізм зв’язку землян та Прави, землян та Творця?

Відповідь досить проста.

Руйнівним механізмом стала діяльність явлених у світ адептів антисвіту, осіб націлених на підкидання суспільству чорної ритуальності, окультизму та магії, поширення серед землян численних спокус, стимулювання серед нестійких осіб егоїзму, невігластва, ідей безмежного збагачення, властолюбства, того, що нищить світлу душу та людську подобу, перетворює уражених на прислужників антисвіту (див. статтю "Егоїзм - загроза світлій душі /досвід предків/").

Такі адепти вихваляли головні поняття антисвіту: брехню, підступність, лукавство, підлість, жадібність, лицемірство, марнославство, словоблудство, гордівливість, підлабузництво, жлобство, свавілля, захланність, виставляючи їх інструментами для швидкого досягнення мирських успіхів.

У різний час частина таких адептів починала таємну роботу і в середині слов’янського та українського суспільства, поширюючи темні поняття, найперше, серед елітних верств суспільства.

У 16-18 століттях на теренах України носіями окультизму, ритуальності та магії стали, так звані, магнати та численна шляхта, нащадки яхів, а також потомки духовно не стійкої української старшини та духовенства, не яхівського кореня.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Саме зусиллями магнатів та шляхти, а також спокушеної та підкупленої старшини та духовенства, розгорнулась таємна, а потім відкрита боротьба проти усього рахманського і православного, проти українського і слов’янського, проти духовно чистого і людського (див. фільм "Берестечко. Битва за Україну" частину першу та частину другу).

Особливо болісними для України виявились вчинки тих духівників, які йшли на співпрацю з ворожими ідеологами, їхніми церквами, орденами і ложами, заради особистого збагачення.

Такі відступники ставали інструментами в руках єзуїтства, масонства, московського царизму. Вони перетворились на руйнівників у середині самої рахмано-волхвівської православної системи.

Частина з таких відступників поглядала на Ватикан та Варшаву, формуючи з ними унії та союзи, інша – на Москву та Петербург, розігруючи "перспективну" імперську карту і прислужуючи гетьманам (від тевтонського hauptmann – начальник) та власне Гетьманщині, авторитарному промосковському утворенню на частині земель України.

Очевидно, що ворожі зазіхання на Українську державу у 17 столітті не мали б успіху, якби не діяльність сил п’ятої колони. Духовні відступники приклали усіх можливих зусиль, щоби відірвати від України усі західні уділи та приєднати їх до Польщі, а надалі, сформувати на українському Лівобережжі та Подніпров’ї окрему державу і швидко покласти її до ніг Москви.

Чи нічого вам це не нагадує?

Подібна, лукава, підступна, хижа, зрадницька діяльність духовних відступників показала себе відразу ж після початку процесу українського державного відродження, з межі 20-21 століть.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Активна стимуляція п’ятої колони проходила, головно, з північно-східного напрямку. Це пов’язано з намаганнями Москви поновити свою колишню імперську "велич".

Проте не варто забувати про ті процеси, які непомітно відбуваються на західному напрямку. Вони, як і у 16-17 століттях, інспіровані західним окультизмом: єзуїтами, масонами, орденами, таємними ложами, які переслідують власні цілі та знову, як і колись, у відповідальний момент, лукаво поступляться інтересами українців (uamodna.com/articles/dibrova-tysyacholitne-misto-poperednyk-ljvova).

Нині система ідеологічного, дипломатичного, політичного, економічного, військового протистояння, яке набирає сили у стосунках між головними ворогуючими ідеологічними центрами планети (сходу і заходу), отримала специфічну назву – "гібридна" війна!

Підґрунтям нової "гібридної" війни у 21 столітті став поруйнований світоглядний стан земного суспільства, домінування в середовищі вищих еліт багатьох країн світу ідеологій, збудованих на агресивних поняттях антисвіту, які сприймаються цими елітами як необхідні та виправдані.

І, схоже, від таких ідеологічних засад кожна з ворогуючих сторін відходити не збирається. Це викликає планетарну тривогу щодо розростання конфлікту.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Так чому ж поняття антисвіту в останні століття захопили усі сфери суспільних відносин землян? І чи можливо у мирний спосіб призупинити процес духовної деградації?

Спробуємо розібратись у цьому.

З позицій давнього рахманського, православного світогляду протистояти поширенню темного можливо лишень через усунення зі світу ідеологій, пов’язаних з поняттями антисвіту, через осягнення знань Прави та істинних законів світобудови, через поліпшення світоглядного стану землян, через процес просвітлення.

Це не означає, що не треба боротися з ідеологічними ворогами у явному світі на фронтах інформаційної, політичної, дипломатичної, економічної війни, зі зброєю в руках в окопах неоголошених локальних конфліктів.

Це говорить про те, що потрібно провести глибокі суспільні зміни: докорінно реформувати систему освіти, передати народам Землі основоположні світоглядні знання, достовірно описати історію людства, слов’янства, історію Артанії, Дулібії, Росі, України (див. нову концепцію історії України).

Треба якнайшвидше подолати ідеологічний блуд, за яким ховається усе темне і нелюдське. Бо цей блуд не тільки у брехні, підступах, лукавстві, хижості домінуючих ідеологічних систем сходу і заходу. Він, у першу чергу, у механізмах стосунків адептів антисвіту з самим антисвітом, які здійснюються шляхом ритуальності, окультності, магії.

Про головні поняття антисвіту ми вже говорили у попередніх статтях. З огляду на це, такі поняття легко розпізнати, оцінити та, наважившись на очищення, духовно відкинути (див. статтю).

А от ідентифікувати магічне, ритуальне та окультне, за нагромадженнями релігійно-догматичної та релігійно-філософської риторики, вдасться не усім. Для цього варто знати характерну ознаку, яка виявляє антисвіт.

Ця ознака криється у назві темного паразитуючого утворення - "царство мертвих"!

Назва говорить сама за себе. Антисвіт – скупчення не живого, не людського. Це паразитуюче нагромадження "мертвих душ" та кублище темних істот і чорних духів!

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

На відміну від Прави (Раю, Царства Божого, Неба, Сарства Сарств), обителі світлих і живих душ, де процвітає вічне духовне життя, де діють закони живого Творця, "царство мертвих" – утворення з низького і брудного польового гаддя, яке прагне існувати лишень за темними поняттями, шляхом енергетичного паразитування на низьких рівнях Світлого Ірію, у миру.

Саме тут, у миру, антисвіт краде духовну енергію у спокушених та обдурених його адептами землян, через застосування окультності, магії, ритуальності, які приховані під оболонкою псевдообрядовості.

За законом Прави, Творець забороняє дарувати живильну енергію надану людям до антисвіту. Бо антисвіт - структура хижа, яка не визнає законів Прави та руйнує Всесвіт. Антисвіт є вірус, який здійснює енерго-польові крадіжки і нахабно порушує Вселенський закон Творця!

Тих, у кого крадеться енергія, присутніх на ритуалах землян, ідеологи антисвіту називають не інакше як "рабами божими".

Через свою безвольність та обмеженість у знаннях Прави, такі раби не здатні протистояти антисвіту. Вони дають можливість красти у них, те, що їм дарує Творець – енергію Світлого Ірію.

Участю у неусвідомлених окультних дійствах, у лукаво прихованих ритуалах, які непомітно вплетені у різні богослужіння, "раби божі" запаскуджують свою душу, своє тонке тіло (атман), своє фізичне тіло, стимулюючи недуги (недухи), хвороби, вчиняючи важкий духовний гріх.

Щоби побачити це, варто знати прихований зміст поняття "бог", у тому розумінні, як його бачить антисвіт. Слово "бог" для адептів темного означає не Бога істинного, світлого і людяного, того, що є Братством Отців Господніх. Слово "бог" для темного – це "брудне оточення гада (змія)".

Очевидно, що "бог" антисвіту – паразитуюче збіговисько найагресивніших польових істот, які оточують змія, це клан найлютіших хижаків різних рівнів антисвіту: сатани, диявола, бофамеда, люципера, антихриста, які ховають свої потворні личини за подібністю слів ("бог" та Бог).

У земній яві адепти антисвіту, маніпулюючи страхом смерті, боязкістю мирян "кінця світу", викликають у "рабів божих" стан безвиході. Вони переконують їх у неможливості пізнати їхнього прихованого "бога", закликають до бездумної покірності перед ним, обстоюють неможливість осягнути людське єство.

В лукавих проповідях вони говорять про "просвітництво", видаючи за таке словоблудство, книжництво, філософствування "раба божого", принципово відкидаючи необхідність пізнання недосяжних для них знань Прави, Вселенського закону, ієрархії Світлого Ірію. В голови "рабів божих" вбивається фальшивий постулат про "божественну" заборону відання високих духовних знань.

Саме у цьому сенсі просвітлені люди, ті хто відають Праву, різко відрізняються від "рабів божих".

Бо вони вчать та відають Вселенську світобудову, вони усвідомлюють людське єство і шанують Світлий Ірій, вони знають і цінують високе та світле, вони підносять безкровні дари Праві та Творцю, вони вірять у вічність духовного життя та реінкарнацію світлих душ (пакибуття).

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Непросвітленість "рабів божих" зумовлює те, що свідомо чи не свідомо, вони стають учасниками окультних ритуалів – споживання крові одного з Синів Божих, з’їдання його тіла, відтворення сцени його вбивства. Вони беруть участь у літургіях пов’язаних з відтворенням страждань Сина Божого.

До того ж, "раби божі" визнають своїми сакральними знаками такі символи, які не мають прямого стосунку до Прави та Творця-Сварога. Істинні православні знаки, рівносторонні хрести, сварги, моделі Світлого Ірію, вони ганять, оскверняють чи називають буденними словами (наприклад, модель Світлого Ірію, Світовида - панікадилом).

Чи не надто дивна ситуація?

Повертаючись до антисвіту, як до "царства мертвих", варто констатувати ще один цікавий факт - ця назва не є однією-єдиною на обширах Землі. На планеті присутні її синонімічні варіації. Вони звучать як - гадес, аїд, вальгалла, шеол, підземне царство та інші.

Проте, словесне різноманіття не повинно вводити в оману, усі ці назви означають лишень одне – "царство мертвих", антисвіт!

І про найважливіше.

Там де діє ідеологія антисвіту, ідеологія "царства мертвих", там завжди шукайте ознаки головної зброї темного – чорної магії (способів контакту з антисвітом), окультності (методів виклику темних істот антисвіту), ритуальності (способів крадіжки енергій).

Чорна магія, окультизм, ритуальність завжди були явними інструментами хижих систем антисвіту - "єгипетської пітьми" (ідеології давньої єгипетської цивілізації), азійського аккадства (вавилонського халдейства та близькосхідного книжництва), скандинавського одинізму (вотанізму), азійського яхівства (перунізму), європейського орденства (єзуїтства і та інших), масонства (таємних лож Європи, Азії, Америки), африканських вірувань (вуду), сибірського шаманізму (саману) і т.п.

Історично, у ході "гібридних" воєн проти Артанії, Дулібії, Росі, України, у 3 тис. до н.е. – 2 тис. н.е., такі інструменти застосовувались в усій їх різноманітності.

Тут можна привести конкретні приклади, найперше, стосовно двох останніх періодів у слов’янській та українській історії: 9-13 ст. н.е. - часів Роської держави; 15-18 ст. н.е. - часів Української держави.

Так "гібридна" війна проти Роської держави була вибудувана на зрадництві київських удільних князів, Ольги та Володимира, а також їх потомків, які прийняли чужинські настанови та забажали імперської величі в одному з удільних роських міст (за прикладом Константинополя). Князі почали допомагати ворогам нищити Роську державу та її рахмано-волхвівську систему, маючи на меті лишень швидке власне вивищення.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

У цій боротьбі князі покладались на окультний варяжський елемент (войовничих яхів), на ляхів (лукавих яхів), галів Прикарпаття (оточення Данила Галицького), вікінгів (носіїв одинізму), переселенців з глибин Азії (прихильних до окультизму).

Князівські загони Рюриковичів, переважно варягів, систематично тероризували сусідні роські уділи, грабуючи та вбиваючи православний люд.

І хоча вигнання частини київських Рюриковичів та агресивних варягів на Верхню Волгу у 12 столітті зменшило вплив окультних сил на роські землі, основа для ведення "гібридної" війни проти слов’янського світогляду усе ж залишалась.

Про це говорить діяльність Данила Галицького, його політичні загравання з Батиєм та Ватіканом (папською курією), які швидко переросли у світоглядне відступництво і зраду - прийняття князем та його родиною католицької віри та королівської корони, наслідком чого стало руйнування Ростоцького духовного центру на Високому Замку та спалення сакрального міста Діброви коло нього (www.uamodna.com/articles/dibrova-tysyacholitne-misto-poperednyk-ljvova).

Саме за Данила відбулась поява перших осередків католицьких орденів у Прикарпатті і на Побужжі, та постали передумови майбутнього закріплення у регіоні магнатської та шляхтянської ідеології.

Але Данилу не вдалось похитнути на роських землях головного – рахмано-волхвівської православної системи, яка і надалі активно діяла на центральних землях держави Рось, найперше, на обширах історичної Волині, та у її серці – на землях Погорини.

У 14-15 ст. н.е. з Волині починається процес оновлення держави Рось, яку надалі знаємо під новими духовними назвами: Волинь-Україна і Україна – країна козаків.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Саме її, оновлену державу, Волинь-Україну, ворожі ідеологи намагатимуться знищити у 16-17 ст. н.е. Ставка робиться на потомків світоглядно нестійкого яхівського елементу та окатоличену українську старшину, яка забажала розкошів та поширення кріпацтва.

Форми для побудови п’ятої руйнівної колони в Україні у 16-17 століттях були відпрацьовані хижими католицькими орденами на землях оріїв та венедів у 12-15 ст. н.е. (південний берег Балтійського моря, Помор’я, Прибалтика).

У Польщі та Литві ідеологічна та окультна підтримка католицькими місіонерами місцевих яхів (ляхів), надалі шляхти (шеола ях), поклала початок формування руйнівної, для слов’янського та православного укладу життя, сили. Це вплинуло на зникнення місцевих рахмано-волхвівських осередків та швидкого поширення католицизму, а з ним, орденської ритуальності, магії та окультизму.

Саме тому нащадкам яхів в Україні ворожі ідеологи почали прививати "дух яхівської величі", "споконвічної знатності", "кревної вищості", зваблюючи таких родичанням з яхівською елітою Польщі та Литви, втягуючи молодь до таємних орденських, окультних та магічних товариств польсько-литовської шляхти.

Бути шляхтичом та носієм шляхетського (орденського) герба, з огляду на підтримку шляхетства ідеологами антиправослав’я, означало проголосити свої "виняткові права" на маєтність православних громад, на отримання "особливого благословення" на закріпачення вільних православних людей, на "спадкову" владу в захоплених землях (uk.wikipedia.org/wiki/Шляхетські_герби).
З часом ідея швидкого збагачення та вивищення, через прилучення до шляхти та її окультних кіл, охопила велику частину православного старшинського середовища не яхівського походження, яке виявилось не надто стійким, аби протистояти духовній деградації та переходу у католицизм.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Але, найболючішим для держави України виявився процес духовного падіння найбільш шанованих в ній родів, представників родин рахманського кореня, таких як Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські, Сангушки, Любомирські, та, навіть, Острозькі.

Саме ці родини, та їхнє оточення, стали найдієвішим засобом в руках ворогів, головним козирем у "гібридній" війні проти духовного стержня Української держави – її рахмано-волхвівської системи.

У 16-18 століттях окультність, ритуальність, магію, землями України широко множили очільники магічних кіл шляхти, довірені особи чужоземних орденів - магнати. Саме через них окультність стала невід’ємною частиною шляхетського середовища Гетьманщини, що описано у творах М.В. Гоголя (широке побутування ритуалів яхівського кореня - відьомства).

Магічно-окультні формування Гетьманщини культивували зв’язки з численними таємними ложами, у яких перебувала майже уся еліта Європи, включаючи верхівки Речі Посполитої та Російської імперії, де особливе місце належало потомкам яхів, ляхів, варягів та поволжських татар.

У 1725 році Українська держава на Волині завершає свою діяльність та ховає свої символи і раритети. Частина незрадливих рахманів від’їжджає за кордони України, інша - доживає свій вік у далеких лісових скитах та монастирях. У другій половині 18-го століття на початках 19-го століття ці останні скити нищяться загонами таємних служб з Варшави та Петербурга.

Але навіть такі обставини не ставлять крапку у процесі викорінення рахманських знань та православного світогляду з українського середовища.

Ідейним ворогам важливо було стерти усі можливі згадки про рахмано-волхвівське минуле, остаточно позбавити український народ розуміння правдивої православної символіки і традицій, наповнених рахмано-волхвівською обрядовістю.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Інструментом нищення світоглядних основ стали імперські міфи - про "споконвічну дикість" слов’янських предків, про "єдину колиску" для слов’ян та неслов’янського населення Поволжя (угро-фінів, яхів, варягів, татар), про "зародження" православ’я на землях Візантії після початку нової ери.

У 19-20 століттях на землях України множаться заборони на вживання української мови, нав’язується карамзінсько-сталінська імперська історична концепція.

Державною політикою стає нищення історичних та археологічних свідчень діяльності рахманства та давнього православ’я. Шириться процес возвеличення псевдогероїв з числа українських духовних відступників. Процес триває аж до 1991 року.

Та навіть після розпаду СРСР, ідея нищення розпорошених часток просвітницького та слов’янського спадку, поодиноких свідчень правдивої історії України, не пішла у небуття. Наукові кола країни, які були міцно прив’язані до історичних концепцій минулого, у нових часах не стали боротись з карамзінсько-сталінським викладом історії України.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Старі концепції були лишень злегка "українізовані", і їх не позбавили присутності завідомо неправдивих імперських міфів та історій про "будівничих" України з числа магнатів та шляхти періоду Руїни (див. статтю "Дискусія про фільм "Берестечко. Битва за Україну").

Зрозуміло, що такий стан історичної науки мав би глибоко тривожити суспільство. Бо він різко гальмував процес консолідації українського народу та залишав ідейним ворогам широке підґрунтя для нових ідеологічних атак на українську державність та історію слов’янських народів.

Так і сталось.

Першими скористались такою ситуацією українські недруги з північного сходу. Москва, яка марила відновленням, за рахунок України та інших республік, власної імперії, приклала усіх можливих зусиль для досягнення регіонального, а далі, планетарного домінування. На початках 21 століття її ідеологи перелицювали стару ідею "радянської спільноти" та взяли на озброєння увесь арсенал підступних та лукавих засобів з історії Московського царства та Російської імперії.

Ця перелицьована імперська ідея отримала гучну назву – "русский мир"!

Проте, придивившись уважно до "русского мира", ми зрозуміємо – перед нами той самий окультно-ідеологічний, військово-політичний сурогат, що зліплений на основі тих самих понять антисвіту!

За задумом авторів цього сурогату, він має виглядати як відтворений "слов’янський світогляд" та підміняти собою істинне православ’я (правдиві знання Світлого Ірію, Прави, Вселенської світобудови, Вселенського закону Творця)! "Русский мир" для Москви має стати ідеологічною зброєю та прокласти шлях до нового закабалення слов’ян, а надалі, і усіх інших народів планети.

Для досягнення своєї мети ідеологи "русского мира" використовують усі можливі засоби "гібридної" війни: обман, підлість, лукавість, вивищення зрадників, підкуп відступників, дипломатичні виверти, військовий терор, брехливу риторику.

Вповні очевидно, що першою жертвою "гібридної" війни стало власне населення Російської Федерації. Нині воно безповоротно одурманене потужними медійними засобами, які роками ґвалтують мізки власних громадян.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Населенню Федерації втискують у голови брехливі твердження, що спадщина слов’янських народів, найперше українців, належить виключно Москві. Що Москва, начебто, і є "істинним" носієм слов’янської спадковості. Що будівничі "русского мира" мають вповні "законні права" визначати історичну долю усіх слов’ян, і найперше українців. Бо так витікає з компільованих давньоруських літописів, які визнаються справжніми і українською наукою (див. статтю "Літописна історія слов’ян – пошуки втраченої правди").

У цьому плані агресивний тиск сталінського ґатунку вже спричинив перші наслідки.

Поширення ідеї гегемонії "русского" над слов’янським та українським, прилаштування яхівського перунізму чи скандинавського одинізму до слов’янського спадку, викликали на теренах Російської Федерації бурхливий сплеск особливої за змістом субкультури - псевдослов’янізму.

Проте навіть поверховий аналіз псевдослов’янізму говорить одне – це чергова форма претензій адептів "русского мира" до доброї половини країн Європи, а, найперше, до України. Це спосіб зомбування власного, в більшості не слов’янського, населення і метод обману усіх слов’янських народів (див. статтю "Псевдослов'янізм та слов'янські цінності").

Одночасно, псевдослов’янізм являється лукавою формою мімікрії - способом приховування агресивної ідеології за брехливими історичними конструкціями, де окультизм та магія яхівского, одиніського та перуніського кореня, видаються за, нібито, «правдиву» давньослов’янську віру.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Підтримуючи псевдослов’янізм влада Російської Федерації прагне приховувати історичну правду про історію власних народів, про минуле Поволжя, про формування давнього населення Московської держави на іншій, ніж у слов’ян, ідеологічній та етнічній основі (стаття "Слов'янська археологія та таємниці великої духовної спільноти").

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

До того ж, вістря псевдослов’янізму направлено і на значну частину населення України, на жителів інших слов’янських та неслов’янських держав.

У розрахунок береться те, що в Україні, як і у інших державах світу, не відбулось швидкого та необхідного вибракування карамзінсько-сталінських, великодержавних, імперських викладів історії, з заміною таких на достовірні і правдиві (про що йшлося вище).

У школах і університетах усього світу донині викладаються антислов’янські історичні теорії, сформовані ще у царські та радянські часи. Саме вони вносять у голови молодого покоління землян зневажливе ставлення до усього слов’янського та українського. Саме вони підміняють собою істинні знання про величне минуле слов’янських предків (rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/132).

Це говорить про те, що база псевдослов’янізму не тільки збережена, але вона і надалі домінує у шкільних та університетських підручниках цілого світу. До того ж, ця база, має потужний розголос у засобах масової інформації. Вона художньо підкріплена у численних романах, картинах, фільмах!

Невже цього не помічаємо?

Під кінець хочеться сказати і про псевдогероїв. Особливо про тих, які діяли у період Руїни, у середині 17 - на початках 18 ст. н.е.

Такі псевдогерої, безсумнівно, належали до шляхти, магнатства, духівників-відступників. Вони приймали активну участь у формуванні промосковської Гетьманщини та змагались між собою у спробах збільшити свої статки та число кріпаків.

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Тому хочеться спитати: а яке відношення мають ці особи до збереження тієї України, яка постала у 14-15 століттях зусиллями Отців-Рахманів, української старшини, козацьких отаманів? Невже не вони ділили країну у 17-18 століттях, прохаючи підтримки у чужинців?

Чи можливо ці особи виявляли зразки особливої відданості батьківській вірі, світогляду предків, і не пустили у власний дім єзуїтів, масонів, інших окультних недоброзичливців?

Відповідь очевидна!

Це вони, гетьмани, магнати, шляхта, духівники-відступники, зрадлива старшина, у прагненні швидкого збагачення, у гонитві за примарною владою, торгували сокровенним, зраджували батьківську віру, вступали у змови з орденами, ложами, масонськими колами, допомагаючи ворогам нищити рахмано-волхвівську православну систему, та, власне, державу Україну!

То чому ж славимо їх?

І на останок…

Вповні зрозуміло, що Українську державу у 17-18 століттях поклали до ніг ворогів не чужинські армії, не ворожі солдати, а внутрішні світоглядні зрадники, духівники-відступники, спокушені та задобрені адептами ворожих ідеологій!

Без їх допомоги, без їх духовного відступництва, ніякому ворогу ніколи б не вийшло знищити Українську державу та її рахмано-волхвівську систему! Бо ця система тисячоліттями переживала чужинські напади і не була подолана ворогами аж до 18 століття.

В усі тисячоліття далекого минулого, після важких часів, рахмано-волхвівська система знову і знову набирала сил та діяла. Вона благотворно впливала на слов’янське суспільство та українське державотворення!

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Аналізуючи історію рахманства, необхідно усвідомити головне:

1.Нам, українцям, варто глибоко переосмислити значення і провідну роль рахмано-волхвівської системи у історії слов’янства, у історії української державності, у становленні світоглядних та ментальних особливостей нашого народу!

2.Нам українцям, потрібно розгорнути широкі дослідницькі роботи у різних напрямках, які допоможуть зрозуміти суть рахманства у історії України, та які дадуть можливість отримати численні артефакти з минулого, що ще чекають своїх дослідників!

3.Нам українцям, варто відкинути імперську луду сталінсько-карамзінського ґатунку, та започаткувати процес написання правдивої історії Артанії-Дулібії-Росі-України!

4.Нам українцям, варто поширювати правдиві знання про рахманство, про світогляд предків, про історію народу, які мають стати міцною гарантією української національної безпеки, запорукою стійкості відновленої Української держави!

Лиш осягнувши величний досвід предків, їх головні успіхи та помилки, ми зможемо побудувати духовно незламне, справедливе та людяне суспільство, суспільство на законах справедливості і людської любові, на законах Творця!

Нині ж, українцям варто покаятися у тому, що не надто добре берегли найцінніше - рахмано-волхвівську систему та її Отців, які тисячоліттями були світочами слов’янського та українського духу, стрижнем слов’янської та української державності!

Слов`янська історія: Гібрідні війни та Україна

Також маємо зрозуміти неминучість покути за даровану Творцем нагоду дослідити, осягнути та виправити помилки наших дідів!

Для цього, маємо повернути собі знання Прави, істинний православний світогляд, маємо навчитися шанувати великих та незрадливих подвижників слов’янського минулого, великих українських духовних Предків!

Їх душі чекають цього!
Слава Їм!

Автор: В. О. Дем’янов

Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.